Сава Ялі. Розстріляний волонтер “коренізації”
В історії Надазов’я першої половини ХХ століття є багато трагічних сторінок, однією з яких є «Грецька операція» НКВС, яка була однією зі складових сталінського «Великого терору». Ця репресивна операція зупинила на кілька десятків років розвиток культури представників надазовських греків, фізично знищила величезну кількість чоловічого населення з родин урумів та румеїв. Найбільшою втратою було те, що надазовські греки втратили не лише частину своїх родин, можливість використання мови, але й частину своїх прав.
У сьогоднішній статті мова піде про одну з жертв цієї операції – Саву Георгійовича Ялі – одного з найяскравіших представників інтелігенції надазовських греків, краєзнавця та організатора національних шкіл.
Зазначимо, що за офіційною версією НКВС «Грецька операція» була спрямована на викриття мережі шпигунського підпілля та ліквідацію грецької націоналістичної контрреволюційної повстанської організації метою якої було захоплення влади на півдні СРСР та проголошення маріонеткової республіки. Сьогоднішня стаття буде присвячена людині, яку НКВС призначило одним з координаторів цієї «організації».
Сава Ялі, на момент 1937 року, працював на посаді керівника грецької секції Центральний комісії національних меншин (ЦКНМ) при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті (ВУЦВК). Ця комісія при ВУЦКВК була утворена 24 квітня 1924 для керування, врегулювання міжнаціональних взаємин у місцях їхнього проживання та здійснення політики коренізації щодо них. До її складу входили голова та кілька членів, які призначалися Президією ВУЦВК для обслуговування єврейської, німецької, польської, болгарської та молдавської громад. 1925 до складу ЦКНМ ввели працівника по грецькій лінії – ним був Ялі.
Біографія Сави Георгійовича Ялі маловідома за рахунок того, що більша частина інформації про його діяльність старанно вилучалась з джерел інформації після його арешту. Місцем народженням Ялі є грецьке селище Сартана, поблизу Маріуполя, де він народився 1/14 листопада 1895 року в селянській родині. Початкову освіту отримав у сартанській школі, а середню – у Маріуполі, з відзнакою закінчивши Маріупольське реальне училище. Напередодні Лютневої революції Сава Ялі здобував вищу освіту у Київському комерційному інституті.
Після революцій та заколотів 1917 року приєднався до революційного руху. У 1917 році був 1917 був обраний секретарем Сартанської волосної ради, у червні 1918 вступив до більшовицької партії та працював у виконкомі Катеринославської губернської ради селянських і червоноармійських депутатів.
Із червня 1919 по березень 1920 проходив службу у Червоній армії. У 1920-1922 роках обіймав посаду голови Сартанського райвиконкому. Впродовж 1922-1924 років працював на посаді завідувача оргчастиною у Маріупольському окружному виконкомі та головою маріупольської сільськогосподарської спілки, після чого був секретарем та завідуючим культвідділу маріупольської окружної профспілки.
Така швидка кар’єра та зміна посад викликає здивування у сучасної людини, але потрібно пам’ятати про те, що у 1920-их роках люди (навіть) з неповною середньою освітою були цінними кадрами, то що можна казати про затребуваність людини, яка майже отримала вищу освіту.
Після роботи у Надазов’ї, Саву Ялі направили у Харків (тогочасна столиця УСРР), для закінчення вищої освіти у Інституті народного господарства. У Харкові, окрім навчання, Ялі став членом Балканського клубу, який проводив освітницьку, культурну та агітаційну роботу. Завдяки своїй активній позиції Ялі зарекомендував себе як активного учасника клубу, завдяки чому він був обраний головою балканської секції. Одним з відвідувачів клубу був Іван Федорович Левкопулос – майбутній викладач грецької мови Маріупольського грецького педтехнікуму.
15 грудня 1925 року Сава Георгійович Ялі був введений до складу Центральної комісії у справах національних меншин при ВУЦВК, очоливши її грецьку секцію. Обіймаючи цю посаду протягом 1925-1929 років, всебічно сприяв економічному та культурному відродженню грецьких селищ, здійсненню політики «коренізації» у місцях компактного мешкання греків – цей процес отримав назву грекоізація/еллінізація. Активно працював над створенням грецьких національних районів і сільрад з центрами в Сартані, Мангуші та Великій Янісолі.
Відіграв помітну роль у вивченні та популяризації історії греків Маріупольщини. Ним видано низку статей з історії греків в Україні та книгу «Греки в УСРР» (Харків, 1931 рік). 1929 року Ялі був звільнений з ЦКНМ та обійняв посаду економіста Укрдіпромезу, а 1931 року отримав призначення на посаду завідувача сектору обміну досвідом Укрдіпромезу. 1932 рік Ялі провів у якості завідувача науково-лекційної частини Промвиставки, методиста дошкільного виховання НКП УСРР та старшого інспектора Ради національних меншин НКП УСРР.
Потрібно уточнити, що незважаючи на звільнення у 1929 з ЦКНМ, Ялі продовжував виконувати роботи та їздити у з інспекціями по грецьким районам як позаштатний спеціаліст ЦКНМ впродовж 1929-1933 року.
З 1934 року Ялі влаштувався працювати економістом, а потім і начальником сектору кадрів в Українському автогенному тресті. На той момент процеси «коренізації» були майже припинені, у зв’язку зі змінами політичної ситуації у СРСР.
Саме під час роботи в Українському автогенному тресті про діяльність Сави Ялі згадала радянська держава у 1937 році. 15 грудня 1937 року Ялі був заарештований за звинуваченнями у приналежності до грецької контрреволюційної шпигунської повстанської організації. Цікавим є те, що сценарій НКВС пов’язав грецького націоналіста-контрреволюціонера Ялі з польськими націоналістами Саулевічем і Лазовертем, які також працювали у ЦКНМ.
У протоколі допиту Ялі є цікаві деталі того зв’язку, яким НКВС хотіло пов’язати усіх активістів «коренізації»: «У Центральній комісії нацмену я працював під безпосереднім керівництвом Саулевича. Для нього, дуже розвинутої людини, невдовзі після того, як я приступив до праці у Центральній комісії, стало зрозумілим, що я є грецьким націоналістом й використовую своє становище у шпигунських цілях». Сава Георгійович оговорив себе і назвав близько 40 осіб, які входили разом з ним до міфічної організації, керованої ставлениками грецької, італійської та англійської розвідок.
Самого Ялі звинуватили у тому, що він брав участь у змові метою якого було «створення грецької націоналістичної республіки на Приазовському узбережжі, під протекторатом Греції, шляхом насильницького відторгнення частини території СРСР у момент виникнення війни СССР з однією з капіталістичних країн» та у тому, що він «провадив шкідницьку роботу на культурному фронті, зривав колективізацію у грецьких національних районах й вербував по-антирадянському налаштованих осіб до складу контрреволюційної організації».
Сценарій НКВС був побудований таким чином, що майже одразу після припинення війн на залишках Російської імперії, Сава Ялі став шпигуном та почав збір інформації для грецької розвідки. Потрібно розуміти, що усі ці справи ґрунтувалися лише на словах самого звинуваченого, або інших звинувачених, які свідчили проти своїх колег та знайомих. Ці свідчення вважались юридично достовірними, оскільки під ними підписувалися самі звинувачені. Щодо методів, якими людину примушували ставити цей підпис, можна лише здогадуватися, але фізичні та моральні тортури які використовувалися для формування справи після подій 1937 року стали синонімом самої структури НКВС.
7 лютого 1938 року Саву Георгійовича Ялі було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу, це рішення було прийнято наркомом внутрішніх справ та Прокурором СРСР. Але після вироку Ялі не був розстріляний до того моменту, поки з нього не вибили свідчення проти інших фігурантів операції: Лео Леона Леоновича (про нього йдеться у дописі про допит Костоправа), Івана Лєвкопулоса, Саввова, Макрояніса та інших (частину яких Ялі навіть не знав, а бачив кілька разів у житті).
Усі допити Ялі проводились у Києві, куди його етапували після арешту у Харкові, після отримання усіх свідчень, 26 лютого 1938 року, засудженого до розстрілу «шпигуна» відправили знову до Харкова. Але навіть у Харкові НКВС не поспішало приводити вирок у виконання, не витягнувши з приреченого на розстріл нових зізнань.
18 квітня 1938 року Саву Георгійовича Ялі було розстріляно у Харкові, майже через 3 місяці після винесення вироку. Цей момент є важливим, оскільки переважну кількість репресованих у 1937 році розстрілювали майже в один день з винесенням вироку. Ця деталь лише підтверджує факт того, що в сценарії репресивної операції Ялі став одним з основних фігурантів, навколо яких будували усі звинувачення.
Після смерті Сталіна та ХХ з’їзду КПРС почався процес «відлиги», в рамках якого родичі репресованих отримали можливість дізнатися долю своїх репресованих рідних та домогтись їх реабілітації. Самого Ялі було реабілітовано у лютому 1959 року на підставі звернення його матері, яка проживала у Москві.
Як і у більшості з репресованих підставою для реабілітації була перевірка документів справи та визначення усіх доказів або «відсутніми», або доказами «сумнівної правдоподібності».
Роботою про пошук та дослідження правдивої інформації про життя, роботу та справу Сави Ялі провела Якубова Лариса Дмитрівна – український історик та дослідниця історії грецького населення України. Стаття написана на основі її наукового доробку та завдяки інформації, яка була оприлюднена нею.
