Хронологія розвитку краєзнавства та музейної справи у Маріуполі
Для мешканців сучасної України, основними інституціями які займаються вивченням та збереженням місцевої історії, культури та традицій є краєзнавчі музеї. Вони є у більшості міст та навіть селищ, саме з цієї причини вони сприймаються як щось постійно існуюче і традиційне. Але істина у тому, що у більшості прикладів такі установи є «новими», чий вік не перевищує 100 років.
Найбільш активно краєзнавчі музеї почали розвиватися у період 1920-х років, у перші роки існування СРСР, що було пов’язано з особливостями радянської національної політики у новостворених республіках.
Маріуполь не був виключенням із загальних тенденцій, але мав більший досвід у справі краєзнавства. Одним з перших краєзнавців нашого регіону можна вважати Феоктиста Хартахая, який вивчав історію урумів та румеїв, як у Надазов’ї, так і у Криму. Після появи у Маріуполі гімназій, осередками краєзнавства стали саме вони. Наприклад, під час організації повноцінного маріупольського музею використовувалися напрацювання краєзнавчого гуртка Олександрівської чоловічої гімназії.
Що стосується історії Маріупольського краєзнавчого музею, то велику роботу з систематизації матеріалів присвячених функціонуванню музею з 1920 до середини 1930-х років провела дослідниця Араджионі Маргарита Анатоліївна, чиї матеріали представлені у цьому дописі. Її науковий доробок акцентує увагу не лише на організаційній та методичні роботі музею, а і на його дослідницькій роботі у галузі вивчення особливостей урумського та румейського населення.
На початку 1920-х років у рамках національної політики СРСР створювалися спеціальні державні структури та громадські організації, які відали питаннями краєзнавства, соціально-економічного та культурного відродження «малих народів» СРСР. 12-20 грудня 1920 року відбулась Перша конференція Товариств з вивчення рідного краю, що обрала Центральне бюро краєзнавства, орган який мав координувати та спрямовувати роботу краєзнавчих організацій на місцях та надавати необхідну методичну допомогу.
Все це пожвавило роботу з вивчення рідного краю в Маріупольському повіті в цілому, і в новоствореному маріупольському Музеї краєзнавства (утворений 1920 року), оскільки раніше ця робота проводилася ентузіастами на «громадських засадах». Незабаром сформувався колектив, який під керівництвом Івана Пантелеймоновича Коваленка намагався зробити музей науково-методичним та культурним центром міста.
Основними напрямками своєї роботи музей вважав об’єднання та методичну допомогу місцевим краєзнавцям; просвітництво і залучення молодшого покоління до збирання етнографічних колекцій та інформації; а також виховання любові до історії та культури рідного краю.
Вже у 1922 році музей розробив практичні рекомендації для збирачів народного фольклору і програму вивчення побуту місцевого населення, які були розраховані школярів та вчителів, для створення краєзнавчих музеїв при навчальних закладах. Тісна та плідна співпраця музею та школи знайшла відображення на сторінках періодичного видання «Освіта Донбасу» (рос. «Просвещение Донбасса»).
У 1922-1923 роках, за прикладом краєзнавчих екскурсій які організувала Олександрівська чоловіча гімназія, співробітники музею розробили «Зразкові екскурсії з культурознавства та краєзнавства для трудових шкіл» (рос. «Примерные экскурсии по культуроведению и краеведению для трудовых школ»), а також спеціальні «Екскурсії для вчителів та учнів м. Маріуполя» (рос. «Экскурсии для учащих и учащихся г. Мариуполя»).
У них рекомендувалося знайомити учнів з історією виникнення та розвитку м. Маріуполя, а також його старими кварталами, які були названі на честь кримських міст. Особливо наголошувалося на необхідності залучати школярів до збирання етнографічних матеріалів у Маріуполі та навколишніх селах. У запропонованих програмах передбачалося вивчення ними етнічного складу населення, його традиційних занять, мови, обрядів та звичаїв, сімейного циклу, свят та забобонів.
Коли у 1926-1929 роках у Маріуполі були організовані літні курси для підготовки вчителів національних грецьких шкіл, стараннями музейних працівників у їхній програмі спеціально було відведено час для читання лекцій з історії культури свого народу та методики організації гуртків із вивчення побуту рідного села.
Іван Коваленко називав музей творчою лабораторією, а не складом старожитностей. Дотримуючись цієї тези, він всіляко заохочував проведення наукових досліджень, а не лише збирацьку, експозиційну та методичну роботу.
На Першій нараді музейних працівників Донбасу, що проходила у квітні 1923 року, співробітники маріупольського музею вже подали звіт про діяльність у сфері охорони природи, пам’яток історії та культури, музейного будівництва. Завдяки їхнім зусиллям було врятовано від знищення багато архівних документів, у тому числі архів Грецького суду (3500 справ), який було передано на зберігання до фондів музею.
Розвиток музею йшов швидкими, а в певних моментах і революційними темпами. На момент 1925 року у музеї існувало вже три відділи: природничо-науковий (3772 експонатів), культурно-історичний (2476 експонатів) та соціально-економічний (3101 експонатів). До фондів надійшла бібліотека Олександрівської чоловічої гімназії Маріуполя та деяких інших навчальних та культових установ, що дозволило зібрати близько 15 000 томів. Така бібліотека дозволила створити масивну базу для проведення наукових досліджень.
Проте, робота з предметного вивчення традиційної культури маріупольських греків до 1925 р. проводилася досить мляво. Виною тому була нестача фінансових коштів для організації польових досліджень та закупівельних комісій.
У 1925 році Іван Коваленко звернувся до Центрального комітету національних меншин при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті за фінансовою підтримкою дослідницьких програм для приазовських греків, розроблених у Маріупольському музеї краєзнавства. Запропонована до розгляду конкретна програма досліджень місцевого етносу, включала наступні напрями:
1) Вивчення «економіки грецького населення», «соціально-політичних відносин», побуту (одяг, житло, знаряддя праці, їжа, мова і письма, звичаї і обряди), ідеології (включаючи релігію, мораль, право, філософію, мистецтво, науки та просвітництво);
2) збирання відповідного матеріалу для експонування в музеї;
3) видання словника грецької та татарської мов, а також збірки, присвяченої «всебічному вивченню грецького населення Маріупольського округу та висвітленню всіх його особливостей».
З цього приводу в резолюції Президії ВУЦВК було зазначено, що «враховуючи велике значення та роль, яку відіграє Маріупольський музей щодо збирання матеріалів про грецьку народність, доручити Наркомфіну (Народний комісаріат фінансів) та Наркомпросу (Народний комісаріат просвіти) розробити кошторис щодо відпустки коштів музею для розширення та поглиблення цієї роботи, причому Маріупольському Окрвиконкому в нагальному порядку подати свої пропозиції для розробки кошторису».
У січні 1926 року Маріупольському музею було виділено кошти на організацію «Грецького відділу» з умовою відкрити його вже на початку 1927 року. Завідувач історико-етнографічного відділу Петро Митрофанович Піневич, побоюючись, що за такий короткий термін не вдасться зібрати достатньо експонатів, звернувся до директора Дніпропетровського музею Яворницького Дмитра Івановича. Піневич просив передати до Маріуполя частину етнографічної колекції музею, присвячену приазовським грекам, зібрану Василем Олексійовичем Бабенко у 1904-1905 роках до ХІІІ Археологічного з’їзду у Катеринославі.
Це звернення Піневич мотивував тим, що значну частину своїх речей греки продали під час голоду 1921-1922 років іноземцям та колекціонерам, і у музею відсутні достатні кошти на їх закупівлю навіть після виділення фінансування. Прохання було відхилено, проте стараннями місцевих краєзнавців невелика колекція предметів традиційної культури греків все ж таки була зібрана і грецький відділ відкрився вчасно.
Найбільш плідними були експедиції, організовані музеєм у 1927-1929 роках. Вони проводилися паралельно з експедиціями Всеукраїнської Асоціації Сходознавців та науково-дослідного інституту Історії літератур та мов Заходу та Сходу. Серед їхніх учасників були представлені вчені-лінгвісти, історики і етнографи: Касандра Костан (Гаргала Олександра Костянтинівна), Андрій Петрович Ковалевський та Соколов Іван Іванович, які працювали у тісній співпраці з музеєм та обмінювалися інформацією.
Під час польових досліджень предмети традиційної культури збиралися у греків селищ Мангуш, Старий Крим, Сартана, Старий Керменчик, Старий Комар, Урзуф, Малий Янісоль та Ялта. Музей проводив вивчення маріупольських греків не лише у Маріупольському, а й у Сталінському округах. На фотоплівку було знято об’єкти матеріальної культури (житла, інтер’єр, знаряддя праці, домашнє начиння, одяг, вишивки), проведення релігійних свят, обрядів сімейного та календарного циклів.
У звіті за 1928 рік було зазначено, що Грецьким відділом музею зібрано: колекції предметів народної творчості; документи; дослідження етнічної історії та традиційного господарства; зразки духовної та матеріальної культури; а також проведено антропологічні виміри. Загалом було етнографічно обстежено 19 сіл, а антропологічно – 16. За підсумками своєї роботи співробітники музею готували до видання збірку документів та наукових статей, присвячених 150-річчю переселення греків із Криму.
На жаль, у документі не було зазначено термінів проведення експедиції, складу дослідницької групи, методики збору матеріалу та програми, назв населених пунктів, де проходило обстеження населення. Також не зрозуміло, чи велися записи розмов з інформаторами, які саме антропологічні виміри проводились. Що стосується планів по публікації збірки до 150 річчя переселення, запланована збірка не була опублікована, а доля її рукопису невідома.
Намагаючись пропагувати культуру надазовських греків співробітники музею брали участь у різноманітних виставках: організували експозицію «Грецького відділення Виставки досягнень національної політики в Україні», яка була приурочена до IV сесії ВУЦВК (Харків, 25 листопада – 2 грудня 1928 року). В ній, за допомогою документів, фотографій та традиційної культури, були показані історія переселення греків з Криму, їх участь у війні 1917-1921 років, роль у соціалістичному будівництві та побут «нового села».
Експозиція мала великий успіх, тому до Маріуполя надійшли пропозиції залишити її у Кабінеті товарознавства у Харкові або перевезти до Києва для показу у приміщенні Картинної галереї. Однак домовленості не було досягнуто і колекції повернулися до Маріупольського музею.
Незабаром грецький відділ музею надіслав невелику колекцію вишивок на міжнародну виставку у Кельні, де вони мали успіх і викликали велику цікавість мистецтвознавців та колекціонерів. У зв’язку з цим, музей виступив із пропозицією організувати в Маріуполі за прикладом Харківської Кустпромкооперації артілі ткачих та вишивальниць з місцевих гречанок та на замовлення Центривидаву розпочав підготовку до публікації спеціального альбому зі зразками традиційної надазовської вишивки.
У 1927-1929 pоках музей поряд із вивченням переселення греків із Криму, проводив архівно-бібліографічні дослідження земельних відносин у Маріупольському повіті за матеріалами архіву Грецького суду та реакції іноземних колоністів на введення військової повинності. У ході польових досліджень, крім збирання предметів матеріальної культури вивчалися старі типи житла, їх інтер’єри, еволюція сільськогосподарського начиння, їжа та особливості традиційної кухні, одяг, домоткацтво та вишивки.
Щоб з’ясувати чи складають румеї та уруми єдину етнічну групу, співробітники музею продовжували їхнє антропологічне обстеження, вивчення духовної культури та мови.
Паралельно, у цей час активно розвивався міжмузейний обмін інформацією та досвідом роботи: на запрошення Грецького відділу в його експедиціях кілька років брав участь співробітник Центрмузею Тавриди із Сімферополя Дмитро Спіридонович Спиридонов.
У свою чергу, у вересні 1929 року до Криму приїхала делегація з Маріуполя на чолі з Коваленко Іваном Пантелеймоновичем. Справа у тому, що в історіографії цього періоду теза про генетичний зв’язок Маріупольських греків з греками Причорномор’я античного періоду зазнала значної критики, більшість дослідників схилялося до думки, що як етнос греки Приазов’я сформувалися у Криму вже у візантійську епоху. Таким чином, батьківщиною маріупольських греків вважався Крим. Музей самостійно проводив дослідження в галузі етногенезу, тому маріупольців безумовно цікавили грецькі пам’ятки на кримській землі.
У Криму делегація відвідувала музеї в Ялті та Євпаторії, знайомилась із селами півострова, де колись жили предки маріупольських греків, побувала на розкопках Рєпнікова Миколи Івановича в Ескі-Кермен. Цей учений в 1914 році здійснив етнографічну екскурсію в Приазов’я, сподіваючись знайти серед нащадків кримських християн сліди давніх готів, і був досить добре знайомий як з сучасною культурою греків, так і з археологічними матеріалами.
В археологічній експедиції музейні працівники познайомилися з історією вивчення «готської проблеми», з думкою дослідників щодо етногенезу та етнічної історії кримських християн. Там вони зустрілися з професором Йозефом Зауером, який приїхав з Німеччини вивчати спільно з радянськими археологами кримських готів. Маріупольці представили колекцію фотографій традиційної культури греків, зроблені під час польових досліджень 1927-1929 років.
Для вивчення колекцій традиційної культури маріупольських греків, обміну досвідом та експозиційної роботи, співробітники музею були також відряджені до інших міст. Так, у Дніпропетровському історичному музеї вони познайомились із колекцією Бабенко Василя Олексійовича, у Російському музеї Ленінграда – із зібраннями предметів та фотографій Василя Бабенко (1904-1905 та 1909-1910 рр.) та Миколи Рєпнікова (1914 р.), у Москві в Центральному музеї народознавства – з колекціями Імператорського московського товариства любителів антропології та етнографії 1868-1900 років. У 1929 році Маріупольський музей краєзнавства передав Етнографічному відділу Російського музею 71 фотографію предметів матеріальної культури, виробів грецьких майстрів та храмових свят.
Таким чином, з перших днів свого заснування та аж до початку репресій 1930-х років музей проробив величезну роботу з вивчення, відродження та популяризації грецької культури. Співробітники за дуже короткий термін зібрали понад 10 тисяч експонатів.
На жаль, частина грецької колекції Маріупольського краєзнавчого музею була втрачена у період Другої Світової війни (у 1941 та 1943 роках): особливо постраждали бібліотека, архів Грецького суду та довоєнний архів музею. Не меншим ударом по справі збереження надазовської спадщини були і репресії проти національної інтелігенції: у діячів культури забрали не лише життя, а й їхню творчу спадщину.
Ще більш руйнуючим фактором виявилось російське вторгнення 2022 року, коли у ході обстрілів та пожеж була знищена майже уся експозиція та архіви Маріупольського краєзнавчого музею, а вцілілі залишки були перевезені до окупованого Донецьку.
Але завдяки частковій цифровізації краєзнавчих матеріалів сучасним робітникам музею вдалось організувати виставку присвячену грецькій колекції Маріупольського краєзнавчого музею «Зруйнована, але не знищена». Тому, не зважаючи на чисельні перепони та складнощі, інформація про грецьку спадщину Надазов’я постійно відновлюється за рахунок місцевих дослідників, краєзнавців та вчених-надазовців, які просувають рідну тематику на усіх рівнях академічної науки.