У 1774 році згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договором між Османською та Російською імперіями бар’єрні землі Надазов’я увійшли до складу Російської імперії.
А вже у 1775 році нею була зруйнована Запорозька січ, імперія продовжила свою експансивну політику поглинання народів та нових територій. Спершу на основі Кальміуської слободи, що утворилася після ліквідації Кальміуської паланки, почалася розбудова повітового міста Павловськ, але новий імперський геополітичний проєкт змінив цей задум. Катерина ІІ мала дуже амбітні плани (відомі як Грецький проєкт) щодо подальшого просування володінь імперії та відродження Візантії (із центром у Константинополі), на престол якої вона планувала посадити свого онука. Переселення греків-християн з Криму та створення міста Маріуполь (першого з низки міст, що отримали назву на грецький/візантійський манір, таких як Севастополь, Сімферополь, Овідіополь, Одеса, Херсон) були сходинками в реалізації цього проєкту.
Виведення християн з Криму почалося в середині липня і закінчилося в середині вересня 1778 року. 18 вересня О.В. Суворов направив рапорт на ім’я командувача південною армією П.О. Румянцева-Задунайського про те, що останні християни залишили Крим. За відомостями, прикладеними до рапорту, значилося, що у Росію переселилося 31 386 християн, зокрема греків 18 408 (разом зі священиками), вірмен 12 598, грузин 219 і валахів 161. Переселення було масштабною операцією, яку розробили, провели та контролювали Російські війська. Ті ж, хто відкрито чинив опір і відмовлявся переселятися, або загинули від рук російських солдатів, або були змушені ховатися, одружуватися та брати тюркське прізвище і змінювати віросповідання, щоб уникнути переселення.
Саме переселення було дуже складним, тривалим та важким. Про його тяготи і наслідки більш ніж красномовно свідчать рядки з прохання, поданого в двадцятих роках XIX століття уповноваженими греків-переселенців Міністру внутрішніх справ: «Ми не в змозі докладно описати всього того, що відбувалося при переселенні нашому і як діяли хвороби, що сталися від зміни клімату, нестачі води, тісноти квартир і здебільшого від відсутності їх… нелицемірно скажемо, що цілі сімейства постраждали життям, а багато хто втратив половину оних і жодна родина не залишилася без втрати батька, матері, брата, сестри та дітей; словом сказати із 9 тисяч чоловічої статі вихідців не залишилося і третьої частини…».
Лише 5 серпня 1780 року у Маріуполі відбулися урочистості з нагоди завершення переселення кримських християн-греків, яке тривало понад два роки. У книзі «Маріуполь та його околиці», зустрічаємо: «Багато греків бажали повернутися назад; доходило іноді до відкритої непокори, – і тоді приборкували суворими від начальства заходами і уряду необхідно було висилати військові команди для упокорення неспокійних». Навіть коли Крим вже приєднали до Росії, грекам відмовляли у поверненні на батьківщину своїх предків.
Таким чином, як тоді, так і зараз, імперська політика Росії ніколи не рахувалася з людськими жертвами при досягненні поставленої мети, через що були перекреслені долі та життя мільйонів. Адже російська політика, як при царях, так і президентах завжди мала жорсткий характер і була направлена на задоволення власних амбіцій, мало зважаючи на величезні людські втрати, які зазвичай при цьому відбувалися.
Тема: Переселення греків
Планшет 1:
У 1774 році по Кючук-Кайнарджійському мірному договору між Османською та Російською імперіями бар’єрні землі Надазов’я увійшли до складу Російської імперії, яка продовжила свою експансивну політику поглинання народів та нових територій.
За новим імперським геополітичним проєктом, відомим як Грецький проєкт, Катерина ІІ мала дуже амбітні плани щодо подальшого просування володінь своєї імперії. Переселення греків-християн з Криму та створення міста Маріуполь стали першими сходинками в реалізації цього задуму.
У 1775 р. російська імперська влада знищила Запорозьку січ. У 1778 р. на основі Кальміуської слободи, що утворилася після ліквідації Кальміуської паланки, під керівництвом азовського губернатора Василя Черткова почалась розбудова повітового міста Павловськ. Але вже у 1780 р. на його місці оселилися християни грецького обряду, вихідці з кримських міст: Кафи, Бахчисарая, Карасубазара, Бельбека, Балаклави і передмістя Бахчисарая – Майрем.
Планшет 2:
Виведення християн з Криму почалося в середині липня і закінчилося в середині вересня 1778 року. 18 вересня О.В. Суворов направив рапорт на ім’я командувача південною армією П.О. Румянцева-Задунайського про те, що останні християни залишили Крим. За відомостями, прикладеними до рапорту, значилося, що у Росію переселилося 31 386 християн, зокрема:
– греків 18 408 (разом зі священиками),
– вірмен 12 598,
– грузин 219
– і валахів 161.
Переселення було масштабною операцією, яку розробили, провели та контролювали Російські війська. Ті ж, хто відкрито чинив опір і відмовлявся переселятися, або загинули від рук російських солдатів, або були змушені ховатися, одружуватися та брати тюркське прізвище і змінювати віросповідання, щоб уникнути переселення.
Саме переселення було дуже складним, тривалим та важким. Про його тяготи більш ніж красномовно свідчать рядки з прохання, поданого в двадцятих роках XIX сторіччя уповноваженими греків-переселенців Міністру внутрішніх справ: «Ми не в змозі докладно описати всього того, що відбувалося при переселенні нашому і як діяли хвороби, що сталися від зміни клімату, нестачі води, тісноти квартир і здебільшого від відсутності їх… нелицемірно скажемо, що цілі сімейства постраждали життям, а багато хто втратив половину оних і жодна родина не залишилася без втрати батька, матері, брата, сестри та дітей; словом сказати із 9 тисяч чоловічої статі вихідців не залишилося і третьої частини…».
Планшет 3:
Лише 5 серпня 1780 року у Маріуполі відбулися урочистості з нагоди завершення переселення кримських християн-греків, яке тривало понад два роки. Переселенці також заснували навколо міста на узбережжі Азовського моря 22 поселення.
У книзі «Маріуполь та його околиці», зустрічаємо: «Багато греків бажали повернутися назад; доходило іноді до відкритої непокори, – і тоді приборкували суворими від начальства заходами і уряду необхідно було висилати військові команди для упокорення неспокійних». Навіть коли Крим вже приєднали до Росії, грекам відмовляли у поверненні на батьківщину своїх предків.
Таким чином, як і тоді так і зараз, імперська політика Росії не дуже зважала на долі та життя людей, які безжально перемелювала в угоду амбіціям її правителів.
Пройшовши всі труднощі тривалого шляху, випробування скрутою, хворобами й втратами, переселенці налагодили нове життя у Надазов’я та сформували унікальну й самобутню культуру регіону. Грецькі поселення розкинулись по всій території Маріупольського повіту, центром якого став Маріуполь, збудований на правому березі гирла річки Кальміус.
Спільнота, що серед науковців та дослідників отримала назву маріупольські греки або греки Надазов’я, ретельно зберігала свої традиції, мову, звичаї та обряди. До наших часів дійшли притаманні предмети побуту, релігійного культу, одяг та прикраси греків-переселенців.
Планшет 4:
До середини XIX сторіччя маріупольські греки здебільшого розвивали кустарні підприємства: шкіряні, салотопні, цегельні, черепичні заводи, ковальські, бондарні, зброярські майстерні, вітряні та водні млини, рибозаводи. У 1830 році стала до ладу макаронна фабрика.
З кінця XVIII сторіччя Маріуполь був значним торговим центром. Щорічно тут проводилося чотири ярмарки, на яких торгували хлібом, худобою, шкірами, вовною, рибою, винами. Адміністративним і торговим центром міста була Соборна (Базарна) площа. Садів у місті майже не було, лише у деяких багатих купців у малій кількості були фруктові дерева.
Двічі на рік: навесні – у день великомученика Георгія (23 квітня), а восени – у день Покрова Пресвятої Богородиці (1 жовтня) – з’їжджалися в Маріуполь на ярмарки купці, міщани й селяни. Через Маріуполь проходили торговельні шляхи чумаків. На Базарній площі була поштова станція, на якій утримували 18 коней.
В середині XIX сторіччя в місті налічувалося 120 крамниць, 15 винних льохів, 2 трактири, 2 заїжджих двори, 5 харчевень, 2 вітряні і 5 водних млинів, понад 100 складів при населенні 4 579 осіб.
На кінець ХІХ сторіччя Маріуполь, переважну частину населення якого все ще складали греки-християни, перетворився на найкрупніший центр Азовського узбережжя з розвиненою залізницею, глибоководним морським портом та металургійним виробництвом.