Георгій Костоправ – “гострий” та репресований
Георгій Антонович Костоправ (Кофтирос) (09.11.1903-14.02.1938) – один з засновників нової літератури меотийських греків доби 1930-1937 років.
Майбутній поет народився в грецькому селі Мала Янісоль в родині румеїв. Його батько був сільським писарем, що дозволило отримати знання з читання та писання ще до вступу до місцевої школи. Мала Янісоль в питанні освіти була не зовсім звичним селом, на відміну від більшості тогочасних сільських населених пунктів вона мала не звичайну церковно-приходську школу, а справжню двокласну Міністерську школу з 6 відділень (відділення – сучасний клас, отже 6 відділень – 6 класів освіти).
Перед тим як зануритися у біографію Георгія Костоправа потрібно зрозуміти кілька незвичних особливостей. В багатьох дослідженнях та описах життя Костоправа його називали Юрою, незважаючи на те, що його офіційним ім’ям було Георгій. Це пов’язано з тим, що в християнстві ім’я Юрій та Георгій є тотожними, а Святий Юрій та Георгій це один і той самий християнський святий. Використання обох варіантів цього імені розповсюджене і зараз.
Друга особливість пов’язана з прізвищем Костоправ. Костоправ це русифікований варіант прізвища родини, який з’явився цікавим чином. З часів виходу з Криму предки Костоправа мали прізвище Кірьякулі (або Кірьякулов), яке зберігалося до середини ХІХ століття. Один з прадідів поета займався лікуванням людей, за що отримав прізвисько «Костоправ», яке у майбутньому стало вже не прізвиськом, а справжнім прізвищем родини.
За спогадами його сучасників, перші кроки у поезії Георгій Костоправ зробив ще у дошкільному віці, але перша публікація відбулася вже у 1915 році, під час навчання у 5 відділенні (5 клас) малоянісольської школи, у рукописному шкільному журналі «Красне сонечко», ініціатором створення якого був шкільний директор Б.Ф. Бичков.
Перелічені факти є цікавими для розуміння розвитку шкільництва на території Маріупольського повіту. Навіть для сучасної людини наявність шкільного рукописного журналу виходить за межі звичайного уявлення про шкільну освіту на початку ХХ століття. Найбільш вражаючим цей факт становиться з огляду на те, що у 1914-1917 році в Російській імперії до неграмотних відносилося від 30 до 50 відсотків населення.
Цілком зрозумілим є і те, що майбутні революційні події всередині тогочасної імперії не могли оминути освічене населення, яке цікавилося змінами у суспільстві. Перші революційні події в Російській імперії Георгій Костоправ зустрів у лютому 1917 року, про що збереглись наступні відомості – у 14 річному віці виступав з віршами на церковні площі рідного села. Варто зауважити, що Лютнева революція була сприйнята населенням більш лояльно та позитивно, ніж пізніша Жовтнева революція.
Після отримання шкільної освіти Костоправ переселився до міста Маріуполя, з метою продовження навчання в Маріупольському реальному училищі. З отриманням технічної освіти влаштувався працювати на маріупольському заводі ім. Ілліча секретарем відділу кадрів. В часи роботи на заводі продовжував свої публікації в робітничій газеті «Голос праці», а з початком видання на заводі Ілліча власної газети «Іллічівець» – і в ній.
З 1931 року поет почав використовувати у своїй творчості нову мову – румейську, яка була рідною мовою для Георгія Костоправа. Окрім румейської мови Костоправ вільно володів урумською, російською та українською мовами.
Окрім нової творчої мови Георгій Костоправ активно використовував і свій поетичний псевдонім, який також підкреслював його етнічне походження – Кофтирос – що переводилося, як «гострий». Цим псевдонімом підписувалися байки, оповідання та вірші.
З 1932 по 23 грудня 1937 року працював в маріупольській румейській газеті «Колективістис» літературним працівником, відповідальним секретарем та літературним редактором. Після переходу на нове місце роботи цілком зрозумілим стає й те, що нова посада дозволила значно збільшити творчу продуктивність поета.
В 1933 році виходить його книга «Та прота вимата» («Перші кроки»), в 1934 році вийшла в життя поема «Леонтій Хонахбей» та закінчується робота над поемою «Ламбос». а в 1937 році побачив світ збірник «Калімера, зісімо!» («Здрастуй, життя!»). Ці твори вважаються одними з найкращих зразків його творчості, але вони представляють лише малу частину його творів.
Велику частину його роботи складала і науково-лінгвістична робота, для популяризації культури в середовищі надазовських греків Костоправ займався перекладами творів поетів минулого – О. С. Пушкіна, Т. Г. Шевченка та сучасності (сучасності Костоправа) – В. Маяковського, П. Тичини та В. Сосюри.
Костоправ почав збирати навколо себе групу активних приазовських поетів, які робили спроби створення єдиної літературної мови меотійських греків. Ця роботи була як дуже важлива так і дуже складна, зважаючи на той факт, що найбільш поширеними мовами греків регіону були урумська та румейська, навіть в середині самих мов існувала велика кількість діалектів, які ускладнювали спілкування та розуміння всередині спільнот урумів та румеїв.
За кілька років дорослої творчості, починаючи з 1920-х років з під руки Георгія Костоправа вийшло кілька сотень віршів, які публікувалися в газетах «Голос праці», «Іллічівець», маріупольських грецьких альманахах «Неотида» («Молодість»), «Флогомитрес Спитес» («Іскри, що передвіщають полум’я»). Проте більша частина віршів залишалася в особистому архіві поета з причин власної самокритики.
Завдяки тому, що автор не обмежував себе у різних сферах творчості, його жанрове різноманіття дозволило йому спробувати себе у віршах, поемах, казках, літературній критиці, оповіданнях та п’єсах. Загальна сукупність творчого доробку стала запорукою запрошення та участі у Першому Всесоюзному з’їзді радянських письменників (1934 рік), у якості делегата. А вже у 1935 році Георгій Костоправ був прийнятий до Спілки письменників СРСР, членський білет під номером 152 був отриманий з рук Максима Горького.
Важливо звернути увагу на те, що вивчаючи питання минулого не можна мислити сучасними поняттями або політичною позицією. Умови часу та особливості державного життя накладали відбиток буквально на усі сфери життя.
Початок політики коренізаціі дуже сильно вплинув на лояльність представників різних національностей та етнічних груп до радянського режиму. Державна пропаганда активно грала на національних відчуттях, залучала до державної пропаганди мови народів які населяли радянські республіки, дозволяла функціонувати закладам освіти, театрам, типографіям на мовах місцевих народів.І така позиція держави знаходила велику кількість відгуків в середовищі активних представників народів радянської держави.
Саме з цієї причини у творчості Костоправа можна знайти твори, які дуже схвально характеризують радянську владу: «Удрамайд’а» («Частівки»), «Соя» – «Рідня», «Врадьис» – «Вечір», «Яшлих» – «Молодість»). Окрім того, деякі твори закликають до захисту соціалістичної Батьківщини: «Симур» – «Сьогодні», «Туфідь ен фідь» – «Змія є змія».Всі ці твори вписуються у ту політику «соціалістичного реалізму» який активно насаджувався у творчих сферах життя СРСР та під час того самого Першого Всесоюзного з’їзду радянських письменників.
Але незважаючи на свою щиру позицію та велику роботу Георгій Антонович Костоправ став однією з жертв спеціальної репресивної «Грецької операції» НКВС – у ніч з 23 на 24 грудня 1937 року румейській поет та редактор маріупольської газети «Колективістис» був заарештований.
Георгій Антонович Костоправ був розстріляний органами НКВС 14 лютого 1938 року, місце поховання невідоме. Після смерті Сталіна та ХХ з’їзду КПРС почались процеси реабілітації репресованих, проте у більшості справ існували «липові» довідки про смерть засуджених жертв репресій.
Наприклад, згідно з даними КДБ, які у другі половині 1950-х років були отримані родичами репресованих, більшість з тих хто були заарештовані у 1937-1938 роках, були засуджені на строки у 8-15 років (без права на переписки) та (начебто) померли у 1942-1944 роках у радянських в’язницях. Комітет державної безпеки відносився до видачі цих документів настільки цинічно, що не звертав уваги на логічні протиріччя, коли репресована людина помирала у радянській в’язниці на території яка була окупована військами Третього Рейху.
Таку довідку отримала і вдова поета, документ свідчив про те, що Георгій костоправ був засуджений до 10 років ув’язнення без права переписки та помер в ув’язненні 23 липня 1944 року. Саме ця дата фіксувалася в Українській Радянській Енциклопедії та у інших радянських виданнях.
Лише напередодні розвалу Радянського Союзу маріупольськими краєзнавцями було отримано оригінальні документи з архівів КДБ, де була зафіксована правдива інформація про те, що 14 лютого 1938 року Костоправ Г.А. був засуджений до вищої міри покарання, яка була приведена до виконання у той самий день.
