Історія регіону. Селище Талаківка
На території сучасного Маріупольського району існує велика кількість селищ з цікавою історією та незвичними назвами. Досить цікавим є те, що вміння правильно називати Надазовські топоніми може допомогти у визначенні місцева ця людина чи ні. Одним з таких топонімів є селище на лівому березі Кальміусу – Талаківка.
Походження назви цього населеного пункту є дуже цікавою історією, за місцевою легендою вона походить від слова «тала» – назва лози, якою були покриті берега Кальміусу в цьому районі. У господарстві селяни використовували тали для виготовлення корзин та кошиків, а іноді і для різок, якими могли наносити тілесні ушкодження. Саме від назви куща тали походить назва селища Талаківка.
Тому єдиним правильним варіантом вимовляння цього топоніму є варіант «ТалакІвка»,з наголосом на букву «І», а не на «А» (як це буває серед іногородніх гостей. Російською мовою коректний варіант вимовляння «ТалакОвка», з наголосом на «О».
Перше поселення на цьому місті з’явилося у 1796 році під назвою хутір Селіверстова – від імені донського козака Кирила Селівестрова. У місцевій топоніміці ця назва до сучасності дійшла у вигляді назви Селіверстового яру, оскільки з невідомих причин хутір перестав існувати.
Але, як каже прислів’я «святе місце порожнім не буває», тому родючі землі навколо сучасної Талаківки були без господаря не довго. Окрім козака Селівестрова поряд на хуторі Федосіївському проживала родина військового старшини Степана Семенова, Федосіїївський хутір отримав свою назву від імені дружини козака – Федосьї Степанівни Міллерової.
У 1810 році Селівестрів яр дозволили заселити родині донського сотника Степана Васильовича Ханженкова, але у 1841 році, на той момент вже осавул Ханженков перевозить свою родину на інше місце проживання. З 1822 року за населеним пунктом закріплюється назва Талаківка та з’являються відомості про нового власника цих земель – Любов Степанівну Краснянську (до одруження – Семенова). Території села де знаходилось господарство Краснянської довгий час називали Краснянським.
За відомостями перепису населення Області Війська Донського 1873 року на території яку зараз охоплює поселення Талаківка знаходилося 135 дворів та 4 льохи (господарства без земельної ділянки, а постійного населення було 468 осіб чоловічної статі та 436 жінок. Поселення де проживає майже одна тисяча людей, навіть за сучасними мірками, було досить великим та населеним. В поселенні було розташовано Управління старости Талаківки та околишніх хуторів.
Проте, до 1912 року поселення не мало ані церкви, ані сільської школи, тому більшість населення не знало грамоти, а заможні селяни наймали приватних вчителів для своїх дітей. У 1912 році на загальних зборах селян було прийнято рішення про будівництво церкви Різдва Пресвятої Богородиці та трьохкласної церковно-парафіяльної школи.
У ті часи наявність церкви була не просто забаганкою селян, а й важливим об’єктом який визначав адміністративні переваги поселення. Наприклад, до 1912 року центром волості, до складу якої входила Талаківка було село Павлопіль, яке мало меншу кількість населення, проте володіла власною церквою. А вже після будівництва в Талаківці своєї церкви волость змінила адміністративний центр на Талаківку та почала називатися Талаківською волостю.
Початок Першої Світової війни та наступних війн 1917-1921 років негативно вплинув і на кількість населення, і на його статки. Селище багато разів ставало ареною боїв між більшовиками, махновцями, донцями та росіянами. Після остаточного закріплення влади більшовиків виявилось що більшість населення складали незаможні селяни, це вплинуло на організацію колгоспів на території села та їх назви: «Біднота», «Жовтень», «Вільний степ» та «Перемога».
В роки активної колективізації в селі було створено незвичний колгосп, для організації якого були залучені корейці. Таким чином, у 1931 році корейці створили колгосп з промовистою назвою «Азоврис», з назви зрозуміло, що колгоспники вирощували незвичну для нашого регіону культуру рисових.
Початок та події Другої Світової війни значно погіршив стан усього Надазов’я, післявоєнна відбудова у селах тривала довше ніж у містах, оскільки пріоритетами для радянської влади було відновлення важкої промисловості та інфраструктури в містах СРСР.
Після середини ХХ століття почалася доба відновленя та зростання добробуту радянських селищ, почали розвивати інфраструктуру. Саме в ці часи в Талаківці з’являються бібліотека, лікарня, відділення зв’язку та АТС, будується школа, музей та громадські будівлі.
У роки незалежної України одним з основних підприємств де працювало місцеве населення став агрономічний цех №1 – один з підрозділів підприємства «Ілліч-Агро», дочірньої структури Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Окрім цього приватні підприємці Талаківки активно займалися виготовленням сільськогосподарської продукції та створенням локальних «брендів» – багатьом жителям Маріуполя та навколишніх сел знайома назва «Талаківські ковбаси»:).
Цікавими для краєзнавців та поціновувачів місцевої геральдики є історія появи сучасного прапора та гербу Талаківки, що з’явився у 2014 році. Ми вже з’ясували, що назва поселення походить від назви рослини, саме з цієї причини кущ тали відображена на гербі поселення. В геральдиці зображення рослин означає відродження, процвітання, стабільність і благополуччя. Діагональний перев’яз, що перетинає щит герба, представлений в синьому кольорі, символізує річку Кальміус та нагадує про кордон між Катеринославщиною та Донщиною, який проходив по річці.
Золотий дзвін нагадує про збудовану у 1912 році церкву Різдва Пресвятої Богородиці та становлення центром Талаковської волості, в яку на той час входили п’ять сіл ті шість хуторів. Дзвін подано з додатковим смисловим навантаженням, хрест означає вічну пам’ять жертвам як радянського періоду, так і чисельних козачих опорів.
Початок кризи 2008 року та наступна війна 2014 року дуже погіршили економічний стан поселень Надазов’я, які опинилися у прифронтовій смузі з окупованими територіями, а з початком вторгнення та окупації Талаківка зіштовхнулася з загальними проблемами, характерними для багатьох окупованих росіянами територій.
