Маріупольська ікона «Святий Георгій з житієм»
Надазовські греки та ікона Святого Георгія: маріупольчанка Світлана Антюшина провела унікальну дослідницьку роботу та захистила магістерську роботу про маріупольську ікону в італійському університеті La Sapienza Univesità di Roma
Обкладинка магістерської роботи Світлани Антюшиної
Трагедія Маріуполя складається з чималою кількості фатальних випадків і історій, які ніколи не будуть пробачені російським окупантам. Серед іншого, навесні 2022 року під час облоги міста будівля Маріупольського краєзнавчого музею була охоплена полум’ям пожежі разом з чисельними експонатами та артефактами. Сьогодні працювати з темою історичного спадку вкрай важко, адже Маріупольський краєзнавчий музей, що продовжує працювати в Україні, має по крупицях збирати інформацію та поширювати матеріали про історію Маріуполя.
І справжнім дивом на тлі всіх цих жахливих подій є новини про віддану роботу небайдужих фахівців своєї справи, які плекають день за днем рішучість розповідати про Маріуполь і його унікальну історію, встановлювати історичну справедливість, промовляти в різних куточках світу про артефакти, які пов’язані з нашим містом. Однією з таких ідейниць є Світлана Антюшина, вона народилася в Маріуполі у 1983 році. Першу вищу освіту здобула в Донецькому Національному Університеті.
Академічний шлях у сфері мистецтва для Світлани Антюшиної почався у 2014 році в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де вона навчалася на факультеті «Теорія та історія мистецтва». Під час навчання сталася визначна подія, якій і буде присвячений наш сьогоднішній матеріал: Людмила Міляєва, викладачка нашої героїні з НАОМА, привела студентів на лекцію-екскурсію до Національного музею, де Світлана Антюшина вперше побачила ікону Святого Георгія.
До значущості цієї ікони ми повернемося згодом, а поки розповімо вам, чому важливо говорити про цей артефакт в контексті історії надазовських греків.
Надазовські греки
Надазовські греки є однією з найцікавіших етнічних спільнот України. Ця спільнота під узагальненою назвою «греки» включає до свого складу кілька менших етнічних груп: понтійські греки, кримські татари, волохи, вірмени та інші. Протягом кількох століть більшість з цих груп була асимільована, і до сучасних часів дійшли лише дві найбільші групи над азовських греків: уруми та румеї, які відрізняються мовою свого спілкування.
Надазовські греки заселили територію сучасного півдня Донецької області у 1780-х роках, коли влада Російської імперії переселила цю групу населення з Кримського ханства. Усіх цих переселенців з Криму об’єднував лише один фактор – спільне віросповідання. Сучасні надазовські греки були представниками кримських релігійних громад, які входили до складу православної митрополії Готії та Кафи.
Православних мешканців Криму влада імперії називала «християнами грецького закону», і саме під цією назвою вони увійшли до документа, який наділяв їх правами та привілеями. Саме з цього моменту переселенці з різним етнічним походженням отримали нову назву – греки, яка у майбутньому трансформувалась «надазовські/приазовські греки».
Переселення великої релігійної громади відбувалося з вивезенням з Криму великої частини найбільш цінних та важливих для православних реліквій. Однією з таких реліквій була ікона «Святий Георгій з житієм». Ця ікона належить до так званих агіографічних ікон і являє собою поліхромний рельєф, унікальний зразок візантійської дерев’яної скульптури.
– Ікона довгий час вважалася втраченою, але була знайдена в архівах Маріупольського краєзнавчого музею мистецтвознавцем Людмилою Миляєвою, після чого ікону реставрували та передали до Києва в Національний художній музей України. Тут я побачила її вперше, – ділиться з нами Світлана Антюшина.
Маріупольська Ікона Святого Георгія з житієм: що відомо про артефакт
Ікона потрапила до Маріуполя під час великого переселення греків з Криму до Приазов’я у 1778-1790 під керівництвом Митрополита Ігнатія Газадінова. Історія походження пам’ятки розкриває цікаві факти з розвитку міста Маріуполь, а також тісно пов’язана із передумовами поширення християнства з Візантії до Криму, з Криму до Київської Русі до слов’янських народів.
– Ікона, наразі, це хіба що не єдиний артефакт, який зберігся з часів заснування Маріуполя. Як художній об’єкт, це насамперед, взірець втраченої здебільшого візантійської скульптури, один з небагатьох ранніх зразків житійних рельєфних ікон Святого Георгія. З історією рельєфу пов’язана легенда дивовижного явища образу Святого Георгія: коли грецькі купці, які подорожували Чорним морем під час морської бурі, звернулися з молитвою про спасіння до Святого Георгія, і дивовижним втручанням святого були врятовані. На узбережжі після свого спасіння знайшли дерев’яний образ святого та вирішили заснувати на його честь обитель в печері (маленьку церкву) у 891 році нашої ери. У 1882 році про ікону згадується у виданні «Мариуполь и его окрестности», у звіті з учбових екскурсій Маріупольської Олександрівської гімназії є детальний опис ікони та ескіз рельєфу, – розповідає дослідниця Світлана Антюшина.
А як маріупольчанка почала вивчати такий унікальний артефакт?
– Мені пощастило навчатися особисто та відвідувати лекції та виїзні екскурсії Людмили Семенівни Міляєвої, української мистецтвознавиці, заслуженої діячки мистецтв України, професорки Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Коли я вступила в НАОМА у 2014, то пані Людмилі було 90 років, але вона захопливо викладала матеріал і розповідала, як знайшла цю ікону в фондах Маріупольського краєзнавчого музею. Згодом у 2019 році я вирішила продовжити навчання в магістратурі в Римі через захоплення західною культурою, зокрема античністю. Система навчання в Італії дозволяє самостійно обирати дисципліни та напрямок професійного орієнтування, я вирішила вивчати мистецтво Візантії, а італійський професор запропонував взяти темою майбутньої магістерської роботи ікону Святого Георгія, тому що цей об’єкт добре відомий серед візантиністів у світі, проте мало досліджений. Це і стало вирішальним епізодом для подальшої професійної орієнтації у галузі візантійського мистецтва. Наприкінці 2020 року цю тему було затверджено, і я почала роботу, – розповідає маріупольчанка Світлана Антюшина.
Цю працю дівчина писала італійською мовою, а захист роботи відбувся 27 вересня 2023 року. Великою мотивацією для дівчини була можливість поширювати історію рідного міста попри всі труднощі в житті: еміграція, пандемія коронавірусу, повномасштабне вторгнення рф і повна руйнація Маріуполя. Те, що свого часу ікона опинилася в фондах Національного художнього музею України, врятувало цю пам’ятку, яка є одним з найдавніших артефактів, що пов’язані з Маріуполем.
Робота продовжується…
Попри захист магістерської роботи «Bisanzio e la Crimea: l’icona di San Giorgio da Mariupol nel Museo Nazionale di Kyiv» («Візантія і Крим: ікона Святого Георгія в Національному художньому музеї України у м. Київ») в житті Світлани Антюшиної з’являються нові цікаві події, які спонукають її продовжувати популяризувати тему дослідження. Нещодавно на зв’язок з нашою героїнею вийшов директор Маріупольського краєзнавчого музею Олександр Горе, який усіляко пообіцяв посприяти пошуку інформації, яка пов’язана з іконою Святого Георгія.
Представляємо до вашої уваги ще декілька цікавих фактів про цю матеріальну пам’ятку:
- У липні 2023 року дослідження маріупольської ікони Світланою Антюшиною відзначене серед переможців Hellenic Foundation for Culture Delegate Awards, як відповідне до головної мети та критеріїв номінації (в експертному секторі) щодо поширення грецької культури у світі.
- Згадки про ікону Святого Георгія містяться у публікації першого наукового дослідження кримського монастиря Святого Георгія поблизу Балаклави Олександра Берт’є-Делагарда (археолог, науковець Імператорської спілки археологів та вчених (м. Одеса), що сам походив з Криму). В цьому творі міститься перше зображення ікони Святого Георгія, яка на той час була вкрита ризою зі срібла. Також в публікації міститься інформація, що у 1891 році ікона вперше покинула Маріуполь, і була відправлена тимчасово до Криму, тоді було знято срібне вкриття (риза), і світ побачив дерев’яний рельєф без обкладинки. Сам Берт’є-Делагард залишив досить невисоку думку про художню цінність рельєфу.
- Після вищезазначених подій ікона знаходилася в Соборі Святого Харлампія, а дореволюційні публікації та описи ікони від науковців різняться.
- Мистецтвознавиця Людмила Міляєва виявила реліквію-ікону в фондах Маріупольського краєзнавчого музею у 1962 році (зі слів пані Міляєвої в інтерв’ю Національному художньому музею України від 30.09.2015). Після перевезення ікони до Києва та здійснення її реставрації (під час реставрації було виявлено, що ікона двічі горіла) була нова хвиля інтересу науковців до твору у 70-х роках минулого століття. Серія різних публікацій належить Людмилі Міляєвій та її колезі, відомому науковцю Григорію Логвину, одна змістовна публікація та аналіз творю належить радянському вченому українського походження Василю Пуцьку, 1971.
- Видатною подією в історії ікони й в історії її дослідження, стала її участь у міжнародній виставці «The Glory of Byzantium», яка відбулася в 1997 у The Metropolitan Museum в Нью-Йорку. Наукове супроводження у вигляді змістовної статті, опублікованої у «Perceptions of Byzantium and Its Neighbors (843-1261)» належить науковиці, професорці пані Людмилі Міляєвої.• Рік тому, 29 жовтня 2022 року, українська мистецтвознавиця Людмила Семенівна Міляєва, яка оприлюднила цінність реліквії, пішла з життя. Їй було 96 років.
- Час від часу з’являються публікації про ікону Святого Георгія, але, за словами Світлани Антюшиної, належної наукової праці до сьогоднішнього дня не було здійснено. Саме тому маріупольчанка відчуває подвійну відповідальність і мотивацію для подальшої роботи над дослідженням ікони Святого Георгія, а також планує презентувати свої напрацювання серед італійських науковців і на міжнародному рівні.
