Восени у половини світу загострення містичних настроїв і неконтрольоване бажання вислухати сотню-іншу історій про привидів. В Європі та Америці це авжеж пов’язано з Хеллоуїном: одним з найпопулярніших свят, яке давно забуло етнічне ірландське коріння і перетворилося в самий веселий день веселих вечірок, божевільних костюмів, барвистих парадів і поїдання тонни солодощів з тематичною символікою.

Приблизно з середини вересня у американців починається планування найстрашнішого вечора в році. А перед тим, як відправитися за кривавою Мерi на вампірської вечірці в модному клубі, ті, кому не потрібно супроводжувати дітей у полюванні за солодощами, із задоволенням йдуть в найближчий будинок з привидами. Більшість з них — наворочені атракціони, здатні налякати кого завгодно, але справжні будинки з привидами зустрічаються рідше і тому цінуються на вагу золота.

У Маріуполі є свої похмурі садиби з сумними та цікавими історіями. І дуже шкода, що ці прекрасні архітектурні пам’ятники потрохи перетворюються на руїни: адже могли б стати гідними місцями паломництва як мінімум для мисливців за привидами.

Маєток Регіра

Дивовижна і велична будівля з досить цікавою історією. У народі ії звуть «будинком з грифонами».

Знайти особняк під час променаду по центру міста не вийде: потрібно дуже сильне бажання долучитися до історії, знання маршруту та повна відсутність страху — бо привид судновласника Петра Регіра лякає менше, ніж плачевний стан його будинка. Але фактура для зловісної містики просто неповторна. 

Будинок стоїть буквально на відшибі цивілізації. Якщо обійти ДОСААФ і спуститися ще трохи вниз, через дорогу від пустиря, на якому історики розкопали фундамент храму Святого Миколая, і стоїть колись розкішний особняк Регіра.

Нащадок німецьких колоністів Петро Регір заснував найбільшу судноплавну компанію і в 1900 роках побудував на вулиці Італійській особняк, який одночасно був і будинком для його сім’ї, і офісом для компанії. Революція змусила купця першої гільдії перевести родину і бізнес за кордон, але сам Регір залишився в Маріуполі. За легендою, будинок не відпускав свого господаря. 

Потім більшовики вигнали знаменитого судновласника з особняка і той осів у дворі власного будинку, а в 1919-му, коли місто зайняли загони Махно, власник компанії «П. Регір і син» загинув чи то від випадкової кулі, чи то від голоду. Кажуть, труп купця просто викинули — і з тих пір грифони, які повинні були охороняти будинок, відвернулися від садиби.

Легко повірити, що прекрасний зразок архітектури залишила удача. Будівля переходила з рук в руки, але так і не знайшла дбайливого господаря. З 90-х років вона повільно руйнується: з цілком містичних причин особняк так і не потрапив до реєстру історичних пам’яток архітектури, а власники не робили ремонт з 2007 року.

Будинок визвірився вибитими вікнами, крізь які видно обгорілі кімнати і зруйновані сходові прольоти, а грифони з мовчазною байдужістю спостерігають, як згасає життя в стінах маєтку, що колись вселяв трепет. У 2011-му зажевріла надія на порятунок особняка, коли італійський меценат запропонував відреставрувати історичні будівлі на вулиці, але проект так і не втілили в життя. Найпростіше пояснення — містика.

Будинок з загадковим каміном

На вулиці Земської є покинутий будинок, що зберігся в досить пристойному стані. В одній з кімнат залишився красивий камiн, прикрашений жiночим зображенням, який практично не зачепило часом і вандалами. За легендою купець, який втратив молоду дружину, так і не зміг змиритися з трагедією, прикрасивши камін у вітальні її зображенням.

Після смерті чоловіка дух його коханої відлякував від будинку нічних грабіжників і вандалів: можливо, тому і зберігся той краще, ніж інші безхазяйні приміщення в старому місті.

Є i бiльш прозаїчна версiя icторiї: колись тут жив i працював вiдомий марiупольский дерматолог, а його нащадки добре дбали про майно.

Але легенда про дух дружини купця нам подобається бiльше.

Будинок архітектора Нільсена

Будинок легендарного архітектора, в який він переїхав з родиною, залишивши без тіні жалю тiльки що збудований будинок з левами, теж переслідує злий рок і руйнує безжалісний час.

Ті, у кого нема асоціацій з назвою «будинок архітектора Нільсена», напевно знають його як будинок з ридаючими нимфами поруч з горсадом. До речi, саме німфи, якими архітектор прикрасив фасад, і породили чутки та похмурі легенди про привидів за його цегляними стінами.

За однією з версій, популярної у місцевих старожилiв, німфи Нільсена з’явилися в пам’ять про дочку архітектора, яка померла від тифу. Коли під час дощу стікають краплі води, то створюють тут дивовижну і трошки лякаючу ілюзію: немов німфи оплакують померлу дівчину.

Деякі особливо вразливі городяни стверджували, що по ночах з дому доносився жіночий плач. Зараз-то будівля забита, але ще в 2000-х там влаштовувалися на ніч бездомні, так що плач або стогін за кам’яними стінами одного з найкрасивіших будинків Маріуполя i справдi можна було почути.

Не інакше, як злий рок і містика виною тому, що будинок архітектора Нільсена так і не внесли до списку історичних і архітектурних пам’яток міста.

До речi, на цьому страшні історії і моторошні легенди, які живуть в історичних будинках Маріуполя, не закінчуються. Привидів бачили далеко не в одному особняку: ходять чутки про парочку неспокійних духів в будинку консула Бремера — ну а для страшилок, які витають у повітрі і склепах міського кладовища, взагалi потрiбен окремий матеріал.

фото: Анастасiя Бельска