У серці Приморського району Маріуполя, на проспекті Нахімова, 82, стоїть будівля, чия історія — це майже століття змін, боротьби, віри та трагедій. Кожна її реконструкція — не лише фізична, а й символічна: це боротьба за сенс, пам’ять і право на своє. Колись кінотеатр «Комсомолець», згодом храм протестантської церкви «Добрих Змін», ця будівля знову повертається у кіноформат — цього разу як елемент окупаційної політики Росії.
Кінотеатр «Комсомолець» відкрився в Маріуполі у 1970 році як зразок “комсомольської будови”. Побудований менше ніж за рік, він став одним із найсучасніших кінотеатрів міста: обладнаний кондиціонерами, широкоформатною апаратурою і просторим залом, який не завжди вміщав охочих. Тут проводилися кінопрем’єри, фестивалі, зокрема «Людина праці на екрані» — зі зірками «Мосфільму» та кіностудій ім. Довженка і Горького. Проте із розпадом СРСР глядач пішов у відеосалони, і «Комсомолець» почав занепадати.
У 2000-х він став притулком для нічного життя: клуб «Disco Stan» притягував молодь, неформалів, асоціальні елементи. І вже тоді приміщення почало занепадати буквально — протікаючий дах, обвалені стелі, сміття, графіті на стінах. Будівля стала тінню своєї величі.
У 2016 році її придбала протестантська церква «Добрих Змін» на чолі з відомим капеланом, багатодітним батьком і громадським активістом Генадієм Мохненко. На той момент приміщення мало борги за комунальні послуги, було фактично покинуте. Силами громади його відновили: замінили дах, провели опалення, почали ремонт, встановили пандуси. Але найважливішим було інше — наповнення новим життям. Тут проводили богослужіння, працювали з людьми з інвалідністю, проводили реабілітаційні програми, капеланське служіння, підтримували літніх людей, влаштовували свята, бесіди, допомагали дітям із важкими долями. Найвідомішим пов’язаним проєктом став реабілітаційний центр «Республіка Пілігрим», який допоміг понад 4000 дітей знайти новий сенс у житті.
Але в квітні 2022 року, під час штурму Маріуполя російською армією, будівля була сильно пошкоджена. Вона стала тимчасовим прихистком для сотень містян, які ховалися від обстрілів у глибоких підвалах — попередньо громада туди завезла воду, матраци, їжу. Приміщення, яке рятувало, було пошматоване.
Після захоплення міста, в червні 2022 року біля кінотеатру знайшли масові захоронення, де було поховано щонайменше 20 осіб. Але вже у 2024 році окупаційна влада передала будівлю будівельній компанії з Санкт-Петербурга. Почалась трансформація у кінотеатр — з тією ж назвою, якою його наділила радянська влада: «Комсомолець».
Цей крок — більше, ніж просто реконструкція. Це акт символічного привласнення. Будівля, яка стала місцем служіння, турботи, співчуття і реального спасіння, повертається у формат радянського пафосу і контролю. Назва «Комсомолець» не просто відсилає до минулого — вона стає інструментом неорадянської окупації. Замість духовного наповнення — пропаганда. Замість притулку — видовищна форма завоювання свідомості.
Це — не просто пропаганда. Це ще спроба витіснити християнські цінності, свободу віросповідання, право людини на гідність. Росія системно переслідує священників, катує, викрадає, вбиває — і при цьому звинувачує Україну в “відсутності релігійної свободи”.
Нині будівля на Нахімова, 82 — це символ. Символ того, як можна відновити з руїн, і як знову можна втратити. Але також — символ пам’яті. Пам’яті про тих, хто рятував життя. Пам’яті про віру, яка не потребує фасадів. Пам’яті про Маріуполь, який тримається — попри все.
