«Джирен тай». Урумська народна пісня та надазовські кінські перегони
Одним з двох народів які складають спільноту надазовських греків є уруми. Тюркомовні нащадки кримських християн, які прибули до Маріуполя та Надазов’я в кінці 18 століття. Особливістю цього народу є частина його звичаїв, які яскраво демонструють, культурну взаємодію з народами Криму, які кілька століть були найближчими сусідами урумів.
Культурну взаємодії урумів та інших етносів Кримського півострова можна побачити у багатьох прикладах: від мови та свят, до звичаїв та влаштування побуту. Одним з таких цікавих прикладів культурного життя минулого є звичай святкування Панаїру серед надазовських урумів. Панаїр, який є християнським святом з елементами жертвопринесення, відомий серед мешканців Маріупольщини не лише за рахунок його розповсюдження серед колишніх кримських християн. Особливістю цього свята була відповідна “розважальна” програма, яка дозволяла проявити себе молодим хлопцям та зрілим чоловікам. Головними подіями цієї програми, зазвичай, була боротьба — “куреш” та перегони на конях — “хучі”.
Саме про ці перегони і піде мова у цьому дописі. Нажаль, цей звичай майже зник з культури нашого регіону після Другої Світової війни. Однак, спогади про нього зберігались завдяки фольклору та роботі небайдужих істориків та фольклористів. Одним з таких дослідників є автор наступного матеріалу — Владислав Харахурсах. Пропонуємо ознайомитись з матеріалами його дослідження урумського фольклору.
Про мій досвід перекладу та реконструкції дестану приазовських греків-урумів «Джирен тай»
Вперше взявшись за написання цієї статті, я обов’язково хотів встигнути закінчити її до 2 травня, бо вже багато років у моєму рідному Мангуші цього дня проводиться панаїр. Останні десятиліття кульмінацією панаїра була боротьба куреш, але, історично, за старих часів у програмі панаїра було два найбільш очікуваних змаганнь: боротьба і стрибки на конях. В урумських селах гонки на конях називали хошу/хучу/хоч.
До 1930-х років, коли було проведено колективізацію, кінні перегони були обов’язковою частиною панаїра. Перегони проводилися по колу, а переможець отримував як приз ягняти і червону хустку – алпашу (урум.). До речі, такого роду приз було поширено у спортивних змаганнях серед народів Анатолії.
Що стосується цієї статті, то вона буде своєрідною даниною пам’яті дореволюційним традиціям панаїра, адже в ній я розповім про найвідоміше фольклорне відображення стрибків хошу – урумську народну пісню «Джирен тай».
Вперше я почув цю пісню на записі Олександра Гаркавця, який у 1970-х був керівником лінгвістичної експедиції у Приазов’ї. У ході цієї експедиції була практично досконально описана урумська мова, якою розмовляла частина приазовських греків, а також записана маса унікального місцевого фольклору, який своїм корінням сягає кримського періоду. Багато пісень греків-урумів у своїх варіаціях зустрічаються у кримських татар. На записі, який я вперше почув, «Джирен тай» виконував житель Мангуша – Мельников Микола Трифонович, 1925 року народження. Виконано пісню, як і всі інші записи пісень, акапельно. Пам’ятаю, що на мене справила враження ритмічність пісні і я, не запам’ятавши текст, довго ще співав її мелодію собі під ніс.
Варіант Мельникова (далі – мангушський варіант) складався всього із чотирьох куплетів (тільки потім я дізнався, що їх було набагато більше). Ось він:
Олан, сана бір манат та
Вар, джирені бах-сана Вар, джирені бах-сана Йалинларин хах-сана
Атлар тьітер хошуйа да Йендім халдим хоншуйа Йендім халдим хоншуйа да Татли шарап ичмейє
Джирен зибирдар тьітер де Наллари батар тьітер Онмайаджах джирен тай да Халмайайдин артина.
Джирен тайниє чилпари да Кюмюш тьібік йалтирай Шорбаджинін юречігі Халтир-халтир халтирай |
Хлопче, ось тобі монетка,
Іди, придивись за рудим жеребцем, Іди, придивись за рудим жеребцем, Гриву йому розпуши-но.
Скакуни вирушають на гонку, А сам я в стайні залишився, Сам я в стайні залишився Пити солодке вино.
Рудий стрімголов як поскаче, Підкований, втече, зникне. Нікудишній (злощасний) джирен тай, Хоч би ти не лишився позаду.
Щітка ззаду над копитом рудого Блищить, як гривеник, А серце його господаря Колотиться, шалено стукає. |
Співається пісня так: два перші рядки повторюються двічі, потім третій і четвертий рядок повторюється двічі.
Назва «Джирен тай» перекладається так: тай – це молодий жеребець, іноді навіть лоша; джирен – рудий, гнідий. Слово «джирен» зазвичай використовувалося в урумському для позначення масті коня. Таким чином, джирен тай – рудий молодий жеребець.
Сюжет цієї версії досить короткий: господар вирощує лоша для скачок, а в останній момент (можливо, через хвилювання) відмовляється дивитися на скачки і просить якогось хлопця доглянути за жеребцем (бах-сана – придивися). Сам же він залишається в стайні (в інших випадках він залишається вдома або в шинку) і п’є вино (знов-таки, спишемо це на хвилювання чи навіть розпач). Стрибки починаються: «джирен зибирдар тьітер» – «рудий стрімголов поскаче». Однак ні про хід перегонів, ні про результат мангушська версія нам не розповідає.
Чомусь, у цій версії, господар називає свого скакуна «онмайаджах». Мене це здивувало, адже перекладається слово не дуже втішно: он- – досягти успіху в чомусь, але тут є негативна частка -ма-, тобто: онмайаджах – той, який не досягне успіху; або той, з яким нічого хорошого не станеться; злощасний. У деяких записах з інших сіл замість «онмайаджах» використовується «олмайаджах», що перекладається як «нікудишній» або «безглуздий». Бідолашна конячка, подумав я. Навіщо ж господар виставив її на бігу, якщо паплюжить її такими образливими словами?
І лише через роки, взявшись за вивчення варіантів «Джирен тай» з інших урумських сіл, я дізнався, чому господар називає свого скакуна нікчемним і навіть злощасним. Вся справа в тому, що, як виявилося, жеребець провалив першу частину забігу і опинився в хвості гонки.
Кілька місяців тому я розмовляв зі своїм приятелем кримським татарином. Він добре знає і орієнтується в кримськотатарському фольклорі і, коли я запитав його про те, чи є у них пісня «Джирен тай», він відповів, що така пісня була, але вона не зберіглася. Виходило, що приазовський «Джирен тай» був своєрідною унікальною фольклорною пам’яткою, якщо так можна висловитися: з фольклорної «Червоної книги».
З тієї ж розмови я дізнався, що «Джирен тай» вважається не просто піснею, а дестаном. Дестан – це великий епічний твір у тюркських народів. Зазвичай, це твір у прозі із поетичними пісенними вставками, а от від «Джирен тай» залишилися лише пісенні вставки.
Після цієї розмови я загорівся бажанням вивчити «Джирен тай» ретельніше. Результатом цього вивчення і стала ця стаття.
Уривчасті варіанти дестану «Джирен тай» були записані у семи приазовських селах: у Великій Новосілці, Старобешево, Мангуші, Улакли, Староласпі, Комарі, Староігнатіївці. За основу для подальшої роботи мною були взяті варіанти з Мангуша, Великої Новосілки, Старобешево, Староігнатьєвки, як найбільш об’ємні та змістовні.
Ознайомившись із усіма варіантами «Джирен тай» я знайшов багато спільного. Це, в принципі, не дивно. Неозброєним оком було видно, що це частини одного, колись цілісного твору. Однак, мене дратувала фрагментарність і деяка заплутаність розповіді, яка полягала в тому, що деякі куплети були ніби взаємовиключними.
Наприклад:
4. Джирен тайи йолладим
Ал шейере чапмайа Йендім халдим ханейе Татли шарап ічмейе |
Я рудого жеребця відправив,
Щоб він у тому місті скакав, Сам залишився у шинку Пити солодке вино |
6. Атлардан (х)абер тьельді
Джирен халган артина Онмайаджах джирен тай Халмайайдин артина |
Про коней звістка прийшла:
Рудий залишився позаду. Нікудишній Джирен тай, Хоч би не залишився позаду |
11. Бен джирені бір хамчі
Сьонюп тьітті окюне О йах-бійах махіанди да Тьелій атим йеріне |
Я гнідому дав батога –
Він різко пішов уперед. І, хвастаючись туди-сюди, Повернувся мій кінь на своє місце |
Виходить, що оповідач, який є господарем коня, спочатку каже, що залишається в момент стрибків у шинку (4), потім отримує звістку, що джирен тай позаду (6), а потім, якимось чином, сам керує та поганяє коня (11). Щось не сходиться.
Але потім я зрозумів, у чому проблема. Як я вже казав, у дестанах нерідко поетична вставка – це репліка одного із персонажів. Таким чином, приазовський «Джирен тай» – це репліки різних дійових осіб дестану, які згодом перемішалися і об’єдналися в різних селах у різні пісні зі схожим сюжетом.
І тут у мене виникла ідея. За законами фольклористики, кожен окремо записаний варіант фольклорного твору є окремим твором. Але, хай пробачать мене фольклористи, я вирішив власноруч об’єднати всі приазовські варіанти в один, відновити цілісність твору, поєднати всі розрізнені фрагменти в один, щоб краще був зрозумілий сюжет і, як кажуть історики, відновити хронологічну послідовність розповіді. Також, для більшої ясності, я вирішив зазначити, який куплет (репліка) якому персонажу належить.
Ось що з цього вийшло. У дестані тринадцять куплетів. Перші шість співаються від імені Господаря жеребця – Шорбаджі, далі чотири від імені Глядача, що стежить за гонкою – Сейірджі, три останніх від імені Хлопця керуючого конем під час перегонів – Олан. До речі, практика, коли господар виставляє коня, але не керує ним під час забігу, ведеться з часів античних Олімпійських ігор. Причому переможцем вважався, звичайно ж, не вершник, який власноруч вів коня до заповітного фінішу, а саме власник коня, що завжди здавалося мені несправедливим, але повернемося до дестану.
Починається історія з просто геніального куплету, однак, ця геніальність стає зрозумілою лише після повного ознайомлення з текстом, а тому, наприкінці свого аналізу-перекладу я обов’язково до нього повернуся.
1. Шорбаджи:
Джирен тайлен тору тай Бахчінін отун отлай (сайляй). Демініз бага Гаріп та Эллерім алтин сайай. |
Рудий жеребець з гнідим лошатом У садку пасуться на траві. Не називайте мене бідним – Мої руки золото рахують. |
Далі йде зав’язка всієї історії: Господар виростив і підготував молодого рудого коня, щоб він брав участь у стрибках у місті. Під містом міг бути як Маріуполь (жителі Надазов’я часто в повсякденному житті називали його просто шейєр – місто), так і Бахчисарай.
2. Бен джирені джарантим
Ал шейере чапмайа, Ал хочуйа чапмайа, Чапушуйу кёрмейе. |
Я рудого виростив (підготував),
Щоб у тому місті скакав, Щоб на скачки поскакати І на стрибки подивитися. |
У тексті використовується займенник «Бен» замість «мен», це старовинний варіант займенника «я», який є ще однією ознакою давнини цього тексту.
Далі слідує куплет, який мені завжди подобався ритмічністю. Господар передумав дивитися на забіг свого жеребця і просить доглянути за ним Хлопця, заплативши йому за це монету. Не дуже зрозуміло, цей Хлопець повинен лише подивитися кінський забіг і розповісти потім про нього Господарю або ж він ще й керуватиме конем, адже надалі будуть звернення до наїзника, якого так і окликатиме – олан: «Олан алай йахіндир бошла-сана джирені» – «Хлопець, фініш близько, відпусти-ка рудого». До речі, куплет, у якому Господар оплачує послуги Хлопця, у багатьох версіях, як, наприклад, у мангушській, є першим, тобто вся передісторія опускається.
3. Олан, сана бір манат та
Вар, джирені бах-сана, Вар, джирені бах-сана, Йалинларин хах-сана. (Чапушуну кёр-сене). |
Я рудого виростив (підготував),
Щоб у тому місті скакав, Щоб на скачки поскакати І на стрибки подивитися. |
У четвертому та п’ятому куплетах Господар налаштований не дуже оптимістично. У тексті ніде не пояснюється, чому він не вирушає на скачки, а залишається «заливати за комір». Можливо, забіг його коня – це «ставка останньої надії».
4. Джирен тайи йолладим
Ал шейере чапмайа. Йендім халдим ханейе Татли шарап ічмейе |
Я рудого жеребця відправив у дорогу,
Щоб у тому місті скакав. Сам залишився у шинку Солодке вино пити. |
5. Татли шарап ічейім
Анда вараджагима. Йох олайдим дунялардан Кёрюп йанаджагима. |
П’ю я солодке вино
За те, що я побуваю там. Краще б не було мене на світі, Чим журитися, дивлячись на все це. |
А далі ми дізнаємося про причину песимізму Господаря. Виявляється:
6. Атлардан абер тьельді:
Джирен халган артина. Онмайаджах джирен тай Халмайайдин артина. |
Про коней звістка прийшла:
Рудий залишився позаду. Нікудишній (злощасний) джирен тай, Хоч би не лишився позаду. |
На цьому репліки Господаря закінчуються. Ми залишаємо його в затхлому сільському шинку віч-на-віч із пляшкою вина, що мучить його азартом і передчуттям гіркого програшу.
У подальших чотирьох куплетах нам багато розповість якийсь сторонній Глядач – Сейірджі. Він описує, як проходили перегони. У сьомому куплеті ми застали скакуна у вкрай складній ситуації:
7. Джирен тайнин агизи
Бір хариштир ачилмиш, Джирен тайнин тьізгіні Сих тартилмиш, чекільміш. (Кёпчек башха сарилмиш (багилмиш)). |
Рот рудого жеребця
На цілу п’ядь відкрито, Узда рудого жеребця Туго натягнута (На вісь колеса намотана). |
Тут ми й дізнаємося причину відставання джирен таю! Виявляється, віжки, через неуважність їздця, намоталися на вісь колеса гоночного візка. Вони натягуються все сильніше і гальмують коня. Ніякий він не нікчемний!
8. Олан, алай йахиндир,
Бошла-сана джирені, Бошла-сана джирені, Мурзатларни ташласин. |
Хлопець, фініш близько,
Відпусти рудого Відпусти рудого, Залиш коней мурзи позаду себе. |
Глядач нагадує вершникові, що треба щось зробити з натягнутими віжками, щоб вони перестали гальмувати коня. А ще з цього куплету ми дізнаємося, що конкуренція у джирен таю на перегонах досить солідна – мурзатлар. Мурза – аристократія кримського суспільства, ат – кінь, тобто коні мурзи (ще один відлуння кримського періоду). Переклад на український манер – панські коні. Така ось «Формула-1» кримською.
Далі справи начебто налагодилися:
9. Джирен зибирдар тьітер,
Наллари, батар тьітер. Олмайаджах джирен тай Халмайайдин артина. |
Гнідий стрімголов поскаче,
Підкований, втече, зникне. Нікудишній Джирен тай Хоч би не лишився позаду. |
10. Джирен тайнин чилпари
Кюмюш тьібик йалтирай. Шорбаджинін юречігі Халтир-халтир халтирай! |
Щітка ззаду над його копитом,
Як гривеник блищить, А серце господаря б’ється, Шалено стукає! |
Джирен тай рвонув так, що зник з очей глядача. А десь у шинку тим часом гарячково стукає серце його господаря…
Далі слово переходить до Хлопця, який керує Джирен таєм. Від нього ми й дізнаємося у трьох останніх куплетах, чим закінчилася гонка.
11. Бен джирені Бір хамчі
Сьонюп тьітті йогюне. О йах-бійах Бір да багип Тьельді йенді йеріне (О йах-бійах махіанди да Тьелій атим йеріне). |
Я рудому дав батога –
Він різко пішов уперед. І дивлячись туди-сюди Він повернувся на своє місце. (Він, хвастаючись туди-сюди, Повернувся мій кінь на своє місце) |
12. Бен джирені ошладим,
Ошладим да бошладим. Чіфте даул хахилди. Мурзатларни ташладим. (Ал шейернін дживрігін Бен артима дашладим). |
Я рудого підбадьорив,
Підбадьорив і відпустив. Вдарили в барабан. Коней мурзи я залишив позаду. (Скакунів того міста я залишив позаду себе). |
13. Ал шейернін дживрігі
Халмай тьелій ардимдан, Халмай тьелій ардимдан, Хамчісінін зорундан. |
Скакуни того міста
Залишилися скакати позаду мене, Скачуть позаду мене, Поганяючи батогом. |
Так закінчується ця історія. Принаймні жоден із варіантів, записаних Гаркавцем, не розповідає, що було далі. І так зрозуміло, що гонка закінчилася перемогою Джирен тая.
А тепер я хотів би повернутися до першого куплету, який вважаю окрасою всього дестану:
1. Шорбаджи:
Джирен тайлен тору тай Бахчінін отун отлай (сайляй). Демініз бага Гаріп та Эллерім алтин сайай. |
Рудий жеребець з гнідим лошатом У садку пасуться на траві. Не називайте мене бідним – Мої руки золото рахують. |
Досить ідилічні перші два рядки, в яких говориться про те, що два коні пасуться в саду, відмінно підходять для початку розповіді, насправді є завершенням цієї історії! Джирен тай переміг у гонці, збагатив свого господаря, який був «гаріп» (бідний), а тепер «його руки золото рахують» і в його саду пасеться не один кінь, а два. Багатство примножено і, мабуть, обидва жеребці будуть виставлені на наступні перегони від свого господаря. Історія закільцювалася.
Ідеальний структурний хід, який можна зрозуміти лише повністю ознайомившись та проаналізувавши весь текст!
Розібравшись у всіх нюансах тексту, я був просто зачарований. У цьому дестані є все, що так властиво приазовським грекам: азарт, мрія про матеріальну спроможність і, звичайно ж, класична історія про темну конячку, яка, стартувавши в максимально невигідних для себе умовах, змогла залишити позаду сильних суперників, здобути перемогу в чесній боротьбі і, тим самим, перетворити свого господаря з бідняка на заможну людину.
Якась подоба грецької мрії: перемогти в азартному змаганні, збагатитися та забезпечити своє життя.
***
Коли я писав цю статтю, мою душу гріло неймовірне почуття естетичної насолоди, але без ледь відчутного відтінку печалі теж не обійшлося. А вся справа в тому, що урумська мова, якою сотні років спілкувалися надазовські греки і якою складений «Джирен тай», знаходиться на межі зникнення.
Ідуть у найкращі світи ті малочисельні люди, які знають і розуміють цю мову і які могли б насолодитися джерелом краси та мудрості – урумським фольклором. Дуже хочеться вірити, що точку неповернення не буде пройдено, що вогник урумської мови не згасне, незважаючи ні на що.
Зрештою, Джирен тай теж спочатку програвав свій забіг…