Архип Куінджі. Художник, меценат та аскет
В Маріуполі та його околицях народилась велика кількість відомих людей: винахідники, мореплавці, військові та культурні діячі. Але навіть серед відомих є найбільш популярні – один з таких наш митець Архип Іванович Куїнджи.
Архип Куїнджі — український пейзажист грецького походження. Своїми пращурами називав греків, які з часів античності населяли Чорноморське узбережжя Криму, проте рідною мовою Куїнджі була кримськотатарська. Прізвище «Куїнджі» з турецької перекладається як «золотих справ майстер» – вочевидь, хтось з пращурів Куїнджі був ювеліром. Таким чином виходить: український з художник грецького походження з турецьким прізвищем та рідної кримськотатарською мовою – незвична характеристика, але вона дуже яскраво говорить про майбутнє життя нашого земляка.
Точна дата народження Куїнджі невідома. Довгий час загальноприйнятим роком народження був 1842, однак документи, знайдені в архівах, свідчать, що він не міг народитися раніше 1841 року. У метричній книзі в записі про вінчання, яке відбулося у 1875 році, вік нареченого вказано як 34 роки. Дати народження не знав і сам Куїнджі. На запит Петербурзької академії мистецтв з проханням уточнити свій вік, Куїнджі чітко вивів рік народження — 1841 рік, а місяць «січень» кілька разів підкреслив.
Архип Куїнджі народився в сім’ї бідного шевця-грека в передмісті Маріуполя — селі Карасу (тепер — вулиця Карасівська). Рано втративши батьків виховувався в тітки та дядька по батьківській лінії. За допомогою родичів Архип вчився у вчителя грецької граматики, потім, після домашніх занять, деякий час відвідував міське училище. За спогадами товаришів, вчився він погано, зате вже тоді захоплювався живописом і малював на будь-якому матеріалі — на стінах, парканах і шматках паперу.
Селище Карасу (або Карасівська слобода) – місце народження Куінджі.
Дитячі роки проходили дуже бідно, тому з раннього дитинства наймався на роботи — пас гусей, служив на будівництві церкви, у хліботорговця. В юнацтві його роботодавець зауважив малюнки Архипа і порадив йому поїхати в Крим до живописця Івана Айвазовського. Влітку 1855 року він приїхав до Феодосії і спробував стати учнем художника, однак йому було доручено лише товкти фарби і фарбувати паркан. Після двох місяців проживання в Феодосії Архип повернувся до Маріуполя, де став працювати ретушером у місцевого фотографа, але через кілька місяців поїхав до Одеси, де також зайнявся ретушуванням. Через три роки, в 1860 році, юнак поїхав до Таганрога, де до 1865 року працював ретушером у фотостудії С. С. Ісаковича. Весь цей час старанно продовжував малювати.
У 1865 вирішив вступити до Академії мистецтв і поїхав до Санкт-Петербурга, проте перші дві спроби виявилися невдалими. В 1868 він створив картину «Татарська сакля у Криму» і виставив на академічній виставці. В результаті 15 вересня Рада Академії мистецтв надала Куїнджі звання вільного художника. Однак тільки після подачі прохання до Академічної ради йому було дозволено скласти іспити з головних і спеціальних предметів для отримання диплома. У 1870 отримав звання некласного художника і з третьої спроби став вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв. У цей час він познайомився з художниками-передвижниками, в числі яких були Іван Крамськой та Ілля Рєпін. Це знайомство мало великий вплив на творчість Куїнджі, поклавши початок реалістичному сприйняттю ним дійсності. Його роботи були виставлені на виставках Товариства передвижників і мали великий успіх. Про Куїнджі і його роботи заговорили, і він, повіривши в свої сили, перестав відвідувати заняття в Академії.
Академія мистецтв у Санкт-Петербурзі
З 1870 художник неодноразово бував на острові Валаам, улюбленому місці пейзажистів, і в 1873 створив два чудові пейзажі — «На острові Валаамі» і «Ладозьке озеро», які стали своєрідним проривом пейзажів передвижників, і якоюсь мірою, відходом від цього напрямку творчості. У 1875 побував у Франції, де замовив весільний фрак з циліндром. З Франції художник відправився до Маріуполя, де обвінчався з дочкою багатого маріупольського купця Вірою Леонтіївною Кечеджі-Шаповаловою, яку покохав ще юнаком.
Дружина Архипа Куінджі – Віра Леонтіївна Кечеджі-Шаповалова.
Після весілля молодята вирушили на Валаам. У тому ж році на виставці Товариства пересувних художніх виставок Куїнджі виставив картину «Степи», а в 1876 році — «Українську ніч», що викликала загальне захоплення у публіки незвичним, майже декоративно зображеним пейзажем. У 1875 році Куїнджі прийняли членом Товариства передвижників, проте вже з наступного року живописець відмовився від ідей передвижництва у своїх картинах.
Картина «Українська ніч»Головним для нього стало прагнення не тлумачити життя, подібно до передвижників, а насолоджуватися ним, його красою, а також тлумачення життя відповідно до своїх уявлень про прекрасне.
У 1878 на Всесвітній виставці в Парижі за присутності подружжя Куїнджі були виставлені твори художника, що викликали загальне захоплення, як публіки, так і критиків. Усі звернули увагу на відсутність в його роботах іноземного впливу. В цьому ж році художник почав працювати над картиною «Вечір в Україні», над якою працював 23 роки. У 1879 представив публіці своєрідну трилогію пейзажів «Північ», «Березовий гай» і «Після дощу». 21 березня 1879 Куїнджі і М. К. Клодт були обрані в ревізійну комісію Товариства передвижників, але вже до кінця року Куїнджі остаточно порвав з передвижниками. Приводом до розриву послужила анонімна стаття в одній з газет, де критик різко відгукувався про творчість Куїнджі і загалом про Товариство передвижників. У жовтні-листопаді 1880 в відбулась виставка однієї картини «Місячна ніч на Дніпрі».
Картина «Березовий гай»У 1881 році Куїнджі влаштував моновиставку ще однієї картини — «Березовий гай», а в 1882 році представив публіці нову картину «Дніпро вранці». У червні того ж року в пасажі Солодовнікова на Кузнецькому Мосту Куїнджі влаштував виставку двох картин — «Березовий гай» та «Місячна ніч на Дніпрі», після якої «замовк» на двадцять років, усамітнившись у своїй майстерні, нікому не показуючи свої твори. Досі до кінця не відомі причини, за якими художник, перебуваючи на піку слави, зважився на подібне самітництво, але, мабуть, він просто втомився від галасу, що супроводжувала кожну його виставку.
У 1886 році художник купив за 30 тисяч рублів ділянку в Криму площею 245 десятин біля селища Кікенеїз і перший час жив там з дружиною самотньо в курені. Згодом на цій ділянці виник невеликий маєток Сара Кікенеїз, куди Куїнджі часто приїжджав зі своїми учнями для проведення літньої практики на пленері. У 1888 році Куїнджі на запрошення художника-передвижника М О. Ярошенко побував на Кавказі, надзвичайно вражений поїздкою живописець створив ряд прекрасних гірських пейзажів. У 1901 році Куїнджі порушив самітництво і показав своїм учням, а потім і деяким друзям чотири картини — закінчений «Вечір в Україні», «Христос в Гефсиманському саду», третій варіант «Березовий гай» і вже відому «Дніпро вранці». Як і раніше, полотна викликали захват глядачів, і про художника знову заговорили. У листопаді того ж року була влаштована остання публічна виставка робіт живописця, після якої ніхто вже не бачив його нових картин до самої його смерті.
Картина «Христос в Гефсиманському саду».
Останнє десятиріччя життя ознаменувалося для Куїнджі створенням таких шедеврів, як «Веселка», ескізи та етюди до якої він почав писати ще в кінці XIX століття, «Червоний захід сонця» і «Нічне». Влітку 1910, перебуваючи в Криму, Куїнджі захворів на пневмонію. З дозволу лікарів дружина перевезла художника в Санкт-Петербург, але, всупереч надіям на одужання, хвороба прогресувала — далося взнаки хворе серце. Помер Архип Іванович Куїнджі 11 (24) липня 1910 в Санкт-Петербурзі і був похований на Смоленському православному кладовищі. На могилі встановили бронзовий бюст і надгробок — гранітний портал з мозаїчним панно, що зображує міфічне Дерево життя, на гілках якого в’є гніздо змія. Краї панно були обрамлені різьбленням у стилі давніх вікінгів.
Весь свій капітал художник заповів Товариству імені Куїнджі, заснованому за його ініціативою разом з К. Я. Крижицьким у листопаді 1908 для підтримки митців. Дружині призначалася щорічна пенсія 2 500 рублів. У заповіті також були згадані всі живі на той момент родичі художника, частина грошей була пожертвувана церкві, в якій його хрестили, для заснування школи його імені.
Не маючи завершеної художньої освіти, Архип Куїнджі став одним із найвідоміших художників свого часу, а таємничої популярності йому додала творча аскеза та відмова від виставок на піку слави.
