Кримська доба історії надазовських греків. Вихід з Криму
У попередніх статтях було з’ясовано, що усі ініціативи з переселенням християнського населення Криму на континентальну частину українського півдня було «спущено з гори» імперською владою. Російська імперія переслідувала, у першу чергу, власні політичні та економічні цілі, а спільна християнська віра була зручним інструментом реалізації цих цілей.
Приблизно у середині липня 1778 року кримські християни направили на ім’я Катерини ІІ прохання з проханням прийняти їх у російське підданство та підтвердити спеціальною грамотою усні обіцянки російської влади.
Хоча відповіді й не було, до Азовської губернії вирушила делегація кримських християн для огляду земель та вибору місць для поселення.
І той самий час відбувається аудієнція кримського хана з резидентом Константіновим. Під час цієї розмови між представником російської влади та Шагін Гіреєм відбувалось обговорення наявної ситуації та обговорення подальших планів сторін. Константінов обіцяє хану від імені російської влади велику винагороду за згоду на виведення християн із Криму. 26 липня 1778 року хан дає згоду на переселення, закріплюючи його спеціальним указом. У ньому говорилося, що християни мають право залишити ханство, а небажаючі можуть залишатися дома.
Ханський указ викликав нову хвилю обурення серед татарського населення: незважаючи на складні відносини між християнами і татарами, останні розуміли, що з відходом християн з півострова зникне велика кількість землеробів та ремісників. Але серед представників влади Кримського ханства не було таких, хто міг завадити початому процесу виведення християнського населення.
28 липня 1778 року з Бахчисараю йшла перша група переселенців з 89 осіб – вісімдесят греків та дев’ять грузинів. Під посиленою охороною російських військ вони попрямували до Перекопу.
На момент початку серпня 1778 року від азовського губернатора все ще не було надіслано жодного возу. Губернатор Чортков пояснював затримку тим, що губернія була створена зовсім нещодавно (у 1775 році) і не має в своєму розпорядженні такої кількості підвод, які просив Суворов. Суворов робить спроби звернутися за допомогою до кримських фурщиків, які перевозили казенні та приватні вантажі, а також до російських командирів, які виділили частину своїх полкових возів.
Переселення почалося, але вихід першої партії переселенців не став сигналом для основної маси кримських християн. Ті, хто готувався до від’їзду з Криму, не отримали жодних гарантій від російського уряду щодо свого майбутнього, вони чекали на грамоту Катерини ІІ, яка б підтверджувала обіцяні умови та пільги. Навіть безпосередній організатор переселення з середовища кримських християн – Ігнатій, не мав жодної інформації про гарантії та майбутнє своєї пастви.
2 серпня 1778 року Румянцев пише митрополиту Ігнатію листа, в якому запевняє його, що причин для занепокоєння немає і переселенців зустрінуть як обіцяли. Втім, Румянцев і сам не дуже вірив у це, оскільки звертається з проханням до Потьомкіна, щоб той поклопотав перед Катериною ІІ про якнайшвидше підписання грамоти.
Була в цьому проблемному переселенні ще одна причина затримки. Греки та вірмени не хотіли, незважаючи на всі тяготи, що випали на їхню долю, залишати Крим. Для них ситуація мало змінилася з весни 1778 року, коли греки вперше з вуст свого митрополита під час великодньої літургії почули про перехід у російське підданство. І все ж свою справу зробила агітація та слово митрополита, яке для громади мало велике значення.
5 серпня 1778 року до Перекопу вирушила наступна група мешканців Бахчисараю, Кафи та Кезлева загальною чисельністю 1122 особи. На 18 серпня кількість тих, хто виїхав, становила вже 3896 осіб, але й вони становили малу частку тих, хто, за розрахунками Суворова, мав перейти до російського підданства.
Переселення набирало темпи, але знову виникли проблеми – на цей раз суто фінансові. Бракувало грошей для погашення християнських боргів татарам, загальна заборгованість складала близько двадцяти тисяч рублів. Коли ці гроші були виплачені, переселення пішло набагато швидше, і до 22 серпня з Криму вийшло 10 239 осіб.
З грецьких та вірменських населених пунктів Криму тяглися на північ довгі колони возів, худоби та людей. Разом з греками та вірменами йшли татари, які таємно прийняли християнство. Так, у Кезлеві до представників російської влади звернулася група татар, які виявили бажання виїхати до Російської імперії. За деякими відомостями, окремі татарські родини приймали християнство і разом із греками, а іноді під їхніми іменами, йшли на переселення. Цілком можливо, що це були греки, які раніше приймали іслам, а тепер знову поверталися в християнство.
Переселення йшло повним ходом, а основна маса татарського населення дедалі більше висловлювала своє невдоволення переселенням християн. Одним з самих активних противників виселення був Мехмед Гірей-бей. Він організовував проти росіян заколоти, нападав на колони греків і вірмен, що йшли до Перекопу. З годом його схопили російські війська, і розпорядженням Суворова він був відправлений до Таганрогу, подалі від Криму.
Цікавий факт. Серед тих кого переселювали з Криму, окрім греків та вірмен, було 287 грузинів і 161 волох (представник сучасної Румунії або Молдови), які перебували у різних формах рабства у татар. За таких осіб російська влада виплачувала викуп, а також гасила заборгованості як мусульманам, так і християнам.
До кінця серпня у Криму залишалося близько двадцяти тисяч греків та вірмен. Затримка знову була викликана нестачею возів. У цей час Румянцев продовжує вмовляти хана змиритися з тим, що відбувається, запевняючи його у добровільності переселення. Поступово, невеликими партіями, по 50-100 штук, почали прибувати вози від Азовського губернатора (всього він надіслав 2400 возів), переселення входить у головну фазу.
Саме в цей момент організатори з’ясовують, що відвести переселенцям намічені місця між річками Дніпром, Ореллю і Самарою, як передбачалося, неможливо. Ці землі, були давно заселені: у селах Новоселиці, Кам’янці та Протовчанах, де планувалося поселити тих, хто прибув із Криму, були розквартировані військові частини.
Оскільки літо наближалося до кінця, було вирішено було розмістити перші групи переселенців в інших селах по річці Орелі.
При цьому передбачалося, що у цих селах буде звільнено половину будинків – їх мешканці мали зійтися по дві родини в одному будинку. Потім губернатор Чортков запропонував новий варіант розселення, його суть полягала в тому, що греки та вірмени оселяться спільно з місцевими жителями. Це було, на думку Чорткова, набагато корисніше, насамперед, для переселенців: по-перше, переселенці, які залишили майже весь свій скарб у Криму, не відчували б браку домашнього начиння; по-друге, спільне проживання дозволило б грекам та вірменам ознайомитися з новими умовами життя і швидше вивчити нову мову.
Оскільки християни виїжджали з Криму, залишивши або продавши татарам багато своїх побутових речей. Багато хто з них вийшов у подорож без теплого одягу. Зазначимо, що багато хто з переселенців просто не мав і у Криму зимового одягу, оскільки клімат Криму значно відрізняється від клімату континентальної України.
Враховуючи цей факт, Азовська губернська канцелярія відправила до фортеці Олександрівськ (сучасне м. Запоріжжя), у напрямі якої рухалися переселенці, двісті шуб та двісті серм’яжних кафтанів. Звичайно, цього числа шуб і кафтанів було надто мало, щоб врятувати переселенців від холодів. Хоча дні стояли ще теплі, вночі було вже доволі прохолодно. На дворі була осінь 1778 року.
У розпал переселення активну роботу проводить граф Румянцев, перед яким, стояло важке завдання: якнайшвидше завершити переселення та не зіпсувати стосунків з кримським ханом. Він просив Суворова і Константінова бути максимально ввічливішими з ханом Шагін Гіреєм і пояснювати йому, що переселення проводиться з метою захисту християн від помсти турків після відходу російських військ з Криму.
Суворов у цей час постійно перебуває в Перекопі, де реєструє всіх, хто виходить із Криму, записує в спеціальну відомість назви населених пунктів і кількість греків, вірмен, грузинів та волохів, які покидали їх. Окремою пунктом він виділяє священиків – «попів».
На думку дослідника Івана Джухи, можливо, що саме тут з’явилось найпоширеніше російське прізвище серед маріупольських греків – Попов. Прізвище поширене у великій частині грецьких селищ та у Маріуполі.
Під кінець переселення у Криму залишилося кілька сотень християн, з яких 288 осіб (60 греків і 228 вірмен) залишилось для торгового промислу. Не покинули Крим і жителі Керчі, яка за Кючук-Кайнарджійським договором 1774 року, увійшла до складу Російської імперії.
Крім відомостей про пересельців Суворов контролював усі фінансові справи. У ході переселення з’ясувалося, що виділених грошей для успішного завершення переселення не вистачить. До кінця серпня 1778 року вони вже були витрачені, оскільки пішли на те, щоб викупити ясирів (рабів) та їхні сім’ї. Також частина переселенців отримала компенсації за свої будинки, які вони залишали у Криму – для цього гроші теж бралися з «фонду переселення».
До 8 вересня 1778 року через Перекоп пройшло вже понад 17,5 тисяч людей.
З особливою обережністю та під ретельною охороною російських військ вивозили кримські християни багате церковне начиння, церковні книги та свою святиню – ікону Божої Матері. Все це ретельно було покладено на підводи і вирушало до Російської імперії.
Залишаючи Крим, жителі сусідніх сіл, зазвичай, йшли разом. Вихідці з південного узбережжя – Алушти, Куру-Узеня, Улу-Узеня, Кучук-Узеня та Фуни загальною чисельністю 573 особи йшли в одній групі переселенців. Таким складом вони пройшли повний шлях в нові землі на чолі зі своїм священиком. Всього з південного берега вийшло 2233 особи з 642 будинків у 14 селах. За даними митрополита Ігнатія, загалом у Криму греки залишили 3736 дворів.
Найбільші труднощі в дорозі чатували на переселенців вже після Перекопу: відсутність теплого одягу та нерегулярність у забезпеченні продуктами були лише частиною нещасть, які напали на переселенців. Спалахували епідемії серед людей та худоби, сотні могил залишали після себе узбіччям доріг греки та вірмени, перш ніж дісталися вони до Олександрівської фортеці. Щоб позбутися хвороб у майбутньому, кримські християни ще в дорозі дали обітницю після прибуття на місце побудувати церкву на честь Святого Харлампія – цілителя від повальних хвороб.
Сам митрополит Ігнатій, а також духовні керівники вірмен їхали в каретах і візках, куплених спеціально для них російським урядом. Цей факт різко контрастував з тим, що відчували в дорозі прості переселенці та підливав олії у вогонь, посилюючи невдоволення переселенців.
Дорогою кілька разів відбувалися хвилювання серед переселенців. Причиною одного з хвилювання була чутка про те, що вихідці з Успенського скиту, піддавшись умовлянням татар, відокремилися від основної маси переселенців і разом з іконою Божої Матері повернули назад до Криму. Незабаром, втім, ікону знайшли і хвилювання вщухло.
У середині вересня 1778 року переселенці дісталися Катеринославської губернії. Суворов направив рапорт Румянцеву, в якому повідомляв, що вивід кримських християн закінчено, обох статей відправлено до Азовської губернії 31 098 душ, серед яких греків було 18 394.
Детальні дані про кількість жителів, що вийшли з різних міст та сіл Криму, наведено у відомості Суворова, яка буде розміщена в окремому дописі.
Для поселення переселенців на новому місці відвели одну з найкращих запорізьких паланок – Самарську, яка була відома своїми річками, багатими на рибу, а також пасовищами, медом, стройовим лісом та дичиною. Самі запорожці називали річку Самару святою річкою, а землі паланки землею обітованою.
Як було описано вище, намічені для розселення місця, в тому числі Новоселиця (з 1786 року – Новомосковськ) виявилися зайнятими.
Стосовно фінансової сторони операції з переселення слід зазначити, що витрати на неї виявилися набагато вищими, ніж планувалося заздалегідь. Було зроблено великі подарунки хану, його родичам, мурзам та іншим знатним татарам на суму понад сто тисяч рублів.
Суворов сподівався погасити ці витрати тим, що продасть російській армії залишене греками і вірменами сіно, зерно і солому. Він вважав, що це обійдеться армії дешевше, ніж ввезення фуражу з російських територій. Але Суворова підвела любов місцевих християн до торгівлі: з самого початку переселення вони самі стали продавати татарам хліб і сіно або ж віддавали все це в рахунок своїх боргів.
На 2 жовтня 1778 витрати на переселення (без грошей, витрачених на подарунки хану) склали 75 029 рублів 92 копійки, з яких було зроблено подарунки митрополиту Ігнатію, архімандриту Маргосу і пастору Якову. Окрім цього була заведена окрема стаття видатків, куди додавались операції з купівлі возів та фур для перевезення вмісту грецьких церков.
Після вересня, коли формально виведення християн було завершено, російський уряд ще неодноразово звертався до своєї скарбниці, щоб задовольнити хоча б мінімальні потреби своїх нових громадян. Великі гроші витрачалися на влаштовування та транзит переселенців з місця на місце. За рахунок чого операція з переселення продовжувала викачувати гроші не лише під час виведення християн з Криму, а й під час «подорожей» для пошуку нового місця для проживання. Окремі дослідники називають цифру у 230 000 рублів, які російська казна витратила на переселення.
Восени 1778 року виведення християн з Криму завершилося. Плани Катерини ІІ повільно, але чітко здійснювалися.
А історія кримських переселенців продовжиться у наступних статтях…
Дослідження історії надазовських греків у кримський період здійснювалося з ХІХ століття та триває до сьогодення. Одним з перших дослідників цієї тематики є Феоктист Хартахай, який ще “по гарячих слідах” вивчав життя греків у Криму. Не менш важливими роботами є праці дослідників Олександра Бертьє-Делагарда, Віктора Філоненка, Івана Джухи та інших науковців, які систематизують наявні данні та “очіщують” інформацію від різних ідеологічних, релігійних та політичних домішків.
