22 квітня о 15-00 у Культурно-туристичному центрі “Vezha” відбудеться відкриття фотовиставки маріупольця Романа Сафронова “FAVNVS”. Ми поспілкувалися із автором, талановитим фотографом, креативною людиною та просто цікавим співрозмовником й дізналися чому саме Фавн, а також інші цікавинки про творче життя Романа Сафронова
Коли фотографія з’явилася в Вашому житті? Розкажіть про свою творчість?
Фотографія з’явилася у моєму житті ще у 2003 році, і вийшло це як наслідок мого захоплення світом кіно. Кінематографом захоплююсь із 16 років. Настав той момент, коли захотілося створити щось “своє”. Перша техніка – “Зеніт” мого батька. Фотографував все, як то кажуть: “що бачу – то й співаю”. Така собі неусвідомлена фіксація реальності. Захоплення та активний перегляд фільмів допоміг з часом відбудувати своє бачення та картинку. Моє захоплення – постановочні фото – режисура. Зараз я полюбляю і репортажні зйомки або вуличні фото, як фіксацію моменту. Але більше захоплюють саме зрежисовані кадри, де ти обираєш тему, ідею, як режисер, та повністю керуєш процесом.
Які режисери надихають?
Стенлі Кубрік, Жан-Люк Годар, Жан Кокто, Альфред Хічкок. І, звісно ж, шведський режисер Інгмар Бергман та італьєць Мікеланджело Антоніоні – вони сами по собі досить візуальні, але й дуже різні. Якщо Бергман, якщо порівнювати з фотографією, це портретист, то Антоніоні – більше фіксує простір, який впливає на історію. Від одного я навчився відчувати простір, в іншого – персонажів та атмосферу.
Питання ближче до тематики виставки… Чому саме Фавн?
В нашому місті я більш відомий саме як портретист, і так вийшло, що останнім часом більшість моїх моделей – це чоловіки, різного віку. У нас дуже багато фотозйомок із жінками, дівчинами. А чоловіків не знімає ніхто. Я спіймав себе на роздумах, що взагалі у сучасній візуальній культурі – акцент віддаєтьься на жіноче тіло. А чоловіки – десь там на фоні. Мені хотілося б показати, що чоловік – це так само гарно. Ці думки просто були. Але під час мандрівки Черкаською областю, гуляючи лісом, просто зафіксував тіні на обличчі одного з друзів, який ще й має дуже цікаву форму вух – виглядав як образ “лісового духа”. На наступний день вже зробили зйомку, образ почав поступово збиратися в голові. Те, що буде презентовано під час виставки у “Вежі” – це задел на великий проєкт, адже до цього такого ніхто не робив. І є цікавість досліджувати цю тему й із точки зору психології, і української етники. Сам образ “фавна” можна розглядати із точки зору і сучасної базової української етники та культурного коду, і з боку епохи Відродження.
Ті люди, які близько знайомі з Вашою творчістю, знають, що Ви називаєте маріупольського художника Володимира Міскі-Оглу – Вашим вчителем. Чому найголовнішому він навчив?
Мої перші дитячі роботи були представлені на виставці у Німеччині. Я завжди цікавився творістю, моя мама малювала. Любов до малювання та скульптури була з дитинства. Я ходив на заняття у “Будинок піонерів”, в свій час. Потім це трішки відійшло на другий план, адже з’явилося кіно, а з часом і фотографія. Але бажання творчості власними руками, створювати щось власне з нуля, коли ти король цього процесу та реальності – воно не зникало. Я потрапив на виставку картин в Художній залі ім. Куїнджі, там вперше побачив картини Володимира Міскі-Оглу, і зрозумів, що хочу навчитися як він. Зрозумів, що ця людина буде мені “співзвучна”. І так склалося життя, що нас познайомила спільна приятелька. У нас з Володимиром Миколайовичем одразу пійшов цей конект, знаєте, коли бачиш свою споріднену душу. Все почалося з розмов про мистецство, кіно. Звісно ж, були й заняття з живопису, але більше ця людина була моїм духовним наставником. Наш улюблений художник – Пабло Пікассо. І така цікава фраза: “Що важливіше художник або його творчість?” Правільна відповідь – художник, адже його особистість – це і є його творчість. То, що я буду показувати на виставці – це все вийшло з мене, та може жити власним життям. А просто як передавач.
Що для Вас “Вежа”? Які асоціації та почуття дарує ця будівля?
Щиро приємно, що перша моя персональна виставка буде проходити тут, у “Вежі”. У дитинстві думав, як же круто було б тут мешкати. Коли став фотографом, а культурно-туристичний центр тут ще не було відкрито, думав як сюди приходили б мої гості, а на іншому поверсі була б студія. Частково мої мрії сбудуться, адже виставка буде проходити саме тут. Після реконструкції інтер’єр “Вежі” повністю співпав із моім смаком. Мінімум кольорів, монохром, багато простору, багато цікавих лінії, тут є геометрія. Тут є атмосфера творчості. Мені тут дуже подобається.
Чи надихає Вас Маріуполь та Приазов’я, їхня природа та люди?
В 2015 році я на півроку виїхав до Варшави, потім мандрував Європою. Але, коли повернувся, подивився на Маріуполь іншими очима. Зрозумів, що наше місто – унікальне. Маріуполь – для мене це мозаїка. Я планую зробити серію робіт про місто, я відчуваю потребу крізь творчість віддати якусь частину себе місту. І ця думка стала для мене надзвичайно важливою, і саме завдяки цьому місту я став тим, хто я є зараз. Тут дуже багато творчіх, справжніх, цікавих людей. Для мене Маріуполь – він різний: морський, індустріальний, багатонаціональний, творчий, злий та добрий… Такий різний, він переливається як мозаїка, як калейдоскоп!
