Історія регіону. Селище Урзуф
У світі існує багато прикладів, коли на різних територіях існують населені пункти з однаковими або дуже схожими назвами. Причиною такого явища є міграції людських мас з одного регіону до іншого, прагнення зберегти пам’ять про історію своєї спільноти та небажання відчувати себе чужаком на новому місці.
Україна є прикладом країни, населення якої розширювало територію свого життєвого простору, змінювало регіони свого проживання (іноді радикально), переселялося у пошуку вільної землі та все одно зберігало власну ідентичність та пам’ять про свою «малу батьківщину».
Це відноситься не лише до українського народу, а й до етносів, які історично осіли в кордонах сучасної української держави. До такого етносу відносяться і спільноти кримських християн: уруми, румеї, понтійці та інші.
Майже на самому кордоні Донецької та Запорізької області, поряд з річкою Зеленою знаходиться селище з незвичною назвою – Урзуф. Майже як у Криму – Гурзуф. Але цікаві факти про назву цього населеного не обмежуються схожістю та спадкоємністю назви з Криму.
Село було засновано 1779 року християнськими переселенцями з кримського поселення Гурзуф та Кизилташ (сучасне селище Краснокам’янка у складі Ялтинської міської ради). Назва нового села була обрана співзвучною Гурзуфу.
Цікавим фактом є те, що, за відомостями дослідників Війська Запорозького, до переселення кримських християн в Урзуф, тут був великий і багатий зимівник Степана Коваля, який разом з іншими 61 зимівниками належав до Кальміуської паланки Війська Запорозького і який переселенці зайняли безкоштовно після виселення козацького населення. За цією версією дерев’яна капличка зимівника стала основою церкви Архангела Михаїла, яку «заснував» митрополит Ігнатій. У XIX столітті на її місці було збудовано Церкву Святого Михаїла Архістратига.
Перші згадки про кількість переселенців, що осіли в цьому районі надають відомості про 180 осіб. Основною діяльністю кримських переселенців було землеробство, скотарство та городництво – майже ті самі ремесла та навички, які були отримані ще у Криму. Але, у зв’язку з відмінностями кліматичних умов Криму та Надазов’я, частина ремесел була втрачена.
Що стосується назви села, то зимівник Степана Коваля називали за його прізвищем, або за назвою річки Зелена, навколо якої він розташовувався. Після приходу кримських переселенців селище починається називатися Урзуфом, аж до 1945 року, коли Указом Президії ВР УРСР село Урзуф перейменовано на Приморське.
Але у зв’язку з тим, що на території Донецької області радянська влада перейменувала кілька сел. На однакові назви, Урзуф до 1989 року позначався назвою Приморське-2. У 1989 році селищу було повернута історична назва.
Щодо грецького етапу розвитку цього селища – читайте у наступних статтях.
