Громадсько-політична діяльність маріупольських греків
Існування в будь-якому регіоні окремої етно-лінгвістичної групи призводить до того, що з часом, такі спільноти починають гуртуватися для відстоювання власних прав та інтересів перед владою держави та іншими націями, в середовищі яких оселилася ця група.
Особливо ці процеси пожвавлює соціально-політична нестабільність в державі, зростання добробуту та рівня освіченості народності, яка опиняється перед складним вибором: або брати долю у власні руки, або, як кажуть в Маріуполі, чекати «у моря погоди».
Саме тому кінець ХІХ – початок ХХ століть у Маріуполі ознаменувалися активізацією суспільно-політичного руху та формуванням різних організацій. Вони будувалися на різній основі – від політичної до професійної, але зважаючи на те, що наше місто було населено представниками різних народів, в Маріуполі були створені організації на національній основі. Найбільш значущими з яких були «Грецьке благодійне товариство», «Товариство Маріупольських греків-нащадків вихідців із Криму» та «Маріупольський союз еллінського народу». Назви цих організацій пояснюють, представники якої національності входили до складу місцевих організацій.
«Грецьке благодійне товариство» зорганізувалось у перші роки ХХ століття. Його справами керувала рада до складу якої входив голова, заступник голови, секретар та скарбник. Очолював організацію Гоф Іван Спіридонович гласний Маріупольської міської думи, член Маріупольського біржового комітету, власник парового млина та кількох будинків. Заступником голови був господар квіткового магазину П. М. Чебаненко, секретарем – Данилов Володимир Ісаєвич. Обов’язки скарбника виконував комерсант Нерофіді Микола Михайлович – господар тютюнового магазину, складу землеробських знарядь та домовласник.
Членами правління були: Какуліді Телемак Георгійович – віце-консул Туреччини; комерсант Мелеков Андрій Леонтійович, Куркчі Константин Семенович та власник кількох трактирів грецький підданий Курупо Герасим Іванович.
За свідченням сучасників, у товаристві було багато греків-іноземців. Відомо також, що у 1915 році керівні посади обіймали Косталас Маркел Дмитрович (голова), Манойлов Еммануїл Дмитрович (скарбник), Мелеков Андрій Леонтійович (секретар).
Активну участь у діяльності товариства брав Хараджаєв Давид Олександрович – відомий маріупольський промисловець, комерсант та меценат.
Основною формою діяльності товариства була благодійність; активна участь у житті міста та грецької громади; організацію грецьких шкіл у місті та селах; відстоювання інтересів громади на рівні міста та повіту.
Наприклад, у 1908 році Давид Хараджаєв, за порученням організації опікувався питанням проведення в Маріуполі богослужінь на грецькій мові в храмах міста. З початком війн на Балканському півострові та Першої Світової війни, на перший план у діяльності організації висувались питання допомоги грекам-біженцям, підтримки Греції у війні, а з початком 1918 року, «Грецьке благодійне товариство» почало допомогу грекам-біженцям із Трапезунда та інших турецьких міст з грецьким населенням. З появою біженців у місті навесні 1918 року, представники товариства звернулися до міської управи з проханням про допомогу у виготовленні нар та столів для житла біженців.
Паралельно Грецькому існувало «Товариство Маріупольських греків-нащадків вихідців із Криму». Ця організація створювалася також із благодійною метою. Передбачалися допомога бідним, позики нужденним, медична допомога, сприяння у справі освіти, поліпшення матеріальних та моральних умов життя.
Цікавим є те, що члени «Товариства» поділялися на три категорії. Першу становили нащадки переселенців із Криму, які підтвердили своє походження свідченням міської управи. Вони ставали дійсними членами, при цьому передавали у колективну власність своє жеребкування на користування береговою землею, наданою грекам ще Катериною ІІ наприкінці ХVІІІ століття. Другу категорію становили маріупольці, які зробили на користь організації значні пожертвування – вони іменувалися почесними членами. У третю групу входили «змагачі» – всі охочі, що вносять до каси щорічно по 3 рублі або одноразово 30 рублів.
Внески, доходи від майна та землі, збори з благодійних заходів становили основний, оборотний та навчально-виховний капітали. Ці кошти використовувався для видачі позичок, допомоги та лікування. Також, кошти могли спрямовуватись також для відкриття шкіл (ремісничих, виноробних, садівницьких, для влаштування курсів, лекцій, дитячих ялинок та інше) та для оплати навчання дітей із бідних сімей або сиріт.
Керівництво здійснювалося виборним правлінням. Воно складалося з п’яти членів та двох кандидатів. Щороку з них вибиралися голова, секретар та скарбник. Відомі імена голів товариства: Бабек Василь Пантелійович (1910 рік) та Тащі Федір Анастасійович (1915 рік). У їхньому розпорядженні був кругла печатка. Печатку було поділено по горизонталі на дві частини. Вгорі на світлому тлі зображалося сонце, що сходить, обрамлене променями. Внизу на темному полі – якір. По краю напис: «Т-во Маріуп. грек. нащадк. вихідц. з Криму». Усі відповідальні особи отримували платню. Їхня діяльність контролювалася ревізійною комісією.
Революційні події 1917 сприяли активізації національної самосвідомості народів Російської імперії. Грецька національна визвольна хвиля почалася на Кавказі, де 7 травня 1917 року в Тифлісі відбувся перший крайовий з’їзд делегатів еллінських громад та колоній Закавказзя. У його роботі брали участь представники України, у тому числі й Маріуполя.
У Маріуполі подібна організація виникла восени 1917 року. Спочатку сформувалася ініціативна група, яка 10 листопада створила Раду Маріупольського союзу грецького народу. Багато членів Ради були яскравими особистостями у громадському житті міста, проявили себе як члени Маріупольського благодійного товариства та Товариства Маріупольських греків нащадків вихідців із Криму.
Головою Ради був обраний Пічахчі Ілля Якович колишній присяжний повірений, член Маріупольського громадського виконавчого комітету та міської думи. Його заступниками стали Петров Іван Антонович, колишній співробітник піклування про в’язниці, і Хараджаєв Давид Олександрович. Обов’язки секретаря виконували юрист Кирилов Валентин Федорович та Нерофіді Дмитро Миколайович. Членами Ради були: викладач Трандафілов Петро Харлампійович, священик Попандопуло Матвій, юрист Бахалов Василь Митрофанович, комерсанти Куркчі Іван Степанович і Мелеков Андрій Леонтійович, міщанський староста Кечеджі Іван Кирилович та Мелеков Іван Юрійович.
Факт організації Ради Маріупольського союзу грецького народу негайно відзначила Українська Центральна Рада. Генеральний секретар з питань національних справ Української Народної Республіки А. Шульгін у вітальній телеграмі побажав «успішної роботи зборів на благо українських греків та всієї Української республіки».
Рада Маріупольського союзу грецького народу виступила з «Зверненням до всіх еллінів, які населяють м. Маріуполь і Маріупольський повіт». 2 грудня 1917 року було проведено з’їзд представників грецького народу. У його роботі взяло участь 43 делегати: 6 членів рад сільських депутатів; 21 – земств; 10 – сільських сходів. Крім того, мали своїх делегатів деякі міські організації, у тому числі і Товариство Маріупольських греків нащадків вихідців із Криму. На з’їзді було засновано Маріупольський союз еллінського народу.
З’їзд висловив довіру до Центральної Ради України та поклав великі надії на фінансову допомогу Греції та еллінських товариств Франції, Англії та США.
Після з’їзду було видано «Протоколи засідання з’їзду представників грецького народу м. Маріуполя та Маріупольського повіту від 2 грудня 1917 р.». Але програмні положення в життя втілені не були, через зміну політичної ситуації у місті та в Україні грецька національна організація припинила своє існування.
Діяльність благодійних товариств простежувалася й у 1918–1919 роках. Проходять їхні загальні збори. Вирішуються конкретні питання. Лідери продовжують вести активне суспільно-політичне життя, наскільки це було можливо за умов частої зміни влади у місті.
Встановлення радянської влади 4 січня 1920 року призвело до зміни політичного курсу, позбавило обидва товариства соціально-економічної основи та призвело до їх ліквідації.
Для сучасного маріупольця або стороннього дослідника, існування в Маріуполі грецьких благодійних товариств може багато про що розповісти. Звичайно, головне, що привертає увагу – активна участь греків в міському громадському житті. Цей факт яскраво ілюструє тогочасну етнічну обстановку в Маріуполі та його околицях, грецьке населення становило значущу частку населення, а його матеріальне забезпечення дозволяло більш заможнім грекам об’єднуватися заради допомоги своїм одноплемінникам.
Не менш важливим є той факт, що грецьке населення Маріуполя відрізнялось за своїм походженням, і ця відмінність була значущою та мала великий вплив. До складу організацій входили кримські переселенці, більш пізніші переселенці з інших територій захоплених Російською імперією та іноземці: греки з Греції, Болгарії, Туреччини та інших грецьких земель, які входили до складу інших держав.
Революційні події лише підкреслили те, що існування організацій, які виникають як благодійні, за доброго керівництва та розуміння своїх цілей, здатні консолідувати громаду та зробити її помітною силою у часи політичної нестабільності.
Не менш важливим є факт того, що грецькі політичні діячі місцевого рівня підтримали справу державотворення українського народу та задекларували свої позицію на документальному рівні.
