Приховані пам’ятки Маріуполя

Маріуполь історичний – унікальна жива частинка історичного переплетіння культур, традицій, епох та подій.

З плином часу ця унікальність поступово зникає з обличчя сучасного міста. Варто встигнути побачити такі приховані куточки Маріуполя, які максимально зберегли в своїй атмосфері подих історії, але про які мало хто здогадується.

Прогулянка подекуди екстремальна та важкодоступна, але занурить вас у величне минуле нашого міста.

Прокладіть власний маршрут та рушайте досліджувати Маріуполь!

Місця

Тривалість

Відстань

Будинки зі шпилями

Одним з найбільш відомих та незвичних пам’ятників архітектури Маріуполя є два будинки-близнюки зі шпилями, які є частиною обрамлення Театрального скверу.

Їх можна вважати яскравим прикладом популярного у радянські роки стилю – сталінського ампіру, який відрізняється величчю та розмаїттям скульптурних декоративних елементів та ліпнини.

Будинки з’явилися у місті в 1953 році. Автором проекту став відомий у той час київський архітектор Л. Яновицький, який разом з головним архітектором міста О.Веселовим пройшов чималий тяжкий шлях, аби будинки зберегли заплановане оформлення та зовнішню красу, про які ніхто не дбав у період повоєнної відбудови.

Зараз ці будинки є архітектурним акцентом центру міста та є яскравим прикладом збереження історичної краси старої частини міста.

Миколаївська вулиця

Свою назву одна з найстаріших вулиць міста отримала в честь святого Миколая, покровителя рибаків та моряків.
Селилися на Миколаївській вулиці, переважно, люди заможні, тому й будинки відповідали їх фінансовому становищу: висока стеля, величезні вікна, міцні вхідні двері, прикрашені різьбою вигадливі латунні ручки, козирки оперті на ковані візерункові кронштейни.

Основний стиль, в якому витримані житлові будинки старого міста, – модерн, який можна легко описати як “стриману ошатність”, адже вона варіюється, часто зустрічаються елементи неоренесансу, та, все ж, тримається у рамках.
Певний колорит місцевої архітектури створювали не лише всім відомі будинки заможних людей, а й багато простих маленьких будиночків, якими й зараз славиться Маріуполь.

Маріїнська гімназія

Сучасна загальноосвітня школа №1 працює у будівлі колишньої Маріїнської жіночої гімназії, яка відчинила свої двері у 1876 році. Спочатку було відкрито тільки сім класів, але згодом з’явився ще й восьмий – педагогічний. Саме тут готували домашніх вчителів і вихователів міських та сільських училищ.

Учениці, які успішно закінчували педагогічний клас, отримували свідоцтво, що давало їм право займатися педагогічною справою, як в приватному, так і в державному секторі.

Ініціатором створення гімназії став Феоктист Хартахай, історик та педагог, який зобов’язувався утримувати її на власні кошти не без підтримки міської громади.

Першим директором Маріїнської гімназії стала Олександра Генглез, котра колись була вчителькою Петербурзької Петровської гімназії та до Маріуполя приїхала за запрошення Ф. Хартахая. Саме ці люди стояли у витоків середньої освіти в місті.

Водолікарня

Багатоповерхова будівля на непарній стороні Миколаївської вулиці, одразу за Харлампієвською з’явилася в довоєнний період та слугувала водолікарнею.

Лікар Курзон та його колеги лікували хворих водою, пропущеною крізь щебінь з доменних шлаків ,які возили з заводу “Азовсталь”, та цілющими грязями, які возили автомобілями морського узбережжя.
Говорять, що бальнеологічні процедури в нашому місті давали не гірші лікувальні результати, ніж модні на той час кавказькі курорти.

У 1943 році гітлерівці спалили водолікарню, довелося відновлювати її по частинах. Спочатку тут знайшло притулок Товариство художників, потім була лазня, а згодом і майстерня з виготовлення емалевих табличок для могильних пам’ятників і вуличних покажчиків. В кінці 90-х років тут же знаходилася Азовська універсальна товарна біржа, а зараз звичайні офіси.

Готель “Континенталь”

Весь час свого існування готель “Континенталь” був культурним та громадським центром світського життя міста.
Маєток Томазо, засновника першої приватної електростанції в Маріуполі, зараз вважають однією з найбільш цікавих та загадкових пам’яток міста. Саме ця споруда першою отримала електричне освітлення, та саме тут розпочали свою друкарську справу брати Гольдрін. Зведено маєток було у 1878-1880 роках, але концертні зали було добудовано дещо пізніше.

Цікаво, що саме для освітлення готелю в місті була відкрита перша електростанція, яка розміщувалася неподалік від будівлі та освітила всю Катерининську вулицю, а пізніше й усе місто.

Синагога

У 1864 році ремісник Абрам Фрейман ініціював побудову першого в Маріуполі молитовного будинку для єврейської громади.
Внутрішнє оснащення цієї першої маріупольської синагоги було спочатку вкрай примітивним, а вже пізніше тут встановили новий кивот для зберігання в ньому святих сувоїв тори, один з яких дивом зберігся до наших днів і знаходиться в Маріупольському краєзнавчому музеї, влаштували лави для тих, хто молиться, естрада для читання в ній по суботах Священного писання та галереї для жінок.

Пізніше тут розташувалося виробниче приміщення портняжной артілі «Вільна праця», потім дитячий сад швейної фабрики. Якийсь час приміщення пустувало, а тепер в ній моляться віруючі однієї з місцевих релігійних громад.

Реальне училище Гіацинтова

Приватне реальне училище Василя Івановича Гіацинтова арендувало трьохповерховий будинок ще у 1906 році. Як казенне пропрацювало всього лише один навчальний рік.

У червні 1907 року воно було перетворене на приватне реальне училище В. І. Гиацинтова 1 розряду (з правами для учнів).
Викладачами були літні маститі люди дворянського походження, котрі дотримувалися найчистішої води реалізму. Учні старанно відвідували додаткові заняття, котрі організовували для особливо обдарованих підлітків.
Училище функціонувало до 20-х років ХХ століття, та за часів радянської влади його ліквідували, а в приміщеннях стали займатися школярі.

Під час окупації будівля стала німецькою казармою, а восени 1943 року її було спалено. У 1960 році споруду було відновлено.

Будівля земства

Земство було побудовано в 1875 – 1876 роках та вважалося чи не найкрасивішою будівлею в нашому місті, у чому можна переконатися завдяки поштовим листівкам з його зображенням.

Зі встановленням радянської влади, приблизно в 1920 році земські установи були скасовані, та вже згодом тут було відкрито педагогічний технікум. З нового навчального року в цьому навчальному закладі був організований грецький відділ, а вже поступово весь технікум став грецьким.

У 1937 році органи НКВС провели масові репресії серед маріупольських греків. В кінці цього ж року грецький технікум був закритий, а більшість його викладачів-греків було заарештовано, а потім розстріляно.
За часів війни, згідно зі словами людей, що проживають поруч, тут знаходився німецький штаб. У вересні 1943 року німці спалили цю історичну будівлю, та на збереженому добротному фундаменті вдалося надбудувати з сірої силікатної цегли три поверхи

Церковно-парафіяльна школа

Більша частина споруди була зведена ще в дореволюційні роки спеціально для церковно-парафіяльної школи, все ж інше вже за радянських часів.

Після встановлення в Маріуполі радянської влади подібного роду навчальні заклади були реорганізовані в звичайні школи.
На початку 30-х років тут при металургійному заводі «Азовсталь» була організована школа фабрично-заводського учнівства, де готували горнових, сталеварів, помічників машиністів паровозів, токарів, ливарників, слюсарів, ковалів і шоферів. Вона проіснувала аж до захоплення Маріуполя німецько-фашистськими загарбниками, тобто до жовтня 1941 р. У повоєнний період заняття у школі відновилися. Та через те, що прилеглі школи були перетворені на руїни, навчання проводилося у три зміни.

Насосна станція

Починаючи з 1908 року, за порівняно короткий термін Віктор Олександрович Нільсен, головний архітектор міста, спроектував мережу водопостачання Маріуполя. В 1910 році на Костянтинівській вулиці була збудована водонапірна вежа, а на Малофонтанной – насосна станція, де був організований водозабір з джерела.

Поршневими насосами воду по трубах подавали в бак водонапірної вежі, а вже з бака вона прямувала до колонок, де містяни за невелику плату могли наповнити свої відра. Від каптажу, споруди, де скупчується підземна вода, вона по трубах надходила до насосів. День і ніч в міську водопровідну мережу невтомно качали воду чотири відцентрових насоса, якими в 1932 році замінили тихохідні поршневі.

Дім на Ковальському провулку

Дана будівля колись знаходилася в самому центрі старого Маріуполя. У безпосередній близькості знаходився Харлампіївський собор, і шуміла базарна площа.

На міському плані 1811 року на цьому місці позначено магазин. Не виключено, що ця споруда веде свою історію від початку 19 століття. Будівля зазнала кілька капітальних реконструкцій: розширювалася та добудовувався другий поверх.
На жаль, до нас не дійшли ні відомості про господарів будинку, ні фотографії в його кращі роки.

Руїни Свято-Миколаївського храму

Точну дату побудови козачого храму в Кальміуській паланці встановити не вдалося, та перша документальна згадка про нього датується 1754 роком.

За рік до початку російсько-турецької війни 1768-1774 рр. в зв’язку з тривожним станом запорожці для безпеки перевезли з Кальміуської паланки в Самарський монастир, а потім в слободу Кам’янку свою Свято-Миколаївську церкву.
27 липня 1780 року, на другий день після прибуття емігрантів з Кримського ханства до Павловськ, митрополит Ігнатій «відібрав», як сказано в старовинному джерелі, Свято-Миколаївську похідну церкву з усім начинням, та згодом повернули господарям.

Будинок Регіра

Одним з найбільших судновласників не тільки нашого міста, а й усієї країни, був Петро Регір. Судноплавна компанія «Петро Регір і Син» входила в п’ятірку найбільших компаній Російської Імперії.

Залишки будинку цього заможної людини збереглися і на сьогоднішній день. У побудованому в 1900 році особняку жила вся сім’я Регір, і розміщувалося управління пароплавством.

Після революції син Регіра перевіз бізнес і сам перебрався за кордон, а у роки радянської влади в будівлі розташовувався гуртожиток і різні установи.

Останній капітальний ремонт проводився в 1968 році. Особняк залишився безлюдним після того, як його покинули співробітники управління тресту «Донбасстальконструкція».

Будинок Гампера

Колись гостроверхий дах цього будинку, що височіє над морем одноповерхових будівель Слобідки, відразу потрапляв на очі.
Стіни, складені з червоної цегли, стилізований малюнок кладки, вузькі вікна, прибудова у вигляді готичної вежі середньовічного замку належали маріупольському лікарю С.Ф. Гамперу.

Зараз поруч з ним сусідять ряд малопривабливих сараїв і напівзруйнована двірницька, а раніше до «готичної» будови примикав великий двір з садом, обгороджений значним забором, та басейн, у якому плавали лебіді.
За часів НЕПу будинок орендував підприємливий маріуполець, який намагався налагодити виготовлення ковбас. У це можна повірити, так як до цих пір в одному з підвальних приміщень збереглися гаки для підвішування яловичих і свинячих тушок.

Через три-чотири роки після закінчення війни колись імпозантний і досить зручний для проживання будинок було піддано реконструкції.

Козацький сквер

Про те, що землі Запоріжжя та Дніпропетровщини є колискою запорізьких козаків, знають усі, але те, що наш донецький край здавна відомий як козацький, багатьох дивує й сьогодні.

Козацька версія стверджує, що місто заснували козаки Запорізької Січі як фортеця Кальміус. З 1734 року вона нібито стала центром величезної Кальміуської паланки.

Тут була і фортеця, і церква, і гарнізон в 200 козаків, і магазини купців, підпорядковувалась величезна територія – від Маріуполя до Слов’янська.

У Кальміусі поряд з козаками проживали й селяни, які, як і козаки, мали свого виборного отамана. У Кальміусі перебувала адміністрація паланки на чолі з полковником, які мали свою печатку.

У гирлі Кальміуської паланки була побудована фортеця Домаха, поселення яке дало початок нинішньому Маріуполю. Вздовж річок Кальміус, Грузська, Торець і Вовча паланка мала 60 укріплених хуторів-зимівників.

Будинки зі шпилями

Миколаївська вулиця

Маріїнська гімназія

Водолікарня

Готель “Континенталь”

Синагога

Реальне училище Гіацинтова

Будівля земства

Церковно-парафіяльна школа

Насосна станція

Дім на Ковальському провулку

Руїни Свято-Миколаївського храму

Будинок Регіра

Будинок Гампера

Козацький сквер

Будинки зі шпилями

Миколаївська вулиця

Маріїнська гімназія

Водолікарня

Готель “Континенталь”

Синагога

Реальне училище Гіацинтова

Будівля земства

Церковно-парафіяльна школа

Насосна станція

Дім на Ковальському провулку

Руїни Свято-Миколаївського храму

Будинок Регіра

Будинок Гампера

Козацький сквер

Карта

Рекомендуємо також:

Фотопрогулянка старовинними дверима Маріуполя

Фотопрогулянка старовинними дверима (маршрут №2)

Історична прогулянка Маріуполем