Феоктист Хартахай. Педагог з родини революціонерів

Одне з почесних місць серед діячів народної освіти та освіти на Маріупольщині у ХІХ ст. належить Феоктисту Авраамовичу Хартахаю. Завдяки його педагогічному та організаторському таланту були відкриті у Маріупольському повіті перші середні навчальні заклади – Маріупольська чоловіча та Маріупольська жіноча гімназії.

Феоктист Хартахай відомий як просвітитель, педагог, історик і етнограф. Ще до початку своєї просвітницької діяльності в Польщі та Маріуполі він пише свої роботи з історії та культури маріупольських греків, публікує дослідження з історії Криму, грецької колонізації, з історії Кримського ханства.

Але водночас, в нашому регіоні та місті Хартахай відомий лише як засновник закладів освіти. Поза колом уваги залишається велика частина його життя (в самому Маріуполі Хартахай безпосередньо працював близько 4-ох років) та історія його родини, яка не менш цікава, а іноді і трагічна…

Цілком можливо, що основна причина такого становища пов’язана з тим, що для тих краєзнавців, які займались вивченням біографії Феоктиста Хартахая, була притаманна «маріуполіцентрична» точка зору на біографію Хартахая. Саме з цієї причини, питання вивчення життя такої особи з об’єктивної точки зору є важливим для нас – людей що цінують та зберігають інформацію про історію та земляків нашого регіону.

Родина Хартахаїв

Історія роду Хартахаїв в Надазов’ї починається в одному з селищ заснованих кримськими християнами переселенцями – Чердаклі. У цьому селі народився батько Феоктиста Хартахая – Авраам Христофорович. Сам Феоктист Хартахай (далі у тексті – Ф. А. Хартахай) народився в Маріуполі, де з 1823 року його батько працював у системі Маріупольського грецького суду, який на той час виконував роль не лише судочинну, а ще й виконавчу (за функціями був схожий на сучасні органи самоврядування).

У Авраама Хартахая було 3 сини: старший Петро, середній Павло та молодший Феоктист. Старший син Авраама Хартахая – Петро, народився в 1826 року, після отримання домашнього виховання в 1843 році вступив на службу в Маріупольський грецький суд і тривалий час був переписувачем цього суду. За довгу і бездоганну службу рішенням Державної Ради у 1855 році отримав звання почесного громадянина міста. Ближче до кінця ХІХ століття Петро Авраамович змінює свій стан та повертається до села Чердаклі, де стає поселянином. Так, у 1904-1909 роках він є піклувальником 2-ї Чердаклійської школи. Можливо, як стверджують деякі джерела, Петро Хартахай помер у 1918 році.

Другий син Авраама Хартахая – Павло, народився 1828 року і після отримання домашнього виховання у 1844 році вступив на службу до Маріупольського грецького суду. Перебуваючи вже на службі, екстерном склав іспити в Олександрівському повітовому училищі (Запоріжжі). Був служителем 3-го розряду, дослужився до обер-офіцера. В Маріуполі працював діловодом при дистанційних засідателях Грецького суду 2-ї та 3-ї дистанцій (1848-1852 р.), займаючись провадженням слідства у кримінальних, слідчих, корчемних і судових справах. З 1852 року він очолив посаду столоначальника Грецького суду по цивільній частині, в 1867 став стряпчим цього суду. У лютому 1855 року йому разом із братом Петром Державною Радою було надано звання почесного громадянина. Помер Павло Хартахай у середині 1880 р.

Цей син мав двох синів та двох дочок: Миколу, Олександра, Катерину та Ліду. Історія цієї гілки родини Хартахаїв дивує своєю долею. Старший син Павла – Миколай, відомий як революціонер 80-х років ХІХ століття.

Миколай Хартахай народився у 1859 році і після закінчення 3-ї Харківської гімназії (1876 р.) вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. У 1878 році він перевівся до Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення та вступив у таємне товариство «Земля і Воля». А вже у квітні 1879 року був заарештований імперською владою, у нього виявили велику кількість видань таємного революційного товариства «Земля і Воля». 8 квітня 1880 року його справу було вирішено адміністративною висилкою до Східного Сибіру під нагляд поліції, але дорогою на заслання помер у томській в’язниці.

Молодший син Павла – Олександр, народився 1860 року та навчався у 2-й Варшавській гімназії, де його дядько Ф. Хартахай працював викладачем, потім перевівся в Маріупольську чоловічу гімназію, яку закінчив в 1881 році. Вступив на медичний факультет Харківського університету та закінчив його в 1886 році. У 1886-1889 роках працював лікарем Маріупольського земства, а у 1889 році переїхав у Ростов-на-Дону, де набув репутації відомого лікаря. Окрім цього він був обраний гласним земства та почесним мировим суддею у Маріуполі в 1903-1905 роках.

На початку свого переїзду у Ростов заснував і редагував  газету «Ростовська звістка», закриту потім через гоніння тодішньої цензури. У 1905 р. він був одним із організаторів Ростовського-на-Дону відділення партії кадетів та головою цього відділення. У квітні 1906 р. був обраний до Державної Думи єдиним депутатом від міст Ростова-на-Дону та Нахічевані-на-Дону області Війська Донського, але за підписання «Виборзького звернення» був засуджений та позбавлений частини політичних прав.

Третім сином Авраама Хартахая був Феоктист. Дата його народження невідома, її можна вказати лише приблизно, якщо виходити з сторонніх даних. У списку осіб, прийнятих в Санкт-Петербурзький університет 22 листопада 1860 зазначено, що в цей час Ф. Хартахаю 24 роки. В атестаті про закінчення Санкт-Петербурзького університету, виданому 30 вересня 1864 року, сказано, що йому 28 років. У формулярному списку Ф. Хартахая, складеному після його смерті, зазначено, що він помер 25 березня 1880 р. у віці 44 років. З цих документів випливає, що Ф. Хартахай народився до 25 березня 1836 року. Але в одному з особистих листів від 7 березня 1877 він пише, що йому 40 років, тобто він народився після 7 березня 1836 р. Виходячи зі сказаного, можна стверджувати, що Ф. Хартахай народився в 1836 році між 7 і 25 березня.

Дитячі роки Феоктиста пройшли у Чердаклі та у Маріуполі, де з 1823 року його батько працював у системі Маріупольського грецького суду. Феоктист, як і його старші брати, отримав освіту на дому, після якої закінчив Олександрівське повітове училище, а потім, Катеринославську гімназію. Після закінчення гімназії Ф. Хартахай вступає до Харківського університету, і з цього часу починається період життя, про який відомо багато , за рахунок великої кількості листів та інших документів.

Студентські роки Феоктиста Хартахая

Студентські роки Ф. Хартахая проходили у період дозрівання революційної ситуації у Росії 1850-1860 років. У цей час спостерігається криза царської влади та пробудження суспільства. На арену політичної боротьби виходить нове покоління російських (назва походить від тогочасної держави – Російської імперії) революціонерів. Після закінчення Кримської війни в Росії відбувалося швидке наростання революційної ситуації, йшла підготовка урядових реформ, створювалися напіввідкриті та таємні товариства, які розробляли свої платформи з реформування російського суспільства, створення у країні буржуазно-демократичної влади. Усі ці події та товариства влада того часу сприймала як «революційні».

Одним із перших таємних товариств, що боролися проти царської влади, було Харківсько-Київське таємне товариство, членом якого став Ф. Хартахай в роки свого навчання в Харкові. Головні зусилля таємного товариства були спрямовані на поширення заборонених творів, що видалися за кордоном. У зв’язку з цим було встановлено зв’язки з Польщею. Видавці революційної літератури, були дуже зацікавлені в роботі Харківського відділення таємного товариства, оскільки в їх планах було поширення революційної літератури в Україні та в українських містах. Особливе місце відводилось Києву та Харкову, які могли слугувати перевалочними пунктами та центрами розповсюдження їхніх видань.

Робота таємного товариства незабаром призвела до підйому революційного настрою серед студентів Харківського університету, в результаті чого в січні 1857 року в університеті вже проходили студентські хвилювання, які через деякий час перетворилися в серйозні виступи.

У революційне ядро Харкова потрапляє і Ф. Хартахай: у 1858 р. він вступає на 1-й курс історико-філологічного факультету Харківського університету. На той час у Харкові сформувалася група, яка боролася проти дискримінації української мови, за пропаганду та поширення української мови та культури. Будучи від природи експансивним, Ф. Хартахай удосконалює свої знання з української мови та бере участь у всіх заходах цієї групи. Але вчитися у Харківському університеті Ф. Хартахаю довелося недовго. З другого семестру, у січні 1859 року, за нездатність внести плату за слухання лекцій, разом з іншими студентами, його виключили з університету.

Після виключення з Харківського університету Ф. Хартахай, слідуючи за іншими виключеними членами харківського таємного товариства, у вересні 1859 року вступає до Київського університету Святого Володимира, де допускається до слухання лекцій на 2-му курсі (третього семестру) історико-філологічного факультет. Судячи з усього, у Києві, він знову входить у роботу таємного товариства, про що говорять його подальші зв’язки з київськими революціонерами. Однак і в Києві йому не вдається завершити свою освіту: 19 грудня з третього семестру його знову відраховують за відсутнісь змоги внести плату за навчання.

Жага знань змушує Ф. Хартахая шукати нові можливості продовження університетської освіти. 25 серпня 1860 року з Маріуполя він пише заяву ректору Санкт-Петербурзького університету П. О. Плетньову з проханням прийняти його на 3 курс історико-філологічного факультету. Але комісія з розгляду його прохання визначає, що оскільки він відрахований з Київського університету з 3-го семестру (не закінчив 2-й курс), то може бути прийнятий лише на 2-й курс Санкт-Петербурзького університету. 22 листопада 1860 року його зараховують до студентів 2-го курсу історико-філологічного факультету університету. Так Ф. Хартахай стає повноправним студентом 2-го курсу історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету. Як випливає з листів Ф. Хартахая, в цей же час, з Харківського університету до Санкт-Петербурзького перекладаються його друзі з революційної діяльності.

Загроза нового виключення через неможливість сплати за вчення змушує Ф. Хартахая просити переведення на східний факультет, де охочих вчитися було менше, тому були м’якші умови для оплати навчання. 28 листопада 1860 року він пише прохання про своє переведення на факультет східних мов.  А окрім цього, на підставі документу про доходи родини, просить звільнити його від сплати за слухання лекцій на цьому факультеті. Такий дозвіл та звільнення він отримує і з 29 листопада стає студентом 1-го курсу східного факультету арабсько-персько-турецько-татарського розряду.

У Петербурзі Ф. Хартахай з головою поринув у студентське життя. Перші його враження про життя у місті та свої заняття в університеті захоплені. У листах він пише, що в Петербурзі все досить недорого, простіші взаємини між людьми, немає тієї поліцейської суворості, що була в Харкові. Він вражений високим рівнем читання лекцій видатними вченими та істориками: М. І. Костомаровим та М. І. Сухомліновим, філологом І. І. Срезнєвським та іншими.

Але дуже скоро в його листах з’являються інші нотки: нудьгує за харківськими друзями, у листах передає їм привіти; цікавиться життям інших знайомих; у листах переважають скарги на економічні труднощі студента-бідняка, більше говорить про відсутність грошей і своє голодне існування, просить повернути борги (гроші в борг він давав знайомим або навіть знайомим друзів).

З перших днів життя і навчання у Санкт-Петербурзі Ф. Хартахай стає однім з активних учасників революційного руху університетського студентства. У ньому ще більше зміцнюється бажання боротися за рівність і справедливість, за поширення української мови та культури. Він стає членом української молодіжної групи, що сформувалася навколо Тараса Шевченка, журналу «Основа» та газети «Нариси», що видавалися в Петербурзі українською діаспорою з січня 1861 року.

У цей же час він пише свою першу наукову роботу – статтю з історії греків Надазов’я «Ігнатій, митрополит Готфейський і Кафейський», де дає оцінку переселенню греків із Криму до Надазов’я, ролі митрополита в історії греків Надазов’я, у збереженні ними віри та національної самосвідомості.

Журнал «Основа» виходив у Санкт-Петербурзі за редакцією В. М. Білозерського та участі відомого історика М. І. Костомарова та літератора П. О. Куліша. Друкувався журнал двома мовами: белетристика українською, науковий відділ – російською. Редакція проводила щотижневі вечори на яких була присутня велика кількість українських діячів літератури та мистецтва, що навчалася в університетах Петербургу. Серед учасників цих зустрічей, був і Ф. Хартахай.

Участь у роботі щотижневих вечорів «Основи» ще більше зміцнила у Ф. Хартахая його демократичні засади, гуманізм і бажання брати участь у боротьбі за національне розкріпачення народів, їх рівноправність та взаємоповагу.

Якраз під час таких зустрічей відбувалось активне знайомство нових студентів з авторитетами петербурзької громади української молоді. Одним з відомих представників української спільноти був Тарас Шевченко, який був частим гостем вечорів «Основи». Саме у такий обстановці відбулось знайомство Хартахая та Шевченко. І саме з цієї причини смерть поета глибоко вразила Ф. Хартахая.

Кончина Т. Г. Шевченка настала у його квартирі в Академії мистецтв 26 лютого 1861 року. Це стало великою втратою для всієї української діаспори Петербургу. Ф. Хартахай був одним із тих, хто 28 лютого 1861 року брав участь у похороні поета, ніс на плечах його труну з 3-го поверху Академії до Смоленського цвинтаря (де до вирішення питань відправлення праху до України було поховано поета).

На цвинтарі над труною поета Ф. Хартахай виступив із промовою українською мовою. Ця промова була насичена мотивами та образами українського фольклору, саме тому вона справила на слухачів величезне враження. Ця промова входить майже до всіх видань про Т. Шевченка, і практично немає видань, де б вона не згадувалася, а то й не наводилася.

Влітку 1861 року, після річного навчання та успішного складання літніх випробувань на східному факультеті Ф. Хартахай переходить на ІІ курс цього факультету. Але з початком нового навчального року у нього виникають нові проблеми на шляху до вищої освіти. Пов’язано це було зі студентськими хвилюваннями осені 1861 року та з його участю у них. Студентські заворушення охопили майже всі університети європейської частини імперії, але затягнулися лише в Петербурзі. Причиною заворушень стало введення нових правил для студентів.

Ними заборонялися студентські збори, скасовувалися публічні лекції, які читали професори для поповнення студентської каси, скасовувалися концерти, які також приносили поповнення каси, закривалися каса та бібліотека, скасовувалася студентська корпорація взагалі. Студенти мали отримати нові матрикули, які служили видом на проживання і в яких містилися нові правила для студентів.

Ф. Хартахай був заарештований 12 жовтня разом з іншими студентами та поміщений у Петропавлівську фортецю, а 17 жовтня перевезений до Кронштадтської фортеці. У списку заарештованих «за університетською справою під номером 254» наведено ім’я Феоктиста Хартахая та зазначено, що він утримувався 5 діб, з 12 по 17 жовтня, що йому на добу покладено продовольства 7,5 коп.

Разом з Ф. Хартахаєм у Петропавлівській фортеці і в Кронштадті опинилися його друзі по Харківському  та Петербурзькому університету. Студентів при арешті змушували писати прохання про їх відрахування з університету за власним бажанням. Таке прохання написав і Ф. Хартахай, тому з 12 жовтня 1861 року юридично він уже не був студентом

Для ведення справи студентів було призначено слідчу комісію, яка розбиралася з кожним із арештованих: 5 студентів було заслано, 32 виключено з університету, а решту звільнили 6 грудня. Цього дня 126 студентів, у діях яких не було виявлено навмисної протидії розпорядженням влади, було звільнено з попередженням, щоб вони взяли матрикули та продовжували навчання, інакше їм загрожувала висилка на батьківщину.

Серед звільнених був і Ф. Хартахай, але, після звільнення він не взяв свою матрикулу (не погодився з умовами тогочасного режиму), не був відновлений студентом та став вільним слухачем

Після звільнення студентів університет знову було відкрито. Але лекції ніхто не відвідував, ані студенти, ані викладачі. Студентські сходки, швидко переходили до непокори. У протест проти дій влади університет залишили найкращі професори. У такому стані університет не міг існувати, і 20 грудня він був закритий повторно для перегляду статуту. Було призначено іншого міністра народної освіти.

Новий міністр народної освіти дозволив протягом весни та осені 1862 року достроково скласти випускні іспити. Дозволялося складати іспити не тільки дійсним, а й виключеним студентам, а також стороннім вільним слухачам.

Використовуючи цей момент, Ф. Хартахай, хоча і був відрахований, 27 березня 1862 року теж подав заяву з проханням допустити його до випробувань і отримав такий дозвіл. Екзамени він склав не зовсім вдало, далася взнаки незавершеність його навчання в університеті. На іспитах отримав три оцінки «5» (за загальну історію, російську історію, російську словесність), три оцінки «4» (за грецьку словесність, слов’янську філологію, богослов’я) та чотири оцінки «3» (за римську словесність, французьку мову, психологію, логіку).

12 вересня 1862 року іспити було завершено, але атестат не вдалося отримати у зв’язку з участю в студентських заворушеннях. Відомо, що Хартахай уже з Маріуполя 15 жовтня 1863 року через Грецький суд звертається до Тимчасової комісії управління університетом з проханням надіслати йому відповідний атестат. Але отримати на руки сертифікат про завершення навчання вдалось лише через кілька років, коли піклувальник Варшавського навчального округу сенатор Ф. Ф. Вітте, при якому Ф. Хартахай зробив високу кар’єру, звернувся до ректора Санкт-Петербурзького університету з проханням надсилати копію атестата Ф. Хартахая про закінчення університету..

Петербурзький період роботи Ф. Хартахая

Після завершення навчання в Санкт-Петербурзькому університеті близько 4 років Хартахай залишається в Петербурзі і займається публіцистичною та науково-дослідною роботою, бере активну участь у суспільно-політичному житті. Він пише статті, виступає за прогресивні народні рухи, захищаючи національні та міжнародні процеси, виступає проти націоналістичних та національно-шовіністичних течій. Веде серйозні історичні дослідження з історії та культури народів, особливо в галузі історії Криму: розвитку християнства в Криму, історії Кримського ханства, культури греків Надазов’я та кримських татар.

Друкується в різних періодичних журналах і газетах, у відомому соціально-політичному і літературному виданні «Сучасник», співробітником якого він стає, на початку 1863 року.

У цей період з-під пера Ф. Хартахая виходять статті «Про зовнішній прояв патріотизму» (1863), «З приводу «Живописної України» (1863), «Батурин» (газета « Голос», 1863), «Шаган-Гірей Кримський хан» (1865), «Жіночий бунт у Севастополі (1830)» (1865), «Історична доля кримських татар» (1866, 1867), публікує книгу «Християнство у Криму» (1864).

Яскравою історичною роботою стали статті Ф. Хартахая «Історична доля кримських татар». У них автор виступає вже як зрілий дослідник історії Кримського півострова. На основах численних літературних джерел та архівних матеріалів він викладає історію кримських татар з часів Чингіз-хана до сучасного автору періоду.

На основі критичного аналізу літературних джерел автор викладає своє бачення монголо-татарської кочової монархії Чингіз-хана, формування ханства, переходу татар до осілого життя. Він докладно зупиняється на становленні в Криму ісламської цивілізації, стані літератури та мистецтва, музики та народної творчості; описує звичаї та обряди татар, архітектуру, ремесла та сільське господарство. Автор зупиняється на законодавстві та судочинстві ханства для татар і християн, на плачевному становищі християн, що призвело до поступового виродження християнства.

Ф. Хартахай у Польщі

У 1860-х спостерігався різкий наступ царського самодержавства на прогресивний розвиток суспільства (у зв’язку з черговим замахом на імператора). У червні 1866 року закривається журнал «Сучасник» і Ф. Хартахай, втративши роботу в журналі, змушений шукати іншу. З поради своїх друзів з петербурзької української молодіжної організації він їде до Польщі, де в цей час була велика діаспора української інтелігенції і де він вирішує зайнятися педагогічною працею.

Вже з 23 листопада 1866 р. він влаштовується вчителем російської мови та словесності, історії та географії у гімназіях Варшавського навчального округу. Спочатку він працює в Петроківській класичній чоловічій гімназії, викладає російську мову та словесність, історію та географію Російської імперії та Царства Польського (23 листопада 1866 р. – 1 жовтня 1867 р.). Потім ті ж предмети він веде в Келецькій класичній чоловічій гімназії (1 жовтня 1867 р. – 1 серпня 1868 р.), у Плоцькій змішаній чоловічій класичній прогімназії, перетвореній на гімназію 5 лютого 1869 р. (1 серпня 18 р. – 14 квітня 1869 р.) і, нарешті, у 2-й Варшавській чоловічій гімназії (14 квітня 1869 р. – 1 березня 1875 р.).

Він глибоко вивчає існуючу на той час педагогічну літературу, вивчає польську мову та використовує це у своїй педагогічній роботі. Не минає й півроку від початку роботи у Петроківській гімназії, як він узагальнює досвід своєї роботи, дає обґрунтовані методичні рекомендації з питань правильного викладання російської мови в польських школах. Це паралельне і порівняльне вивчення польської та російської мов, переробка підручників і хрестоматій, що забезпечують навчальний процес, повне володіння викладачами цих предметів обома мовами.

Таке узагальнення досвіду роботи виходить окремою статтею, вміщеною в лютневому та березневому номерах циркуляра Варшавського навчального округу. Через деякий час він узагальнює досвід своєї роботи в дитячому притулку, викладає свої педагогічні думки щодо виховання безпритульних дітей у притулках.

1869 року Ф. Хартахай виступив із ґрунтовним аналізом постановки навчання і викладання російської мови у польських школах та з пропозицією створення нових підручників, заснованих на правильних дидактичних засадах, які мали містити граматичні та хрестоматійні матеріали з науково обґрунтованим обсягом та порядком вивчення.

Ф. А. Хартахай, у перші роки роботи в Польщі, добре вивчив польську мову та її граматику. Це підтверджується його рецензіями на наступні книги «Про підручники закону Божого Мойсеєвого сповідання, у зв’язку з єврейською школою» (1870), «Щодо відповіді на статтю «Про підручники закону Божого Мойсеєвого сповідання (1870)., Також, з рецензій, вбачається широка ерудиція автора з питань єврейської історії та освіти.

Зазначені статті відразу привернули увагу педагогічної спільноти та начальства Варшавського навчального округу. Його підходи до навчання, дуже близькі до педагогічних принципів Ушинського, у Варшаві знайшли гідне визнання. Керівництво Варшавського навчального округу доручило йому підготувати та видати навчальну літературу з російської мови та літератури для польських шкіл.

В рамках цієї роботи було створено буквар та прописи для початкового навчання. Ці книжки виходять у 1870 році – спочатку «Буквар та книга для читання у народних школах», потім «Російські прописи для народних шкіл». Підбір матеріалів для цих книг, методика їх подання, добротне оформлення та видання принесли славу їх автору. Матеріали були рекомендовані Варшавським навчальним округом для використання у всіх навчальних закладах округу.

Книги Ф. А. Хартахая з великою радістю були прийняті педагогічною громадськістю та керівництвом Варшавського навчального округу. Він був представлений до нагороди і вже у грудні 1871 року «За особливо дбайливу службу та особливі заслуги» він став кавалером російського ордена Святої Анни ІІІ ступеня.

Після виходу наступних видань прописів і буквара Ф. А. Хартахая у грудні 1874 року він був представлений до ордена Святого Станіслава ІІ ступеня.

Повернення у Маріуполь

Після продуктивної педагогічної роботи на території Царства Польского, Ф. Хартахай вирішує повернутися на малу Батьківщину. 1875 року Хартахай приїжджає до міста та розпочинає новий етап своєї роботи. Справа у тому, що ще в липні 1874 року, знаходячись на території Польщі, Хартахай Звернувся до маріупольського міського голови із заявою, в котрій виклав власні думки щодо необхідності створення в місті нового навчального закладу, а саме гімназії.

Справа організації гімназії знайшла зацікавлених людей серед керівництва міста, саме з цієї причини і відбувся переїзд Хартахая до Маріуполя. Але справа організації гімназії була важкою, оскільки потрібно було зробити велику кількість запитів, отримати дозволи, знайти приміщення та запросити до міста педагогічних працівників. Справа реалізації та відкриття гімназії зайняла багато часу.

За цей час Ф. Хартахай (можливо під впливом батьків та родичів) одружується. Дружиною Хартахая стала Софія Аркадіївна Ковальська, весілля яких відбулось влітку 1875 року.

Участь Хартахая дозволила вже 15 серпня 1875 року відкрити в місті два навчальних заклади – Маріупольські чоловіче та жіноче приватні училища 2-го розряду (з курсом прогімназії, з підготовчими та першими класами).

Але ці заклади не відповідали усім потребам, які перед собою бачив Ф. Хартахай – приватні училища не вирішували питання освіти для дітей з усіх верств населення. Саме тому Хартахай пропонував та відстоював ідею заснування у Маріуполі державних гімназій.

З новими силами він розпочинає клопотання з цього питання перед Маріупольською міською Думою та Міністерством народної освіти. І вже 1 липня 1876 року засновує в Маріуполі чоловічу гімназію у складі підготовчого та перших чотирьох класів та жіночу гімназію у складі підготовчого та перших трьох класів. Міська влада Маріуполя оцінила роботу Ф. Хартахая дуже високо, що легко пояснює факт призначення самого Хартахая директором навчального закладу.

Розуміючи на власному досвіді складність навчання для дітей з незаможних сімей, директор Хартахай організував допомогу найбіднішим гімназистам, а згодом розробив статут «Товариства допомоги вихованцям Маріупольської гімназії», положення якого включали виплату стипендій, оплату навчання, забезпечення сніданками, одягом, взуттям, підручниками та видачу допомоги випускникам.

1876-1880 роки в житті Ф. Хартахая відбувалось багато подій, як у професійному житті: опікування за самими навчальними закладами, пошуком нових приміщень для учнів та організацією жіночої гімназії; так і в особистому: після одруження, протягом чотирьох років у Ф. Хартахая народилось 2 доньки – Анна та Єкатерина.

Нажаль, у 1880 році життя 44-річного Феоктиста Авраамовича Хартахая обірвалося, в документах того часу ця подія була зазначена наступним чином: «25 березня 1880 року Феоктист Аавраамович Хартахай помер на службі».

Проте після смерті Феоктиста Авраамовича Хартахая 25 березня, вже 6 вересня 1880 року в родині Хартахаїв народився новий член – Феоктист Феоктистович Хартахай – третя дитина та перший син Феоктиста Авраамовича Хартахая.