Костянтин Челпан. Конструктор танкового двигуну
У середині 1920-х років на Харківському заводі імені Комінтерну з’явилася нова людина – випускник Харківського технологічного інституту, грек родом із села Чердаклі – Костянтин Челпан.
Костянтин Федорович Челпан маловідомий представник надазовських греків. Причина цього полягає у тому, що його ім’я невідривно пов’язано з машинобудівництвом, на відміну від більшості греків Маріупольщини, які відомі як купці, письменники, художники та митці. Для того щоб краще зрозуміти історію життя Костянтина Челпана, її потрібно почати з його родини.
Родина Челпанів відома серед мешканців сучасного селища Кременівка, яке до перейменування у 1940-х роках мало назву Чердаклі.
Батько Костянтина Челпана – Федір Михайлович – був типовим представником грецького селянства. У його родині було шестеро дітей: Костянтин, Спиридон, Михайло, Меланья, Фаня та Марія. Сім’я жила селянським господарством: мала свій млин, комори з борошном та зерном. Така матеріальна база дозволяла не лише забезпечити високий рівень життя родини на селі (з огляду на початок ХХ століття), але й дозволяла відправляти дітей на навчання у місто.
Говорячи про родину Челпанів можна навести кілька прикладів з їх життя у Чердаклі, які у майбутньому далися взнаки як у житті самого Костянтина Челпана, так і у житті його батька Федіра.
Для багатьох сел Надазов’я характерні будинки з будівельного матеріалу який має назву «саман» або «саманна цегла». Цей будівельний матеріал, являє собою невипалену цеглу із суміші глини, соломи та піску, який використовується для зведення стін будівлі у місцевостях де існує брак інших, більш традиційних, будівельних матеріалів: деревини, каміння або великої кількості глини.
Робота з виготовлення «саману» досить важка: треба багато і довго підготовлювати складові – солому, добре розмішати глину та знайти людей, які сформують самі цеглини, щоб у майбутньому висушити цей продукт під сонцем.
Але серед односельчан Челпанів є спогади про те, що свій власний будинок Федір Михайлович збудував не зі звичайних саманів, а з дерев’яних пластин, дістати яких було надзвичайно складно та дорого. Але коли були були зведені стіни, Федір Михайлович замовив з Маріуполя залізо для даху будинку. Для того щоб зрозуміти як це будівництво виглядало у селі Чердаклі на рубежі ХІХ та ХХ століття, можна порівняти враження сучасних людей, коли ми бачимо зведення сучасного скляного хмарочоса в оточенні типових панельних 5-ти та 9-ти поверхівок.
Це був незвичайний за задумом будинок, нехарактерний для сільського будівництва того часу, що яскраво свідчить про схильність Федіра Михайловича до винахідництва. Ймовірно, що ця риса від батька передалася дітям. Найбільш яскраво вона виявилася у винахідницькому таланті Костянтина Федоровича Челпана.
Такий будинок був рідкістю для тогочасних сел, а у період, коли почалося так зване «розкулачування», став служити для більшовиків «орієнтиром» для обов’язкового розкуркулення. Саме цей «гріх» батька зіграє у житті Костянтина Челпана велику роль.
Сам Костянтин Челпан, після свого народження 24 травня 1899 року проживав у селі Чердаклі, де і здобув початкову освіту. Здобувати наступний рівень освіти він відправився у Маріуполь, в реальне училище, закінчення якого давало можливість поступати абітурієнтам в технічні вищі навчальні заклади.
Проте завершення навчання в Маріуполі було пов’язано з трагічними подіями війн 1917-1921 років, учасником яких став і Костянтин Челпан, який брав участь у війні на боці загонів Червоної Армії. Після завершення війни, Челпан продовжив навчання вже у Харкові, закінчивши в 1924 році відділення двигунів внутрішнього згоряння Харківського технологічного інституту (сучасний Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»).
Після навчання в інституті був направлений за розподілом на Харківській паровозобудівний завод, де послідовно працював конструктором, начальником відділу дизельного цеху, головним конструктором та начальником конструкторського бюро. Потрібно зазначити, що Челпан був не звичайним конструктором, вже у 1928 році він очолив дизельний відділ заводу, який займався випуском двигунів для радянських танків.
Через рік після роботи на цій посаді Челпан був направлений у закордонне відрядження по промисловим державам Центральної та Західної Європи, після якого він отримав навички та досвід для створення свого двигуна.
Найближчими помічниками Костянтина Федоровича у створенні оригінального танкового двигуна для майбутнього Т-34 стали Яків Віхман, Тимофій Чупахін, Іван Трашутін. Проведена робота була високо оцінена тогочасною владою Радянського Союзу, що стало причиною нагородження у 1935 році робочого колективу під керівництвом Челпана Орденом Леніна.
Але успіхи в трудовій діяльності не завжди дублювалися на інші аспекти життя. На початку 1930-х років в СРСР стартувала державна програма по створенню колгоспів, що завдало великого удару по багатьом селянам в Україні та у Надазов’ї. Суцільну колективізацію батько Костянтина Челпана не прийняв та в колгосп не вступив. Костянтин, приїжджаючи в село, вмовляв батька переїхати до Харкова, але батько чинив опір. Батька обурювало все, що відбувалося в тогочасному СРСР.
Важливо пояснити, що обурення було пов’язано з конкретними фактами, і це обурення було поширене серед великів прошарків населення СРСР. У людей були свіжі спогади життя за часів НЕПу (Нова економічна політика), коли дозволялась приватна ініциатива, приватна власність та інші фактори, яки сприяли тому, що у звичайних людей формувалось лояльне відношення до радянської влади. Але починаючи з 1930-х років у людей почали примусово вилучати засоби виробництва, підіймати податки та чинити усілякі перепони для самостійного ведення господарства. Потрібно було усім йти у колгоспи.
У зв’язку з конфліктом на тлі відмови до вступу в колгосп, 27 лютого 1930 року батько Костянтина Челпана був засуджений «особливою трійкою». Вирок був типовим для багатьох селян того часу: «За проведення контрреволюційної пропаганди вислати кулака Челпана Ф.М. у північні краї строком на п’ять років із ув’язненням для відбуття покарання в концтаборі». Попереду у Федора Михайловича було заслання довжиною в п’ять років, яке він відбув на півночі в Архангельській області. Було й визволення, але й ця свобода виявилася недовгою і закінчилася новим арештом НКВС.
Наприкінці 1937 року по всьому Радянському Союзу Народний комісаріат внутрішніх справ почав реалізацію масштабних репресивних акцій, які були спрямовані на національні спільноти, антирадянські елементи, так і на своїх політичних опонентів.
На Маріупольщині цей процес почався раніше ніж у Харкові, і вже в ніч з 4 на 5 грудня 1937 року, в двері хати Федіра Челпана постукали працівники Маріупольського міського відділу НКВС. А вже 8 грудня 1937 року «трійка» НКВС по Донецькій області винесла ухвалу: «Челпана Ф.М. – розстріляти».
На цей момент сам Костянтин Челпан жив та працював в Харкові, не перебував під арештом, хоча періодично відвідував Харківське НКВС.
Після арешту та розстрілу батька, 15 грудня 1937 року був заарештований і сам Костянтин Челпан. Причиною для арешту було звинувачення в участі у шкідницькій змові на заводі ХТЗ та у приналежності до націоналістичної організації в рамках «грецького заколоту», учасниками якого стали майже усі представники надазовських греків чоловічої статі.
Як і більшість заарештованих у період 1937 року, Костянтина Челпана піддали тортурам, після яких він підписав папір про свою «шпигунську роботу» на іноземні розвідки. Після «зізнання» був засуджений Комісією НКВС та прокурором СРСР до розстрілу, про що було прийнято рішення 4 лютого 1938 року.
Вирок виконали 10 березня 1938 року у Харківській в’язниці. Факт розстрілу був прихований, для чого дружині Костянтина Челпана через кілька років направили свідоцтво про смерть чоловіка, що сталася 16 травня 1942 від декомпенсованого пороку серця.
Але справа Челпана не загинула разом з ним, його двигун В-2 показав себе дуже вдало, що стало однією з причин успіху всесвітньовідомого танку Т-34, який вважається одним з символів Другої Світової війни.
