Багато маріупольців вже встигли побувати на цікавих екскурсіях від ГО “Архі-Місто”, чули про відновлення маріупольського “Некрополя”. На днях з’явилася новина про розвиток процесу надання нового статусу “Маріїнській гімназії”. Такі гарні ініціативи не можуть не радувати усіх, хто полюбляє  Маріуполь та його багату історію. Ми зустрілися із головою “Архі-Місто” Андрієм Марусовим та поспілкувались про діяльність, основні досягнення та плани. 

З чого почалося “Архі-Місто”? 

Починалося все з 2018 року, до цього періоду я працював головою правління громадської організації “Transparency International Ukraine”, нашим фінальним проєктом став Prozzorro. Після чого вирішив повернутися до Маріуполя, де і пригадав, що за фахом я – історик та соціолог. Для мешканців Приазов’я дуже важливо усвідомлення самих себе, власної ідентичності, значущісті свого коріння. А як історик я добре знаю, что майбутнього не може бути без усвідомлення минулого. Із цього і народилася ідея робити культурні проекти.

У січні 2018 року і була створена ГО «Архі-Місто», заснували ми її разом з моїм товаришем Ігорем Васильєвим. Першим проєктом був «МАРС» – маріупольський археологічний сезон разом з МДУ, під час якого було проведено експедицію у Кременівці. Головною метою було залучити волонтерів з інших областей. 10 учасників зі Львова, Запоріжжя, Вінниці та інших міст приїхали до нас. Інший цікавий проєкт – 30-річчя поверненню Маріуполю його оригінальної назви міста (до 1989 р. був «Жданов»), була відкрита виставка у Міському центрі сучасного мистецтва ім. Куїнджі, при партнерстві з Центральним державним кінофотофоноархівом України та місцевим фотографом Борисом Дембіцьким. Можна було побачити унікальні фото та відеокадри.

Як зародилася ідея з Некрополем? 

Цей проєкт з’явився під час першого локдауну (квітень-травень 2020). З друзями вирішили знайти могилу вдови революціонера Боріса Савенкова – Емми Сторе (прим. цю жінку називають ще «маріупольською парижанкою»). Побачили, що пам’ятники «батькам міста» Хараджаєву та Гофу розбиті, неможливо було пройти стежками через «дебрі». Підтягнулися волонтери та краєзнавці, які вже давно вивчали цю тему – Олена Дейніченко та Сергій Катрич. Після чого створився певний рух, який мав чітку мету – відновити пам’ятники Хараджаєву, Гофам, Галіано, д’якону, який вінчав Архипа Куїнджі з Вірою Шаповаловою. Завдяки допомозі голови товариства греків Олександрі Проценко-Пічаджі та Олександру Таруті, з’явився кран, який допоміг підняти дуже важкі могильні плити. Пам’ятники змогли відновити – нам це вдалося.

Які проблеми вставали на вашому шляху?

Більшість проєктів, звісно ж, на своєму шляху мають проблемне питання фінансування. Однією з таких ідей став сайт із повним переліком надгробків Некрополя. Маріупольський Некрополь – дійсно унікальний, він старший за Байкове кладовище.  До того ж в більшості українських міст такі старі кладовища взагалі були знищені. На всю роботу із сайтом треба близько 5 тис доларів. В нас є база, карта з GPS координатами надгробків, аби люди могли знаходити усю необхідну їм історичну інформацію про поховання родичів, історичних постатей міста. Але на такий проєкт важко знайти інвесторів або грантодателей, у Маріуполі це взагалі дуже важко.

Останні ініціативи вашої організації?

Надання «Маріїнській жіночій гімназії» статусу «Пам’ятника архітектури» та проєкт «Життя дверей має значення». Одним з ініціаторів був маріуполець Ярослав Федоровський – «айтішнік», який зараз мешкає в Києві. Нині в місті нараховується 9 офіційних пам’яток архітектури. Як показав досвід з Некрополем, «сила фейсбуку» працює – ми зверталися з проханням до маріупольців по фінансову допомогу. Так було зібрано кошти на запрошення одеського архітектора та реставратора  Анатоля Ізотова, який зайнявся дослідженням цієї будівлі.

Що цікавого архітектор розповів про «Маріїнку»?                                             

У цій будівлі була унікальна система повітряного опалювання. У товщії стін йдуть повітряходи, які закладали ще при будівництві, тобто ще у ХІХ столітті. Повітря нагрівалося в топках з вуглем і тепле повітря йшло по всій будівлі. І ці повітряводи – вони залишилися, архітектор побачив їх у підвалі.

Які будівлі «заслуговують» на друге життя, за прикладом маріупольської «Вежі»?

Приємно,  що наш мер повністю підтримав ініціативу в перспективі надати статус «Пам’ятників архітектури» близько 80 історичним будівлям. Він запропонував розділити будівлі на групи. На перші 40 в цьому році, другу половину – в наступному році виділити бюджетні кошти для підготовки документів від архітекторів. В нас дуже багато цікавих маєтків, дохідних будинків, двориків, які дуже гарні та атмосферні, але не такі відомі, як, наприклад, будинок Гампера або Нільсена. Тому я б виділив ось ці маленькі, але гарні будинки та дворики. Для мерії цей процес ускладнюється тим, що більшість таких будинків у приватній власності. Діалог з такими власниками – справа дуже не проста.

Розкажіть про ваші екскурсії, вони досить унікальні для Маріуполя. (Прим. «Архі-Місто» проводять екскурсії у ще недобудований собор в центрі міста, на старий маріупольський «Некрополь» та на мозаїки машинобудівничого заводу «Азовмаш»)

Мозаїки «Тяжмаша» – дійсно унікальні та закриті від очей більшості містян. Так і вийшло, що з самого початку орієнтація була на унікальні місця, те що скрито від більшості маріупольців та гостей міста. Мені було не досить цікаво проводити екскурсії по вулицях міста, адже це більш звичні речі. У «Некрополь» краєзнавці проводили екскурсії, ми тут не перші. Але для «Архі-Міста» це можливість привернути увагу у містян та потенційних волонтерів. Адже це справжня родзинка міста, наш «Некрополь» старший за Байкове кладовище. І це підштовхнуло людей на зацікавленість історією та пошук місця поховання своїх родичів та предків. І багато цікавої інформації ми отримали від старшого покоління, яке ще пам’ятало де і хто з історичних постатей був похований.

Хочеться трішки спойлерів, розкажіть про плани “Архі-Міста”. 

Прогулянки із пошуком старовинних дверей показали, що в цих будинках мешкають люди, яким є що розповісти та показати з родинних архівів. Наприклад, в одному будинку на Фонтанній мешкає жінка, яка є нащадком купця Матецького з дуже відомої маріупольської династії. У неї збереглися фото та спогади. Людям подобаються такі особисті історії. У мене ідея камерних зустрічей-екскурсій (до 10 екскурсантів), звісно ж, за певну плату для власника або власниці дома. Я бачу в цьому плюси та зацікавленість. Цікавими  є тематика та екскурсії бомбосховищами. Мене цікавлять не тільки екскурсії, а також тематичні виставки. Наприклад, виставка на тему «Жінка в індустріальності», наприклад у фотографа Петра Кашкеля можна побачити канон «Жінка та індустрія», що вона рівна з чоловіком, вона також може розливати сталь, і дуже перетинається із сучасними гендерними ідеями та фемінізмом.

У статті використані фотографії з особистого архіву Андрія Марусова та ГО “Архі-Місто”.