Видатний живописець Архип Куїнджі більшу частину свого життя провів поза межами України, але становлення його як митця і особистості безперечно пов’язане з малою батьківщиною – містом Маріуполь. Тут він народився і зробив перші кроки як художник. Які ж місця зберігають пам’ять про відомого, без перебільшення, на весь світ маріупольця, та про людей, які знали його особисто?
Карасівська вулиця
Ця вуличка на півночі старого Маріуполя – частина села під назвою Карасу-базар, заснованого колись греками-переселенцями з Криму на околицях тодішнього міста. Назва дослівно перекладається як “ринок біля Чорної річки”. Саме тут у 1842 році народився Архип Іванович. Під кінець ХІХ століття у місті стало переважати російськомовне населення, і ця місцевість отримала русифіковану назву “Карасівка”. Жителі невеличкого села до цього займалися переважно сільським господарством, розводили вівців. Згодом, поступово й впевнено ця територія увійшла в межі міста і стала одним із районов Маріуполя, сільське господарство замінили ремісництва і торгівля.
До 1934 року тут знаходилася церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка тісно була пов’язана з особистим життям Куїнджі: тут його хрестили, а у липні 1875 році вінчали з його дружиною Вірою Кечеджи-Шаповаловою. У своєму заповіті Куїнджі писав, що перераховує цій церкві 10 тисяч рублів на відкриття школи, яку мали б назвати його ім’ям.
Католицький собор на Італійській
На початку весни 1854 року на перетині Торгової і Італійської було споруджено католицький костел за кошти італійської общини – власне, саме тому вулиця отримала таку назву. На будівництві цього собору і працював ще підлітком Архип Куїнджі. Він приймав цеглу, яку привозили на майданчик, перераховував і записував у спеціальні книги її кількість. За свідоцтвом біографа Куїнджі М.Неведомського, в одній з таких книг юний художник намалював портрет італійця Бібеллі, який був церковним старостою храма. Сходство було неймовірним.
Маріупольський світлий Некрополь
Старовинне кладовище, колись на околиці міста, а тепер у самісінькому центрі Маріуполя – найстаріший цвинтар на всій Східній Україні. Саме тут можна знайти поховання перших грецьких переселенців і десятків людей, які творили історію міста у дореволюційну епоху. Серед таких – надгробок у вигляді масивної кам’яної плити на могилі священика Стахія Дуброва. Саме він вінчав 34-річного Архипа з Вірою, що походила з роду знаменитих маріупольських театралів. Стахій був псалмщиком у тій самій церкві Різдва Пресвятої Богородиці на Карасівці.
Будинок Золотарьова
Сіра одноповерхова будівля за адресою Георгіївська 29 належала старшому брату Архипа – Спиридону, який виховував його певний час після ранньої втрати батьків. До чого ж тут Золотарьов? Взагалі навколо прізвища художника серед краєзнавців давно велися дискусії, адже в різних джерелах його згадували і як Куюмджи, і як Куімджи, і як Куімчу. Архип, його брат і батько – усі були записані під різними прізвищами, але всі вони в перекладі з румейської мови перекладалися як “ювелір”. Так само воно звучить і в турецькій мові. Батько Архипа дійсно був ювеліром. З появою чисельного російськомовного населення у Маріуполі і його околицях, греки почали трансформувати свої прізвища, і не просто додаючи закінчення, але й часто повністю змінювали їхні звучання. Недосконале знання мови зіграло злий жарт зі старшим братом Архипа, і з Куїнджі він перетворився на Золотарьова. Адже він не здогадувався, що “золотар” означає асенізатор і до роботи з золотими виробами не має жодного відношення. Попри це, прізвище закріпилось. У своєму заповіті Архип Іванович, згадуючи старшого брата, теж писав “Золотарьов”, у дужках вказуючи “Куїнджі”.
Художній музей імені Куїнджі
Архип Іванович помер у 1910 році у Петербурзі, увесь свій капітал і роботи заповівши Спілці художників ім. А.І.Куїнджі. У липні 1914 року до Маріупольської міської думи надійшов лист з Московського відділення спілки, яке пропонувало передати місту більше десяти полотен великого майстра. Однак, уся проблема на той момент полягала у відсутності приміщення, де можна було б розмістити картини.
Незабаром розпочалася Перша світова війна, настали радянські часи, і рішення про відкриття музею у результаті відкладалося протягом усього ХХ століття. І лише 29 жовтня 2010 року, рівно через 100 років після смерті художника, у його рідному місті нарешті з’явився художній музей, відкритий у колишньому маєтку мецената Гіацинтова, дореволюційній модерній будівлі.
Наразі у постйній експозиції є три оригінали: “Червоний захід” (у нашому музеї зберігається ескіз, а саме полотно було викуплено Метрополітен-музеєм у Нью-Йорку, США), “Крим” та “Ельбрус”.
Бюст Куїнджі
Донецький скульптор Василь Полоник витратив близько 10 років на створення бюста молодого Архипа Куїнджі для Маріуполя. Пам’ятник металевий, у виготовленні його брали участь робочі та інженери заводу технологічного обладнання. 26 квітня 1984 року монумент було відкрито неподалік від теперішнього бульвару Шевченка і площі Кірова.
Згодом було заплановано прокласти трамвайні шляхи від площі Кірова до селища Старий Крим – як раз через невеличкий сквер, де було встановлено пам’ятник. Тому у червні 1993 року для нього було знайдено нову локацію – на головній адміністративній площі міста, яка зараз відома як Грецька.
Море
Куди ж без нього! Архип Куїнджі, перш за все, – геніальний пейзажист, саме природа найбільше за все надихала його на створення найкращих полотен. Недарма Куїнджі називають “генієм світла”, адже він мав здібність так майстерно підбирати фарби, що на його полотнах часто виникав ефект підсвідтки. Під час першої експозиції його полотна “Ніч на Дніпрі” глядачі намагалися зазирнути під картину, очікуючи побачити джерело штучного світла на стіні.
Особливі стосунки у художника були з морем: народився біля Азовського, багато років провів у Криму на берегах Чорного. Велика кількість його робіт зображує море, щоразу різне, щоразу неймовірно реальне.
Одне з його менш відомих полотен має назву “Море. Сірий день. Маріуполь”.
Фото на головній – Євген Сосновський
