Маріупольське купецтво. Родина Хараджаєвих
Одним з головних рушіїв усього, що відбувається у людському суспільстві є економіка. Економіка складається з безлічі факторів, які підштовхують її до розвитку, або штовхають її до прірви.
Економіка Маріуполя та Надазов’я весь час свого існування зав’язана на торгівлі. Спочатку це була транзитна територія, по якій проходили торгівельні маршрути з Азії, Кавказу та Європи. Потім – південна житниця, зерно з якої йшло на забезпечення власних потреб та на експорт. Торгівля приносила великі прибутки для групи зацікавлених осіб – купців, саме про них і піде мова.
Маріуполь з кінця ХVІІІ століття стає великим торговим центром. Особливого значення тут набула торгівля зерном, яку зосереджили у своїх руках іноземні, переважно італійські, купці. Поступово з азовського ринку їх почали витісняти місцеві комерсанти. Серед них найбільшим впливом та авторитетом мали купці Хараджаєви.
Причинами збільшення попиту на наше зерно була зростаюча кількість населення в європейських країнах та швидка індустріалізація. Збільшення кількості робітників у містах потребувало покриття зростаючих апетитів європейських держав.
Родоначальником династії маріупольських купців був Антон Костянтинович Хараджа, який, як і більшість греків Надазов’я був переселенцем з Кримського півострова у 1778-1780 роках. Разом з ним переселенцями стали його дружина, двоє синів та дочка. Антон Хараджа не зміг організувати на новому місці свою справу, втратив свої капітали та був переведений із купців у міщани і невдовзі помер.
Але те що не вдалось батьку – здійснили сини Антона Костянтиновича Хараджі. Костянтин Хараджаєв отримав статус купця у 1809 році, а Давид Хараджаєв – у 1824 р.
Найбільш вдалим у торговельних справах був Давид Антонович, він же й заклав традиції благодійності, яким слідували його нащадки. Відомо, що він жертвував великі суми грошей на потреби парафіяльної церкви та нового собору (на спорудження іконостасу).
Син Давида Антоновича Хараджі, Олександр Давидович, зустрічається у документах вже з видозміненим прізвищем – Хараджаєв. Олександр Хараджаєв розвинув справу свого батька створивши торгову контору, яка займалася закупівлям зерна у навколишніх селах та його продажем за кордон.
Для розширення торгівельних зв’язків, Олександр Хараджаєв придбав десяток невеликих парусних судів, а у майбутньому і кілька пароплавів.
Проте Олександр Хараджаєв займався не лише хлібною торгівлею, зароблені капітали він вкладав у нерухомість: будував житлові то громадські будівлі, які потім здавав у оренду. Одну з них, наприклад, протягом 20 років орендувала Маріупольська дума для чоловічої гімназії. Також він придбав у Слов’яносербському повіті кам’яновугільну копальню і продавав вугілля у Маріуполі. Сукупність накопичених капіталів дала можливість перейти на наступну ланку в суспільстві імперії – стати купцем першої гільдії.
Підводячи проміжні підсумки, можна зауважити, що народне прислів’я де закликають «не класти всі яйця в один кошик» виявилось робочою схемою для купця.
Олександр Давидович брав активну участь у суспільному житті міста та надавав благодійну допомогу різним закладам. У період 1860-1864 років маріупольські депутати обрали його міським головою, окрім цього , будучи гласним міської думи, він брав участь у роботі комісій зі створення у місті гімназій, відкриттю нових шкіл та інших закладів.
«За надану у різних галузях корисну діяльність» О.Д. Хараджаєву було надано звання Почесного громадянина міста, а пізніше – Нащадного Почесного громадянина.
Цікавим фактом є те, що багато переселенців з Криму впродовж одного-двох поколінь змінювали прізвища під якими відбувалось їх переселення. Причиною цього «перейменування» могло бути декілька від банального неправильного написання в тогочасних документах, які вплинули на подальше використання і напис прізвища, закінчуючи тим, що велика кількість людей змінювала прізвища на більш схожі до російських з міркувань асиміляції.
Перший варіант прізвища Хараджаєвих не є виключенням, нам невідомі причини його зміни, проте особливості цьому факту дає те, що в середовищі містян ця інформація є нерозповсюдженою. Причинами цього є те, що кожне наступне покоління Хараджаєвих зазнавало більших успіхів ніж їх попередники, тому фокус уваги завжди акцентувався на останніх представниках цієї родини.
