Артерії міста. Зародження вулиць Маріуполя
Вулиця – основний елемент міської інфраструктури, який, як правило, має індивідуальну назву. В історії розвитку маріупольських вулиць можна визначити, принаймні, чотири етапи – ці етапи пов’язані не лише з розвитком міста та його розширенням, але й зі змінами назв вулиць.
Розташування більшості вулиць Маріуполя є перпендикулярними одна до одної, це стосується як старої частини міста, так і районів збудованих після 1950-х років. Пов’язано це з тим, що перший етап розвитку міста Маріуполя відбувався майже з чистого листа. До приходу кримських переселенців у Надазов’я, на території сучасного Маріуполя проживало постійне населення, проте його кількість була у рази менша ніж кількість кримців, які прийняли рішення осісти в межах міста.
Невелика кількість кам’яних та дерев’яних будівель Маріуполя у 1780-х роках знаходилась уздовж сучасного проспекту Металургів – між Кальчиком та морем.
Перші переселенці з Криму оселилися не у будинках, а у землянках – для більшості нового населення не знайшлося місця у вже існуючих будівлях, а деревину для будівництва нових будов (яку влада обіцяла) імперія не надала. Але навіть ці землянки не було розташовано у хаотичному порядку.
Перші землянки з часом замінили на нові будинки та нові квартали, прикладами перших вулиць у Маріуполі можна назвати райони які знаходяться вздовж проспекту Металургів та вулицею Куінджі – від ріки і до спуску до сучасного залізничного вокзалу.
На той момент вулиці міста не мали власних назв, населення, переважно, використовувало назви окремих кварталів: Маріуполь – адміністративний центр міста; Кефе – територія сучасних вулиць Кафайської, Євпаторійської та Готфейська; Гезлев – район перехрестя вулиць Куінджі та проспекту Шевченка; Карасу-Базар – перехрестя проспектів Металургів та Шевченка; Бахчісарай – в районі школи №36.
Поступово забудова міста ставала більш розгалуженою, для покращення орієнтації на місцевості вулицям почали привласнювати перші назви: Магдалинівська та Маріїнська – ці вулиці вели до однойменних церков, які знаходились у різних районах тогочасного міста.
З’являються квартали які розташовуються між центром міста та рікою Кальміус, поблизу озера Домаха. Вулиці які з’явились у цій місцевості мали цікаві назви з власною історією: Євпаторійська (на цій вулиці жили вихідці з міста Гезлев, який імперська влада перейменувала на Євпаторію), Кафайська та Готфейська – ці вулиці були названі як і ті кримські міста, звідки до Маріуполя прийшли переселенці. Кожну з цих вулиць пересікала вулиця Грецька, названа так у зв’язку з етнічною або релігійною приналежністю більшості переселенців. У «Жалуваній грамоті Катерини ІІ» мова йдеться не лише про греків, а про значну ширшу групу «кримських християн грецького закону». Грецький закон – це одна з назв православ’я.
Також серед містян використовувалися власні назви і для інших вулиць: Велика – назва центральної вулиці міста (сучасний проспект Миру), яка дійсно була найбільш ширшою вулицею міста; Торгова – вулиця, де знаходились торгові лавки місцевих торговців, також вона виходила на головну площу міста де знаходився міський базар; Харлампіївська, Миколаївська та Георгіївська – за назвами вівтарів храму Святого Харлампія, до якого виходили ці вулиці.
З початком розвитку міста як торгового пункту було пов’язано багато інших подій, які зробили необхідними певні зміни в житті міста та його жителів. Нас цікавить саме «вуличний» бік цього питання: 28 вересня 1876 року маріупольська міська дума ухвалила рішення про офіційне найменування вулиць міста. Оскільки у побуті містян вже закріпилися певні назви, дума лише надала їм офіційний статус та внесла невеликі зміни.
Головну вулицю Маріуполя, яку називали Великою, було перейменована на Катерининську, у пам’ять про пільги які дарувала Катерина ІІ місцевим переселенцям.
Таким чином, на мапі міста з’явились нові та офіційні назви вулиць: Мала та Велика Садова – які проходили поруч з Міським Садом. Італійська – де знаходився католицький костел. Митрополитська – у зв’язку з тим, що тут (як кажуть) був будинок Ігнатія. Фонтанна та Малофонтанна – ці вулиці починалися поруч з міським джерелом води, який називали Фонтаном. Євпаторійська, Кафайська, Готфейська, Карасівська та Бахчисарайська – за назвами населених пунктів звідки переселилися кримські християни. Торгова – за назвою тих операцій, які проходили на цій вулиці. Таганрозька та Костянтинівська – на честь міст, дорога до яких проходила по цим вулицям, та Лікарняна – яка проходила поряд з міською лікарнею.
Цікавим та важливим фактом є те, що процес отримання назв вулиць Маріуполя розтягнувся майже на 100 років з офіційно прийнятої дати заснування міста. Це є яскравим прикладом та ілюстрацією того, що та спільнота кримських переселенців, яка проживала в місті до 1859 року, коли в місті дозволили селитися усім бажаючим, не мала потреби у використанні назв вулиць для пояснення своїх пересувань містом.
Невелика кількість населення яка мала знайомих, майже на кожній вулиці міста, для позначення кінцевого пункту свого переміщення казала, наприклад, «піду до двору Газадінових» або «зустрінемось біля Христофора, а потім підем по Магдалинівській до Фонтану». Оскільки місцева людина з народження знала і чула імена та орієнтири від своїх батьків, вона продовжувала використовувати їх і у дорослому житті.
Цей маловідомий факт дає можливість зрозуміти, наскільки закритою спільнотою було місцеве населення та саме місто впродовж кількох десятків років. Водночас цей період є прикладом того, як формуються назви місцевих топонімів без адміністративного втручання та імперського тиску.
