3 липня Маріупольська Вежа відсвяткувала 110 років! За довгі часи свого існування ця споруда не втрачає своєї загадковості. Один з головних символів Маріуполя у рік свого будівництва — 1910-ий, став справжнім архітектурним проривом: найвища будівля міста (33 метри), величезна цистерна на рівні четвертого поверху, 2/3 містян отримали питну воду саме завдяки цій Вежі та її системі, до того ж частини цистерни були скріплені болтами у кількості 5000 одиниць, адже методу зварювання у ті часи ще не було.
Фото з oldmariupol
Наша Водонапірна вежа відмінно “виконувала” всі завдання суспільства — побувала пожежною каланчею, відділенням банку, а зараз дарує магічну атмосферу гостям культурно-туристичного центру Vezha. Ми дивимося цікаве кіно, спілкуємося про культуру, насолоджуємося чарівною акустикою під час музичних вечорів, згадуємо та цінуємо історію міста… і все це у нашій чудовій Вежі!
Сьогодні хотілося б говорити про загадки та міфи, що пов’язані з цією величною будівлею. Ми зібрали декілька цікавих історій для вас та запитали в адміністраторів центру, що для них є найзагадковішим у Водонапірній вежі.
Вежа та старовина ікона
Храм Успіння Пресвятої Богородиці
У 1930-х роках велика кількість храмів та церквей Маріуполя було знищено через антирелігійну пропаганду. Така сумна доля спіткала й інше дітище архітектора Нільсена — храм рівноапостольних Костянтина і Олени на Слобідці. У цьому ж році був зруйнований храм Успіння Пресвятої Богородиці, в якому з кінця XVIII століття зберігалася унікальна святиня — ікона Божої Матері Одигітрії, яку греки принесли з собою при переселенні на маріупольські землі. За офіційною версією, напередодні руйнування всі цінності, в тому числі й ікона, були вивезені з храму і з міста. Але за місцевою легендою, чудотворний образ Богородиці був врятований від знищення і напередодні руйнування храму надійно захований не де-небудь, а в підземних схованках старої водонапірної вежі, і зберігався довгі роки. Після закінчення Другої світової війни він таємниче зник… Якщо вірити переказам, Вежа стала сховищем великої чудотворної святині всього православного народу майже на ціле десятиліття. Можливо, це просто вигадки, а може й ні — і Вежа знайшла свою Святу покровительку. Адже не просто так прямо біля вежі в наш час зводиться величний храм Покрова Пресвятої Божої Матері і не просто так щороку 15 серпня, в день шанування ікони, можна побачити, як вежа наповнюється сонячним світлом і немов сяє зсередини.
Історія про слід Нільсена
Ця легенда не стільки про Вежу, скільки про її “батька”. Кажуть, що створюючи новий об’єкт за проєктом, який архітектор Віктор Нільсен продумував до найдрібніших деталей, він звертався до будівельників з дивним проханням: закласти в стіну будівлі, яка буде звернена на схід, цеглину з невідомою печаткою. Є версія, що кілька таких листів зберігалися в архівах нащадків Нільсена. А тією самою «невідомою печаткою» виявився лютеранський знак троянди (прим. батько Віктора Олександровича був лютеранським пастором), який і уособлював ідею майстра і сенс, яким він наповнював кожне своє творіння. Може і дійсно, створені більше століття назад, архітектурні творіння донесли до наших днів послання великого автора про любов до світу і до нашого міста у вигляді непримітного знака троянди на одній з цеглинок у стіні, зверненій на схід.
Секрет міцності
У роки Другої світової війни Водонапірна вежа залишилася не ушкодженою. І справа не у фортуні. Однією з версій є додавання у розчин для кладки цегли куриних яєць. Багато мешканців міста вважають, що саме цей спосіб “врятував” вежу. До речі, велику кількість яєць десь треба було ще знайти…Мешканці найближчих сіл вели “боротьбу” за доставку цього незвичного будівничого матеріалу. Такий він “дореволюційний тендер” 🙂
Вежа та підземелля
Коли до Вежі приходять місцеві та гості міста, їх завжди дуже цікавить підвал. На разі там розташований технічний поверх. Коли вежа виконувала свою первинну функцію, підвал, перший-третій поверхи займали насоси та різні механізми. Але серед місцевих і сьогодні ходять чутки про те, що Вежа була центром підземної системи Маріуполя. Але при реконструкціях не було знайдено доказів, що до вище згаданої версії. А ось технічні “рукава” — цілком логічна версія.
Місце
фото з oldmariupol
Інша загадка, чому Вежу побудували саме на цьому місці? Адже це сьогодні вона розташована в самому центрі міста, але 110 років тому у цьому районі знаходилася в’язниця та бараки. Багато хто скаже, що її побудували на вільному місці, адже Маріуполь був активно забудований. Але існує версія, що вежу спеціально побудували недалеко від будинку маріупольського мецената та власника цегляних заводів Давіда Хараджаева. Адже це була його умова, в обмін на знижку вартості цегли для будівництва цього стратегічно важливого місцевого об’єкта. Так чи ні, але “хараджаевська цегла” мала яскраво-червоний колір, саме з такого й побудована вежа.
Що про таємниці вежі думають адміністраторки культурно-туристичного центру?
Маргарита Щербак
“Завжди хотілося б мати можливість мандрувати у часі, обов’язково зазирнула б у нашу вежу. Адже цікавить, як в ній виглядали всі ці механізми, коли не було внутрішніх поверхів; якого первиного кольору була цистерна, якими технологіями її встановлювали та приєднували частини одна до одної на такій разючій висоті”
Анастасія Худолей
“Для мене, як би банально це не звучало, загадкою залишається підвал вежі. Здається, що все просто — технічний поверх, але деякі відвідувачі стверджують, що він далеко не останній. Можливо, що знизу знаходилися додаткові резервуари для води, а можливо, щось інше. Знову ж, легендарні підземні ходи міста, просто неможливо не вірити в цей привабливий, з історичної точки зору, факт. Ми можемо лише фантазувати, що деякі ходи починалися саме під цією вежею. Цей напрямок невідомий та оточений багатьма таємницями, від цього інтерес зростає ще більше”
Діана Токарєва
“Особисто для мене найбільшою загадкою Вежі є те, що донині ніхто не знаю як з точністю розташовувалися сходи у “водонапірний період”. Чи йшли вони вздовж стін, як спералі? Та, звісно ж, дуже хотілося б побачити креслення та перші нариси маріупольської вежі, що зробив особисто Віктор Нільсен”
