Маріупольська періодика: від ХІХ століття до сучасності
Сучасний світ дуже активно змінюється, і ця активність змін обумовлена кількома факторами, один з яких – швидкість передачі інформації.
Для нас, людей які живуть в добу цифрових технологій, знайти інформацію про події на іншому континенті так само легко, як дізнатись про події в сусідньому місту або кварталі. Але так було не завжди…
Шлях до сучасних технологій, від паперової газети до телеграм-каналу з новинами був досить тривалим та цікавим. Для нас цікавим буде дослідження цього шляху крізь призму історії нашого міста.
Інформація про появу в Маріуполі перших газет відноситься до 1860-х років, коли маріупольці виписували періодичну літературу з інших міст до Маріуполя. Зрозуміло, що на той час задоволення від читання газети було задоволенням не з дешевих, але навіть у такому випадку маріуполець отримував не саму оперативну інформацію. Більшість з цих газет (або журналів) видавалися або в центральних містах Російської імперії, або в губернських містах, які знаходились на великих відстанях від Маріуполя.
Така ситуація зберігалася до кінця ХІХ століття, коли в Маріуполі з’явилась перша міська газета. Такий, досить, пізній час появи місцевої газети пов’язаний з тим, що Маріуполь розвивався досить динамічно, і його населення зростало непропорційно. З появою в місті великої кількості людей вони стали причиною багатьох подій, що і викликало попит на появу місцевого джерела інформації про події в місті та навколишньому світі.
Історія початку маріупольської періодики стартує з грудня 1896 року, коли в Маріуполі з’являється місцеве відділення газети «Приазовський край», яка видавалась в Ростові-на-Дону. Редактором маріупольського відділення був Олександр Серафимович, який протягом 1896-1898 року проживав у Маріуполі. Але днем народження місцевої газети доцільніше вважати іншу дату…
Перша маріупольська газета вийшла 15 січня 1899 року та мала назву «Маріупольський листок» (відома також під назвою «Маріупольський довідковий листок). Газета виходила 3 рази на тиждень – у неділю, середу та п’ятницю. Номер коштував від 2,5 до 4 копійок: підписка на рік надавала можливість заощадити майже половину вартості.
Газета складалась з чотирьох сторінок, дві з яких були відведені під рекламу. Рекламувалося велика кількість товарів, послуг та продуктів: «пільзенське пиво», залишки товарів зі знижкою 30%, велосипеди, друкарські машинки «Ремінгтон» і швейні машини «Зінгер», ваги «Фербенкс», розмножувальні апарати Едісона, столи-бюро «Дербі», каси, землеробські знаряддя та землеробські машини вантажні дроги, брички, арби, екіпажі, чавунне та мідне лиття, влаштування та встановлення балконів, пам’ятників, грат та інше.
Окрім реклами газета висвітлювала події міського життя, роботу портової митниці, розповсюджувала рішення міської ради, публікувала скарги городян та міські плітки: кримінальна хроніка, «інсайди» про організацію трамвайного сполучення, регуляцію цін на продукти та інші актуальні новини.
Щодо часу діяльності цієї газети, то він був дуже довгим – два роки. Редактором та видавцем цієї газети був П.Н. Фалькевич (нажаль, повне ім’я невідоме), а друкувалась вона в типографії Л.Я. Шпарбера (повне ім’я невідоме), за сучасною адресою проспект Миру, 40, у будинку адвоката Юр’єва.
Вже 4 травня 1906 року в місті з’явилась нова газета «Маріупольське життя», редактором-видавцем якої був С.А. Копкін (повне ім’я невідоме), власник однієї з маріупольських типографій. Життєвий цикл цієї газети вже був довший, вона видавалась протягом 11 років, останній тираж цієї газети був виданий 31 березня 1917 року.
9 грудня 1906 року на полицях міських крамниць з’явилась нова щоденна газета «Вісник Маріуполя». Нажаль, з продажу вона зникла через 15 номерів, тобто вже 24 грудня 1906 газета видала свій останній номер.
29 травня 1908 року в типографії І.Л. Шпарбера було надруковано перший номер безкоштовної рекламної газети «Маріупольський листок об’яв», яка пережила близько 30 рекламних випусків.
З початком Першої Світової війни в Маріуполі культурне життя продовжувало розвиватися, 23 жовтня 1915 року в місті почала друкуватися щоденна суспільно-політична та літературна газета «Приазовська рєчь» (рос. «Приазовская речь»). Її редактором-видавцем був І.А. Букштейн, газети продавалися у газетних кіосках та за підпискою до 1917 року.
Починаючи з 1917 року суспільно-політична ситуація на територіях того, що раніше було Російською імперією, почала впливати на усі галузі життя, а зростаюча активна діяльність різних революційних та реакційних угруповань стала причиною появи нових газет, які висвітлювали їх діяльність.
Після Лютневої революції, 6 березня 1917 року, в Маріуполі відбулись об’єднані збори громадських організацій міста Маріуполя. Був створений міський громадський виконавчий комітет, до якого увійшли делегати від товариства маріупольських греків, громадських, кооперативних, торгово-промислових організацій та ремісничих спілок.
Головою цього об’єднання став Михайло Євстафійович Земцов, під його керівництвом маріупольський комітет започаткував щоденну газету «Маріупольське слово», яка висвітлювала міське політичне життя та публікувала новини з інших міст.
Цікавий факт. У Маріуполі зразка 1917 року одночасно з міським громадським виконкомом продовжували виконувати свої функції міська дума, міська управа та повітове земство. На загальнодержавному рівні маріупольський виконком повністю підкорявся Тимчасовому уряду та підтримував стосунки з УЦР.
Дуже часто цей період називають часами «двовладдя», що дійсно знаходить підтвердження історичними фактами.
Лютнева революція та пов’язані з нею події стали не лише причиною появи нових газет, але й причиною зникнення старих. Вже 31 березня 1917 року у продаж вийшов останній, 3125-й номер газети «Маріупольське життя».
Але вже 1 квітня в Маріуполі з’явилась нова газета – «Маріупольське слово» – видання об’єднаного комітету громадських організацій міста. У газеті було опубліковано заклик населенню до об’єднання на ґрунті прагнення до закріплення свобод завойованих революцією.
Редколегія газети складалась з відомих маріупольців – Василія Гіацинтова, Михайла Громенко та Івана Коваленко. З цікавих публікацій за той день є оголошення, що 3 квітня у приміщенні міністерської школи при заводі «Нікополь» відбудуться збори Українського товариства.
9 березня 1918 року в Маріуполі почала видавати газету «Революційне слово» Маріупольська рада робітничих та селянських депутатів. Ця газета виходила щоденно, окрім понеділка та післясвяткових днів, а її редакція спочатку розташувалась в будівлі готелю «Континенталь», потім у будинку №5 по вулиці Грецькій та у будинку Хасанджи напроти «Континенталі».
Редактором більшовицької газети був інженер Мойсей Гілелев Клебанов, який вже того ж року був розстріляний більшовиками за розпорядженням Варганова. До речі, саме ця газета стала у майбутньому газетою «Приазовський робітник» (рос. «Приазовский рабочий»).
Після того як в квітні 1918 року більшовики були вигнані з міста, в Маріуполі стала виходити газета «Наше життя» – щоденна політична, громадська та літературна газета – орган Маріупольського земського та міського самоврядування, виходила вона російською та частково українською мовою.
З травня на сторінках цієї газети офіційні матеріали друкувалися виключно українською мовою.
В грудні 1918 року в місті з’явилась нова газета «Маріупольські відомості», де розповсюджувалися оголошення міської думи та управи, ця газета використовувалася для поширення ідей анти-більшовистської спрямованості. Після чергової зміни влади в Маріуполі газета зупинила свою діяльність.
З новим захопленням міста більшовистськими військами, на початку 1919 року відновила свою діяльність газета «Революційне слово» під новою назвою «Відомості Маріупольського військово-революційного комітету».
Вже у травні місто було окуповано російськими денікінськими військами, за влади яких у місті почали видавати газету «Маріупольські новини», яка побачила світ у липні 1919 року та виходила до кінця 1919 року, коли денікінців евакуював з Маріуполя англо-французький флот.
Вже 4 січня 1920 року, разом з більшовиками, у місто повернулась газета «Відомості Маріупольського військово-революційного комітету», яка вчергове змінила свою назву на «Відомості Маріупольського Ревкому та Парткому» (Ревком – революційний комітет; Партком – партійний комітет). Газета виходила на російській мові, 3 рази на тиждень. Тираж газети складав 2 тисячі екземплярів, що було великою кількістю, зважаючи на те, що в Маріуполі була відсутній газетний папір і весь тираж друкувався на обгортковому папері.
В липні 1920 року на базі Маріупольського порту почали формувати Азовську морську флотилію, яка у майбутньому стала основою радянського чорноморського флоту. Для підтримки організацію та пропаганди в місті було створена нова газета спрямована на військово-морську аудиторію – газета «Червоний Азово-Чорноморський флот», її редактором став А. Морозов (про нього інформація відсутня, можливо це був його псевдонім).
Ця газета висвітлювала хід бойових дій на азовсько-чорноморському театрі бойових дій, її редакція розташовувалась за адресою вулиця Італійська, 35.
Остаточна перемога більшовиків у війнах 1917-1921 року привела до того, що Маріуполь остаточно перейшов під радянський контроль. В перші роки радянської влади газета «Відомості Маріупольського Ревкому та Парткому» знову змінила свою назву на більш лаконічну – «Приазовська правда». Усі ці зміни назви однієї газети були пов’язані з тим, що вони повторювали усі пертурбації які відбувалися в більшовистському адміністративно-територіальному апараті.
Але «Приазовська правда» вже у квітні 1921 року знову стала відомою під новою назвою – «Пролетарська думка». Її редакція послідовно розміщувалася у будинках по проспекту Республіки №32 та №35.
У 1925 році в місті з’явився друкований орган Маріупольського окружного комітету КП(б)У, окружного виконавчого комітету та ради професійних союзів – газета «Наша правда». В ній друкували матеріали які висвітлювали життя маріупольської округи та становище справ у сільському господарстві.
15 серпня 1926 року міська, вже щоденна, газета «Пролетарська думка» отримує нову назву «Приазовський пролетарій», яка починає висвітлювати діяльність маріупольських органів радянської влади.
1929 рік став роком появи власної газети у азовських моряків та працівників Маріупольського порту. Це було щотижневе інформаційне видання, розраховане на широку аудиторію, яку здебільшого складали працівники морської галузі Цим пояснюється тематична спрямованість газети, в якій переважали матеріали, морської тематики: висвітлення діяльності порту та пароплавства, розповіді про маріупольських моряків та ін.
1 травня 1929 року вийшов у світ перший номер газети «Іллічівець», її засновником був секретар парткому заводу ім. Ілліча А.Ф. Меркулов, відповідальним секретарем – Винник. Випуск газети проводила заводська друкарня на чотирьох та на двох сторінках. Газета випускалася російською мовою і на перших порах розповсюджувалася безкоштовно.
З 28 серпня 1930 року газета «Приазовський пролетарій» почала випускати додаток під назвою «Грецькі сторінки».
Під час реалізації радянської політики коренізаціі, на території Маріуполя та Маріупольської округи почали видавати газету на румейській мові – «Колехтівістис», редактором якої був відомий надазовський грек Георгій Антонович Костоправ. Перший номер цієї газети вийшов 27 жовтня 1930 року.
Прагнучи наблизити газету до мешканців грецьких сіл, редакція створила дві пересувні газети в найбільш населених селах Сартані та Ялті. Сартанська газета називалася «Войовничий колгоспник» і почала виходити з липня 1931 року, ялтинська газета називалася «Більшовицькі темпи» – ці газети виходили раз на три дні.
16 жовтня 1932 року в селі Македонівка вийшов перший номер газети «Передовий колгоспник»; її видавала виїзна редакція «Колехтивістиса» для Сартанської машинно-тракторної станції. Окрім неї в Македонівці існувала ще одна газета, яку заснувала редакція маріупольського «Приазовского пролетария». Називалася вона «За третій більшовицький засів» і виходила з початку березня 1932 року.
У роботі редакцій брали участь автори Кораіді, Костоправ, Мармарініс, Ферпіс, Димитріу.
Окрім газети для дорослої аудиторії, в цей же період часу відбувався випуск дитячого журналу «Неос Махітис» (укр. «Юний ударник»), який пізніше було перейменовано на журнал «Піонерос». Разом з періодичними виданнями у цей час видавалося багато художньої та політичної літератури на румейській мові.
5 серпня 1931 року у грецькій газеті «Колехтівістис» вийшла перша літературна сторінка під назвою «Забій». Всього з 1931 по 1936 вийшло 39 літературних сторінок. З усіх авторів лише Г. Костоправ писав румейською мовою – він був продовжувачем старої маріупольської грецької літератури. Редакція «Колехтівістиса» знаходилась на вул. Італійській, 50-52 у трьохповерховій будівлі.
У зв’язку з фіналом будівництва заводу «Азовсталь», 1 вересня 1931 року вийшов перший номер газети «Азовсталець», тиражем 2000 екземплярів.
Важливою датою для нашої статті є 3 грудня 1931 року, це дата коли газета «Приазовський пролетарій» стала україномовною. В цей період газета виходила у двосторінковому, або у чотирьохсторінковому форматі під назвою «Приозівській пролетар». З цікавого, повідомлення з місць робітників та сільських кореспондентів друкувалися під такими підписами-псевдонімами: Перехожий, Бригада, Форсунка, Домна, Майстер, Машиніст.
Але вже 28 лютого 1934 року політику українізації маріупольської газети згорнули і з цього дня «Приазовський пролетарій» знову став російськомовним виданням.
«Пригоди» газети «Приазовський пролетарій» не зупинились на зміні мови видання, вже 16 квітня 1937 року газету знову перейменовують, на цей раз у зв’язку с прийняттям нової радянської Конституції. Новою назвою газети стала назва «Приазовський робітник» (рос. «Приазовский рабочий»).
Руйнівні процеси сталінських репресій 1937-1938 років не оминули жодної сфери життя. 9 грудня була закрита редакція румейської газети «Колехтівістис», члени її редакції та кореспонденти були заарештовані у наступні дні. Існує версія, що велику кількість друкарського обладнання та шрифтів з будівлі редакції втопили в Азовському морі.
Інші заводські та міські газети працювали без зупинок до самого жовтня 1941 року, коли до міста ввійшли війська Третього рейху. Але навіть за часів окупації Маріуполя в ньому продовжувалося життя міської періодики.
Вже 1 листопада 1941 року (місто було окуповане 8 жовтня) в Маріуполі почалось видання нової газети «Маріупольська газета», яка друкувалась українською мовою тричі на тиждень з 1941 по 6 липня 1943 року. Її редактором був один з членів підпільної групи ОУН в Маріуполі Стасюк Микола Михайлович.
Газета видавалась під контролем Маріупольської міської управи (окупаційний орган влади). Газета повідомляла новини з міського життя, описувала зміни в культурному житті, висвітлювала події на міжнародній арені та на військових фронтах.
Окрім цього в газеті розміщували статті про історію України, робили розбір та порівняння економічних систем, а також розміщували німецьку пропаганду.
У 1942 році почала виходити ще одна міська газета – «Ехо Приазов’я». На від міну від попереднього видання, ця газета була російськомовною та позиціонувалася як газета для робітників «колишніх заводів Ілліча та Азовсталь». Газета видавалась два рази на тиждень: у середу та неділю. Її редактором був Н.П.Чурилов, а сама редакція знаходилась за адресою вулиця Театральна, 50.
В цій газеті також публікувався стандартний набір статей для будь-якої міської газети. Останній випуск цієї газети відбувся 18 серпня 1943 року.
Майже одразу після відступу німецьких військ з Маріуполя, 13 вересня 1943 року, почала виходити давно знайома городянам газета «Приазовський робітник», що друкувалася на 2-х сторінках зошитного формату, але виходила вона не регулярно. Видавництво було по вул. Радянській, 24, обов’язки редактора виконував Л.Литвинов.
Після Другої Світової війни в Маріуполі (а потім і у Жданові) стабілізувалось життя, газети почали розвиватися вже не кількісно, а якісно. Формат газет поступово збільшувався, так само як і тираж.
З появою у 1958 році нового «Жданівського машинобудівельного заводу», для інформування його працівників та населення міста про життя підприємства була заснована газета «Жданівський машинобудівельник», перший номер якої вийшов 6 серпня 1958 року.
А вже 15 квітня 1972 року вийшов в ефір перший в Маріуполі випуск радіогазети «Іллічівець». Цей історичний факт вкотре демонструє, як один з продуктів людської діяльності – газета – постійно підлаштовується під можливості та вимоги сучасного світу.
Кінець панування радянської влади став причиною появ різних свобод, однією з яких стала свобода друкування незалежних ЗМІ, з цієї причини у Маріуполі в 90-ті роки ХХ століття, відбувся «вибух» різноманітних видань: від «самвидаву» до цілком офіційних новинних видань. Строк їх життя не завжди був довгим, більшість не існували довше року. До таких газет можна віднести газети «Вибір», «Маріуполь» та «Перехрестя».
Значно довше існували як нові газети: «Робітничий листок», «Маріупольське життя», «Бджілка», «Азовські новини», «Маріупольський час», «Приазовська правда», «7я» та «Вечірній Маріуполь»; так і ті, які пережили падіння СРСР: «Приазовський робітник» та «Іллічівець».
В ХХІ столітті роль газет зберігалась і у нульові та десяті роки, засновники та редактори газет згадували назви перших маріупольських газет та використовували їх. Навіть грецька спільнота відроджувала видання власних матеріалів, читачі можуть пам’ятати газети «Елліни України» та «Хронос».
Але для сучасної людини, яка звикла до нового темпу життя, коли новини з’являються з такою швидкістю, що не кожна телевізійна служба новин може встигнути за подіями в середині країни та світі.
Сукупність цих факторів впливають на будь-яке друковане видання, але на долю маріупольських видань більше за все вплинуло вторгнення 24 лютого 2022 року, яке «обірвало життя» усіх маріупольських газет та більшості телевізійних засобів масової інформації.
Таким чином зупинило свою роботу й найстаріше видання Маріуполя – «Приазовський робітник», який виходив в Маріуполі з 9 березня 1918 року по 23 лютого 2022 року.
Але, водночас, історія цього видання є прикладом настирності у прагненні відродитися. Будемо вірити та наближати час, коли ми зможемо прочитати новий номер маріупольської газети на узбережжі нашого Азовського моря!
