Історія регіону. Селище Старий Крим

Майже для всіх мешканців нашого регіону відомий зв’язок між Надазов’ям та Кримським півостровом. Цей зв’язок можна побачити на багатьох прикладах, найбільш наочний з яких – географічні назви.

На сучасній околиці Маріуполя знаходиться населений пункт з назвою Старий Крим. Саме слово «Крим» дає зрозуміти, що його засновники мали якесь відношення до цього півострову. Історія вихідців з Криму завжди цікавить місцевих поціновувачів історії, оскільки фокус уваги у вивченні історії національних груп Надазов’я, зазвичай, робився на їх «тутешній» історії перебування.

Для того щоб дізнатись невідомі сторінки історії цього населеного пункту потрібно повернутись у минуле – часи коли Крим був справжнім вузлом торгівельних маршрутів, однією з точок Великого Шовкового Шляху. Саме у ці часи сягає історія топоніму Старий Крим.

Зазвичай, коли велика людська маса переселяється на нову територію, новоприбуле населення намагається зберігати свою історію та пам’ять про свою громаду. Найбільш поширеним прикладом цього є населені пункти які мають в своїй назві частину «Нова» або «Новий». Цей приклад дозволяє зрозуміти: якщо є якесь «нове» поселення, отже десь є і «старе» поселення. На території України таких прикладів багато в кожному з регіонів: Каховка та Нова Каховка, Нова Одеса та Одеса, Майорське та Новомайорське.

Іноді трапляється і таке, що назва нового поселення копіює стару назву: наприклад, одночасно з українською Одесою існує і техаська Одеса – заснована вихідцями з півдня України. Приклади такого є і в середині самої України, наприклад поруч з Маріуполем є селище Стародубівка, яке буквально копіює назву Стародубівки з колишньої Чернігівської губернії та яке було заселено вихідцями з цієї північної губернії.

Але особливість Старого Криму полягає у тому, що його назва на новому місці не змінилась, а залишилась «старою». Це пов’язано з тим, що азовський Старий Крим заснований вихідцями з кримського Старого Криму – населеного пункту історія якого починається з першого тисячоліття нашої ери.

Поселення було сформовано на кордоні кримських степів та гір, неподалік сучасного міста Феодосія. Археологічна наука знайшла на місці поселення залишки культурного шару з кам’яної доби, але вже як поселення яке виконувало певні адміністративні та торгові функції воно сформувалось пізніше. На території сучасного кримьского Старого Криму знайшли багато матеріальних свідчень того, що на території цього міста відбувались торгові операції грецьких колонізаторів з населенням околиць Чорного моря та Криму.

Як і про інші міста історія яких сягає давніх часів в середовищі науковців йдуть дискусії про назви цього міста у різних історичних джерелах (так, Старий Крим – нова назва цього міста. Нова, відносно історії).

Вперше схожа на сучасну назва міста зустрічається вже після приходу на територію Криму ординців – у період панування Золотої Орди. Ординці швидко стали основною частиною населення степового яка почала називати це місто Кирим, а генуезці, які мали колонії на південному березі Криму і які вели у регіоні активну торгівлю, називали його Солхат. З приводу походження обох назв ведеться багато суперечок, проте найбільш обґрунтованими є такі версії: «Кирим» – походить від західно-кипчацького «qırım» – «окоп, рів»; «солхат» – від італійського «solcata» – «борозна, рів».

Скоріш за все саме звідси і пішла у майбутньому назва Крим, яка поширилась на весь півострів, який до цього був відомий під назвами Таврія або (Генуєзька) Хазарія.

Виникнення повноцінного міста відносять до XIII століття, коли степовий Крим увійшов до складу Золотої Орди. Місто Кирим стало адміністративним центром Кримського Юрту та резиденцією еміру Криму. Скоріш за все місто отримало перший поштовх до розвитку за часів Золотої Орди як місце торгівлі, але не звичайним товаром, а людьми. Майбутні кримці та генуезькі купці активно займалися торгівлею, оплатою за яку були раби. Слов’яни, адиги та алани активно «експортувалися» у південну та західну Європу. У зв’язку з цим стає більш зрозумілим чому у майбутньому саме місто Кафа (майбутня Феодосія) стала одним з найбільших центрів работоргівлі. Відстань між цими містами була близько 30 кілометрів.

З XIII до початку XV століття Кирим був резиденцією намісника золотоординського хана і важливим транзитним пункт торгівлі. Розквіт міста припав на XIV століття. У цей час Ескі Крим/Солхат був великим торговим центром на Шовковому шляху з Азії до Європи, активно зростав і будувався. Зі створенням Кримського ханства Кирим втратив своє значення і став називатися Ескі Крим (Старий Крим). Після того, як Крим здобув незалежність від Орди, і було утворено Кримське ханство, столиця держави була перенесена в Кирк-Єр (Чуфут-Кале/Кирк-Ор).

Стосовно самого населення Ескі Крим, то неможливо надати однозначну відповідь, які етнічні групи там проживали. Зважаючи на той факт, що місто було одним з торгових центрів регіону, важливо зазначити і ту національну групу, яка відігравала основну роль у торгівлі – вірмени. Саме представники цього народу активно розвивали та розбудовували власні торгівельні справи зв’язавши одними торговими шляхами і Кримський півострів, і Київ, і Львів (де і досі зберігся вірменський квартал). Окрім самих вірмен у місті проживали і представники степового Криму – татари.

Але більшу частину населення складали різні представники християнських культур: валахи, греки, вірмени, італійці (генуєзці), караїми, євреї та сурозькі купці (тобто купці з території колишньої Русі, які займалися торгівлею з Кримом). Така велика мультикультурна спільнота уживалася в середині одного міста з двох основних причин: торгівля та ремесла.

Водночас, з переходом статусу столиці до Чуфут-Кале, Старий Крим почав втрачати і статус торгового центру – генуєзці втратили свої фортеці на узбережжі Криму. Центри торгівлі перейшли до портів, Старий Крим втратив своє панівне становище, програвши конкуренцію Кафі.

В період з XVI по XVIII століття місто опинилось на узбіччі історичних процесів, що відбувалися у Криму. Старий Крим залишався містом в якому проживало переважно християнське населення – більшість населення було або традиційними православними, або прихожанами вірменської церкви. Найбільшим випробовуванням для міста та його мешканців стали наслідки Кючук-Кайнарджійського мирного договору.

Після завершення чергової російсько-турецької війни Кримське ханство отримало юридичну незалежність від Османської імперії, що стало причиною появи в середині самого Ханства кількох угруповань, які намагалися взяти владу під свій контроль. Для того щоб пришвидшити падіння державності Кримського ханства, Російська імперія розпочала «операцію» по виведенню економічно активного населення з Криму. Таким населенням виявились і мешканці Старого Криму, великій частині з яких довелось переселитися на території Російської імперії, залишивши свої господарства, бізнеси та будинки у Криму.

Після «переселення» під проводом митрополита Ігнатія Старий Крим став малозаселеним містечком, в якому основною масою населення стали вірмени. Більшість представників православ’я, так звані «кримські християни грецького закону», опинились на території сучасного Надазов’я, де заснували однойменне селище Старий Крим (надазовський).