Історія регіону. Селище Мангуш
Навколишні селища Маріуполя вважаються населеними «грецьким» населенням, хоча мають іноді дуже «негрецькі» назви. Одним з таких населених пунктів є сучасне селище міського типу Мангуш. Ця назва є досить незвичною та цікавою для вивчення. Справа у тому, що на території Криму, звідки переселилися засновники та мешканці сучасного Мангушу, існує два топоніми які схожі на назву Надазовського села – колишня фортеця Мангуп та село Мангуш.
З яким з цих пунктів має зв’язок азовський Мангуш та чому виникла саме така назва? Для того щоб з’явились відповіді на ці питання потрібно визначити головне – від чого походить назва населеного пункту Мангуш.
Найбільш поширена версія каже про те, що слово Мангуш переводиться з кримськотатарської як «білий птах», але справа у тому, що автору не вдалось знайти підтвердження у кримськотатарській. Якщо йти від того, що у назві є аналог слова «птиця», то найближчий відповідник знаходиться в в урумській та огузьких мовах (тюркські мови), де слово «птах» перекладається як «хуш»/«quş»/«гуш». Тобто друга частина назви «Мангуш» дійсно може бути пов’язана з птахом, але частина «ман» представляє собою загадку для перекладу.
Є інформація, що «Мангуш» це не лише географічна назва, а ще й ім’я. Найбільш відомим власником цього імені був син половецького хана Котяна – Мангуш, який загинув на охоті. Зважаючи на те, що хан Котян брав участь у більшості історичних подій на території України у ХІІІ столітті.
В самому Криму продовжує існувати населений пункт, який до 1945 року мав назву Мангуш (сучасне Прохладне), але інформація про виникнення його назви також не є достовірною. Сам кримський населений пункт є досить старим, за всіма признаками воно існувало ще до монгольського завоювання Криму.
Наступні документальні згадки про існування цього пункту відносяться до ХVII століття, де воно зустрічається в османських джерелах під назвою Манкуш. Згадується він у контексті переселення християнського населення з околиць Мангупу. У цих же документах вказується, що серед переселених були турецькі піддані грецького походження. В самому Манкуші проживали також православні греки, але мовою їх спілкування була турецька та татарська.
Згідно історичного документу «Ведомости о выведенных из Крыма в Приазовье христианах», з кримського Мангуша (Манкуша) виїхало 10 священників та 763 особи, це було пов’язано з переселенням кримських християн до Надазов’я. Доречі, масштаби переселення добре ілюструє приклад кримського Мангуша, у «Камеральном описании Крыма 1784 года» наводять наступні цифри: після переселення християн до Надазов’я в селі залишилось 319 пустих будинків та 1 церква, та 18 татарських родин (приблизно 60 осіб).
Після переселення на нове місце проживання кримські переселенці зіштовхнулися з спільними проблемами для усіх «колишніх» кримчан: нестача провіанту, фуражу для худоби, відсутність будівельних матеріалів та інструментів, а також сурові умови азовських степів – спека влітку, вітри та морози взимку.
З середини ХІХ століття Мангуш почав активно розвиватися та обійшов більшість «грецьких» селищ навколо Маріуполя. На території села з’явились церква, земська школа, цегляні заводи, розплідник плодових та лісових дерев та найголовний атрибут великого села – торгові ряди та лавки.
За перших років радянської влади був одним з центрів грецької культури, але голод 1932-1933 років, впровадження колгоспів, репресії 1937-1938 та Друга Світова війна з наступним повоєнним відновленням дуже обмежила розвиток Мангуша як у економічному так і у культурному плані.
