Нещодавно ми з вами познайомилися з фактами про Маріуполь сучасний та історичний, але так хотілося трішки розширити цей список, тож публікуємо ще 10 фактів про таке різнобарвне та бурхливе історичне життя міста Марії.
Дід-Веселун
Маріупольці елегантного віку розповідали легенду про діда-Веселуна. У 50-х роках його часто можна було зустріти на Лівобережжі з олівцями та чистими аркушами в руках. На вигляд йому було років 65-70. Завжди усміхнений дідусь з білою бородою, найчастіше був одягнутий у жилетку з яскравою краваткою-“метеликом”. Щодня у капелюсі, кожного разу новому та незвичайному. Веселун з’являвся серед одиноких чоловіків та жінок, малював їхні портрети з милими побажаннями та власним автографом. Правда то або маріупольська легенда – питання 🙂 Але цікаво, що в сучасному Маріуполі також є милий дідусь Вова, який щодня піднімає настрій містянам своїми виступами та яскравими образами.
Перша триповерхова будівля
Першою триповерховою будівлею Маріуполя – у 1897 році став розкішний особняк італійця Томазо. Пізніше саме в цій розкішній будівлі було відкрито готель “Континенталь”, де проводили час заможні гості міста та містяни. Взагалі “Континенталь” став у багатьох сенсах синонімом слова “перший”: перший грузопідйомний ліфт, перші дизельні генератори та освітлення. Будівля “Континенталю” чудово збереглася і до сьогоднішніх днів, вона прикрашає центр міста Марії.
Постійний кінотеатр
Хто з нас не бував на кіно-сеансах у “Перемога” (рос. “Победа”)? Не всі знають, що у цій будівлі завжди працював кінотеатр. Ще до революції там було відкрито кінотеатр “Ілюзіон”, кошти на який виділили маріупольські підприємці – брати Адабашеви. Приблизно у 1910 році було відкрито кінотеатр, який став справжнім чудом для містян. Під час окупації міста фашистськими загарбниками кінотеатр було переймовано у “Soldatenkino”, а після перемоги у Другій світовій – у символічну “Победа”.
Маріупольський “Бродвей”
Сьогоднішній проспект Миру завжди був центральною вулицею нашого міста. Перша “народна” назва вулиця Велика, пізніше цей проспект отримав назву Катериненська вулиця. У Радянські часи цю територію назвали проспектом Республіки, під час “хрущевського потепління” знову отримано “народне молодіжне найменування” – Брод (скоречено від “Бродвей”). Після 1960-го року проспект отримав назву пр.Леніна.
Заповіт Куїнджі
Те, що Маріуполь – місце народження великого “майстра світла” Архипа Івановича Куїнджі, знають майже всі. З 2010 року реконструйовано будівлю, у якій розміщується Маріупольський художній музей ім.Куїнджі. Не всі знають, що там постійно зберігаються 3 оригінальні роботи майстра, які у 1966 році Маріуполю подарував Державний Російський музей. Це ескіз “Червоний закат” та 2 етюда – “Осінь.Крим” та “Ельбрус”.
На місці храма – пошта
Сьогодні “сусідом” нашої водонапірної вежі є величний храм Покрова Пресвятої Богородиці, будівництво якого триває з 2007 року. У бурхливих 90-х на цьому місці був пустир. А ось у дореволюційні роки там розташовувалося 32-ге відділення міської пошти або по-народному “стара пошта”. Функціонувала вона до 1993 року. Про це свідчить замітка у “Приазовському робочому” від 30 січня 1993, що пошта переїхала через аварійний стан будівлі.
Ікона Святого Георгія та Маріуполь
Однією з головних святинь Харлампіївського собору міста Маріуполя був дерев’яний горельеф візантійського походження – буття Святого Георгія, яку датовано XI століттям. До наша міста ікона потрапила з греками, яких було переселено із Криму до Приазов’я. Після знищення собору Святого Харлампія, святиня зі Святим Георгієм знаходиться на постійному зберіганні в Національному художньому музеї України у м.Київ.
Найцікавіший маскарон
Маріупольська архітектура і сьогодні може похизуватися такими цікавими елементами, як маскарони. Це слово французскького походження позначає прикрасу фасаду будівлі у вигляді обличчя людини або звіря. Одним з найцікавіших буд чоловік-лев або арлекін на будинку першої чайної (вул.Земська, 66). Так досі й розходяться відповіді у мешканців на питання: “Що за істота зображена на маскароні?” Нажаль, восени 2020 року маскарон зник з фасаду, тепер це вже історія і лише на фотографіях можна подивитися в обличчя цікавої істоти.
Парижанка в Маріуполі
Саме в нашому місті останні роки свого цікавого життя провела чарівна парижанка Емма Сторе або Любов Дікгоф. Ця жінка була учасницею громадянської війни в Росії, та своїм розумом та харизмою закохала у себе і відомого публіциста та громадського діяча Олександра Дікгофа та революционера Бориса Савєнкова. Влітку 1961 року Емма Сторе переїхала до Маріуполя, мешкала на Слободці у доволі скромному будинку. Похована на старому маріупольському кладовищі, де її могилу так і кличуть “місце захоронення парижанки”.
В кого більше всього телефонів було?
У 1895 році у нашому місті офіційно з’являється телефонний зв’язок. Будівля першого комутатора знаходилася в Олександрівському сквері (нині Театральний сквер). Відомо, що абонентом з найбільшою кількістю номерів був меценат та купець першої гільдії Олександр Хараджаєв. За ним закріпили аж 7 номерів. Абонентська плата склада 75 рублей на рік. В Хараджаева телефони було встановлено не тільки в його маєтку біля Олександрівського скверу, на хараджаєвських підприємствах, але й на двох його дачах.
