photo_2021-03-02_17-51-17
По слідах архітектора Віктора Нільсена
Водонапірна вежа

Первісток архітектора серед усіх його проектів Маріуполя. Саме заради реалізації будівництва водонапірної вежі та водогону й запросили Віктора Нільсена у наше місто. 3 липня 1910 року з успіхом було запущено водогін для містян, а архітектор Нільсен отримав статус Головного архітектора міста та став гласним Міської думи. Висока (33 метри) та витончена вежа-красуня і сьогодні прикрашає центр Маріуполя.

Єпархіальне училище

З цим проектом Нільсен переміг у конкурсі молодих архітекторів. І кажуть, що це був одна з найулюбленіших будівель самого Віктора Олександровича. Єпархіальне училище було зведено у 1911 році. Після революції 1917-го релігійне училище було зачинено, а з 1951 року у цій будівлі знаходиться Приазовський державний технічний університет (кол. Ждановський металургійний інститут)

Церква Олени та Костянтина

Будівництво нільсеновської церкви розпочалося у 1906 році, освящена вона була 1911 року. А перші богослужіння в ній почали проходити з 1914 року. За проектом храм був хрестово-однокупольний, у візантійському стилі. Як і головний собор Маріуполя – Харлампіївський, Олено-Костянтинівська церква була трьохпрестольна: північна частина храму – на честь Преподобна Меланія, південа – на шану іконі Ахтирської Божої Матері. Нажаль, в червні 1935 року “злетіла до небес” ця церква, як і інші храми та церкви Маріуполя, вона не пережила 30-ті роки антирелігійної політики СРСР.

Школа при заводі Нікополь

Школу, яку побудували для навчання кадрового персоналу металургійного заводу “Нікополь”, було зведено у період між 1912-1914 років. З 1917 року там було розміщено Маріупольська рада робочих та солдатських депутатів та Маріупольських комітет постраждалих за забастовку. У 1943 році кровля та цегляна кладка школи постраждала під час пожеж, які влаштували німецько-фашистські загарбники. Але вже у 1948 будівлю відновили, і школа почала функціонувати як звичайний освітній заклад, який відкрито і понині, як школа №21

Дім з левами

Загадковий дім з левами і сьогодні притягує погляди мешканців та гостей Маріуполя. Не всі знають, що цей будинок архітектор побудував для себе та своєї родини. І хоча Віктор Олександрович мешкав у ньому не так довго, саме з Нільсеном асоціюється цей дім у прихильників маріупольської історії. Будинок містить у собі найяскравіші елементи архітектурного стилю “модерн”, а ліпнини з головами лева – єдині представники маскаронів зі звірячою тематикою у нашому місті.

Дім з плакучими німфами

Із ефектністю другого будинка Нільсена може позмагатися лише будинки Гампера або Регіра. Одноповерховий дім виглядає незвичайно та готично, та притягує погляди. А легенда про померлу у 14 років від епідемії тифу доньку Нільсена та її обличчя на фасаді будинку, тільки підсилює “настрій” будівлі. І хоча цю легенду так ніхто офіційно і не підтвердив, будинок прикрашає саме 14 віночків та маскарони з обличчям юної діви. Після революції 1917-го року, цей будинок було націоналізовано з майна архітектора, після чого в ньому було влаштовано дитячий садок.

Загадка – Арештний дім 

За версією маріупольського краєзнавця Сергія Бурова, автором арештного будинку на колишній Кафайській площі є також архітектор Нільсен. І хоча це офіційно не підтверджено, ми познайомимо Вас й із цією будівлею. Арештний дім було зведено у 1907-1908 роках. Розрахований він був на 60 арештантів. Проект Земського арештного дому сьогодні зберігається в архівах Краєзнавчого музею. Після революції там знаходився комітет ЧК, але не довго. І зараз двоповерхова будівля по адресі Євпаторійська, 70 майже на 99% співпадає з проектом Арештного дому.

Рекомендуємо також:

Ми використовуємо cookie-файли для найкращого представлення нашого сайту. Продовжуючи використовувати цей сайт, ви погоджуєтеся з використанням cookie-файлів.
Принять