Митрополит Ігнатій та рід Гозадінових. ІІ частина

Перша частина допису про рід маріупольського митрополита Ігнатія завершилася його призначення у 1769 році головою Готсько-Кафайської єпархії. Ця частина повідає про життя митрополита та його нащадків вже на території сучасної України.

У квітні 1771 року вже повноцінний митрополит Ігнатій прибуває на територію Кримського півострова, де осів поблизу Бахчисараю, поруч з поселенням Маріамполь – саме тут розташовувалась митрополитська кафедра. З історією кримських християн та Кримського ханства пов’язані наступні 7 років діяльності митрополита. Більш докладніше про події цього періоду було написано у інших наших матеріалах.

Після реалізації задуму переселення кримських християн (та великої частини приходу Готсько-Кафайської єпархії) на території Надазов’я, митрополиту Ігнатію вдалось зберегти свій церковний статус та, певну, церковну незалежність. Ігнатій зберіг за собою титулу Готський і Кафайський та право довічного управління.

Однак справа участі в організації переселення кримських християн до Надазов’я належить не лише митрополиту Ігнатію, а ще і його близькому родичу – Івану (Єнакі) Гозадінову, племіннику митрополита Ігнатія. Інформації про його життя до переселення християн вкрай мало, але дослідники Н. Макмак, М. Пірго, І. Тасиц, Ю. Чубар вважають, що після свого народження на острові Кіфнос, орієнтовно у 1754 році, племінник супроводжував майбутнього митрополита під час свого сходження церковною ієрархією, з рештою, опинившись у Криму.

Іван Гозадінов, можливо, є тим історичним персонажем, роль якого недооцінена сучасними прихильниками митрополита. Згідно з думкою викладеною у роботах Івана Джухи, Іван Гозадінов виконував роль особистого секретаря митрополита і займався як шпигунською, так і офіційною дипломатичною діяльністю з російською та кримськотатарською стороною. Одним з факторів, які підтверджують таку версією є те, що після переходу у Надазов’є, 1779 року, Іван Антонович Гозадінов отримав чин поручика (офіцерське звання)– хоча і не був військовим.

Окрім військового чину, вже у 1780 році він згадувався як один з урядників надазовських грецьких сіл. Не менш цікавим є і те, що з часом, у 1795 році на плечі молодшого Гозадінова «легли погони» капітана. Але статус Івана Гозадінова зростав не лише за рахунок військових звань. Як ви пам’ятаєте, на своїй батьківщині – острові Кіфнос – рід Гозадіні був не звичайним, а феодальним. На підставі такого минулого, Івану вдалось домогтись дворянського статусу вже на новій батьківщині – у Російській імперії.

Визначенням Катеринославського дворянського депутатського зібрання від 10 листопада 1791 року, разом з родиною, Іван Гозадінов був внесений у другу частину дворянської родової книги Катеринославської губернії. Зазначимо, що у цей історичний період на території Російської імперії кріпосне право не було ліквідовано. На цю подробицю звертають увагу дослідники Н. Макмак, М. Пірго, І. Тасиц, Ю. Чубар, і вказують, що разом з дворянським статусом колишній секретар митрополита отримав і право на володіння кріпосними.

Іван Гозадінов цим правом користувався. 1795 року, у склад територій його володіння Гозадіновка (Маріупольський повіт, Катеринославське намісництво) входило 1620 десятин землі. Для порівняння, за умовами Жалуваної грамоти Катерини ІІ, кримські переселенці отримували 30 десятин землі на 1 чоловіка (жінки нічого не отримували), таким чином, середня родина, де могло бути 2-3 чоловіка, отримала приблизно 60-90 десятин землі. Це у 18-27 разів менше ніж земельна ділянка у складі Гозадіновки. Окрім землі, Гозадіновка мала 8 дворів, 1 садибу, 13 чоловіків та 6 жінок.

Згодом, у володіння Івана Гозадінова потрапили і наступні володіння: Яковлівка – до складу якої входило вже 2433 десятин землі, 29 чоловіків та 13 жінок; а також земля на річці Каратюк – 2000 десятин землі, 26 чоловічих та 27 жіночих душ малоросіян. Якщо підсумувати усі земельні ділянки які були у володінні та під управлінням племінника митрополита Ігнатія, то вийде цифра у 6000 десятин землі на яких проживало приблизно 60 кріпосних, які займалися обробкою цих земельних ділянок.

Якщо нами було вірно підібрана інформація, то у різні часи Іван Гозадінов володів землею площею у 6500 гектарів/65 квадратних кілометрів. Не вся ця земля приносила великий дохід, оскільки велика частина використовувалась для сінокосу, але цифра все одно вражає. Для порівняння, площа сучасного острову Кіфнос – 99,4 квадратних кілометра.

Наявність такої кількості землі у володінні одного роду привертала увагу не лише істориків та краєзнавців, а й тогочасних переселенців. Вже на початку ХІХ століття Грецький суд (головний орган місцевого самоврядування) прийняв рішення, що Іван Гозадінов не має права на землю, яка дісталась йому у спадок від митрополита Ігнатія.

Цей момент пояснює, історію появи земельної ділянки яка відносилась до Гозадіновки та дозволяє припустити, що після свого переходу з Криму до Надазов’я, митрополит Ігнатій забезпечив собі не лише незмінний церковний статус, але й стабільне матеріальне становище.

У власність Івана Гозадінова земля перейшла після смерті митрополита у 1786 році, та мала бути перерозподіленою, як це було прийнято у інших громадах надазовських греків. В решті решт, Іван Гозадінов поступився маріупольській громаді 1440 десятинами земл, але образився та вважав це рішення несправедливим.

У 1806 році він продав свої маєтки та поїхав у Крим, де за ним зберігся статус дворянина, що підтверджувалось внесенням 22 травня 1806 року у другу частину дворянської родовідної книги Таврійської губернії. Цей момент досить яскраво ілюструє нерівність серед колишніх кримських переселенців: на відміну від родича митрополита, більшість бажаючих надазовських греків не мала можливості повернутися до Криму, незважаючи на факт того, що війн вже кілька років був анексований Російською імперією – для затримання бажаючих повернутися до Криму використовувалися війська.

Там само, звідки розпочалась історія надазовських греків, закінчилось і життя одного з підбурювачів переселення – Іван Гозадінов помер у Криму, у 1819 році.

Але з від’їздом Івана Гозадінова історія племінників митрополита Ігнатія не закінчилась. У 1757 році на Кіфносі народився Олександр Гозадінов, життєвий шлях якого привів до Маріуполя. На відміну від Івана, Олександр приїхав до Маріуполя пізніше. Інформація про нього вказана серед відомостей про маріупольських купців у ревізькій казці 1795 року «прибулий з закордону турецький підданий… Хаджи Олександр Антонов син Гозадінов – 38 років, його дружина Єлісавета Єкимова – 26 років, у них син Ігнатій – 1 рік». Справа у тому, що Олександр, як частина його предків, став купцем, інтереси якого оберталися навколо східної частини Чорного моря і до Маріуполя він прибув з Анапи, яка в ті часи належала Османській державі.

Як і його брат Іван, Олександр зміг довести своє благородне походження, у результаті чого він 22 лютого 1796 року отримав права дворянина, які були закріплені внесенням у четверту частину дворянської родової книги Катеринославської губернії.

У відомостях 1811 року інформація про Олександра Гозадінова трапляється серед купців другої гільдії, з оголошеним капіталом у 20 000 рублів, а його син Ігнатій перебуває на службі статській губернським реєстратором. 1806 року став володіти землею, яку йому продав його брат Іван Гозадінов, тому в середовищі маріупольських греків він був відомим не лише як купець, а і як землевласник, якому належало 2000 десятин землі. Окрім придбаних земель брата, у 1806 році він став власником Гозадіновки, про що є записи у відповідній ревізькій казці.

Олександр Гозадінов закінчив своє життя у 1813 році, у статусі міщанина. Його спадкоємцем залишився Ігнатій Олександрович Гозадіні, який за сімейною традицією був названий на честь свого діда. Саме Ігнатій-молодший започаткує маріупольську гілку роду Гозадінових, який буде відігравати помітну роль у житті міста і регіону до самого падіння Російської імперії на початку ХХ століття.

Про це – у наступній частині.