Інтимні подробиці з історії вулиці Грецька

Сучасна малопримітна вулиця Грецька відома як одна з вулиць старого Маріуполя: вона стара та поважна. Ця вулиця не конкурувала з іншими, більш відомими вулицями міста: Єкатерининською, Торговою та Таганрозькою. Але і Грецька має своє цікаве минуле.

Якщо знайомитись з минулими роками ХІХ століття та робити спроби знайти першу згадку цієї вулиці, то досліднику буде складно знайти точну дату. Основною датою «народження» для більшості вулиць історичного центру Маріуполя є 28 вересня 1876 року. Саме цього дня міська влада тогочасного Маріуполя дала назви вулицям міста. В основному, офіційні назви дублювали народні назви міських топонімів, а тому можна припустити, що справжня дата народження вулиці Грецької має більш давню дату, порівняно з офіційним вереснем 1876 року.

На планах міста середини ХІХ століття Грецька довгий час була західною межею Маріуполя, разом з тогочасною Марії-Магдалининською вулицею.

Потрібно зазначити, що після 1991 року Марії-Магдалининська вулиця була не відновлена, а включена до складу Грецької вулиці. У ХІХ та на початку ХХ століття Грецька та Марії-Магдалининська вулиця розділялися капличкою біля будівлі Банку на центральній вулиці. Але з часом Маріуполь зростав у розмірах, і вже на планах 1910 року, за вулицею Грецькою з’явилась вулиця Костянтинівська та міський вигін (ділянка куди виганяють пастися худобу), яким Маріуполь і закінчувався.

З часом збільшились і розміри Грецької вулиці – вона простягнулась на південь та пересікла 1-у та 2-у Безіменну вулицю. Розташування Грецької вулиці було тихим та непримітним (це не змінилось і у ХХ, і у ХХІ столітті), центральна ділянка вулиці мала бруківку, а з обох боків вулиці були розташовані доглянуті будинки маріупольських греків – поєднання цих факторів створювало неповторний місцевий пейзаж.

Вважалось (і вважається), що на цій вулиці, з часів переселення кримських християн, проживала більшість населення грецького походження, з чим і пов’язана назва цієї вулиці. Але ще є варіант, що назва «Грецька» пішла від однієї з назв православ’я, яке часто називали «грецькою вірою».

У часи ХІХ століття ця вулиця знаходилась у віддаленні від серця Маріуполя – Базарної площі, яка була і торговим, і адміністративним центром міського життя. Віддаленість від базару стала причиною того, що на вулиці, переважно, знаходились або житлові будинки, або невеликі складські приміщення – маріупольські купці та підприємці не відкривали торгівельних лавок та своїх контор.

Але тиха та розмірена Грецька мала власні «магніти», які активно приваблювали маріупольських поціновувачів «гострих відчуттів» та потребуючих жіночої уваги. Вулиця Грецька була точкою розміщення маріупольських публічних будинків, або як їх називають ще – будинків терпимості. Якщо казати прямо – Грецька була адресою для маріупольських борделів.

Коли у Російській імперії з’явилось нове закордонне віяння, зі зрозумілих причин воно стало популярним – популярність була причиною того, що заклади такого формату відкривалися і у порівняно невеликих містах. Маріуполь не був виключенням, тому і на його вулицях з’явився заклад «для задоволення гуляючої братії» (рос. «услаждения праздношатающейся братии»).

Незважаючи на свою популярність та незвичність, у місцевому фольклорі та міських легендах майже не зберіглось згадок про діяльність маріупольських борделів. Навіть у місцевих газетах, які виходили з 1906 року, не було реклами публічних будинків та згадок проституток. Але парадокс у тому, що вони існували та активно діяли, принаймні з кінця ХІХ століття, про що є згадки в офіційних джерелах.

Наприклад, перепис населення у 1897 році збирав дані не лише про чисельність населення, а й про його рід занять. Одна з професій цього перепису прописана прямо та однозначно – проституція. Згідно даним по Маріупольському повіту, у Маріуполі було 33 особи які працювали у галузі проституції: 32 жінки та 1 чоловік.

Окрім цього, дослідниця Ірина Пономарьова наводить дані про те, що «на підставі постанови Міської Думи від 26 листопада 1907 р. за користування в міській лікарні стягується на користь міста наступна плата: з повій, що надходять з будинків толерантності по 1 руб. 25 коп. на добу, з торгово-промислових фірм за робітників по 1 крб., з нижніх військових чинів по 75 коп. та з решти по 50 коп. на добу». Ці два офіційних документа дають можливість зрозуміти, що проституція у Маріуполі була, кількість повій була офіційно записана, а самі повії повинні були платити за медичні послуги більше усіх.

Цілком зрозумілим є і те, що для певних категорій населення існування таких закладів є неприпустимим, тому логічним є і те, що серед жителів Грецької вулиці з’явились люди, яких не влаштовувало розташування борделів в місці їх проживання.

1911 року жителі вулиці подали офіційне прохання до маріупольської міської думи про перевід на околиці міста будинків терпимості. Це прохання було розглянуто гласними думи на засіданні 20 вересня 1911 року. Потрібно зазначити, що тогочасні депутати були не проти захисту прав місцевих жителів, та розглядали справжні можливості перенесення розташування борделів з вулиці Грецької.

Але за даними маріупольського краєзнавця Дмитра Янатьєва, який займався справою висвітлення цієї теми наприкінці 1990-років, після гласних думи виступив маріупольський міський поліцмейстер і відзначив той факт, що за його даними, жителі Новосілки, Кафайської та Успенської вулиць протестують проти переводу до них будинків терпимості і, що зараз, будинки і так знаходяться далеко від основних вулиць міста.

Але крім цього, розглядався варіант перенесення борделів і на Аджахи (Оджахи), але поліцмейстер зазначив, що з огляду на велику дорогу, яка проходить поряд, та необлаштовану територію, ця частина міста також не може розглядатися для перенесення борделів.

Інші учасники обговорення були більш радикальні, і порівнювали борделі з чумними бараками, яким відводилось місце за межами міста. Вони вважали, що і борделі потрібно винести за межі Маріуполя, у зв’язку з тим, що проституція така сама зараза, як і чума.

У зв’язку з тим, що дебати не дійшли спільного висновку, справа пошуку нового місця для борделів була поручена міській управі, але, скоріш за все, ця справа застопорилась під тиском бюрократії та не була здійснена.

А подальші події Першої Світової війни та революційні війни 1917-1921 років зробили обговорення розташування маріупольських борделів неактуальними. У радянські часи борделі припинили свої існування, тому офіційна історія маріупольських борделів закінчилась на початку 20-х років ХХ століття.

Далі борделі працювали вже за іншими схемами…