(Не)реалізований проект першого трамвайного сполучення Маріуполя
Рівень розвитку сучасного міста або держави визначається за кількома параметрами, один з яких – розвиток транспортної інфраструктури. Історія нашого Маріуполя налічує більше двох століть, протягом яких місто зростало в розмірах та кількості населення.
Наприкінці ХІХ століття, в більшості розвинених країн, почали розвиватися проекти вдосконалення міського життя, шляхом впровадження нових транспортних засобів: омнібуси, метро, залізниця та трамвай.
Маріуполь не був виключенням. Велика кількість маріупольських купців, гласних (сучасний аналог депутату) та заможних містян відвідували країни Європи, підтримували листування та спілкувалися зі своїми колегами та однодумцями з європейських країн – маріупольці знали про тогочасні тренди за кордоном і намагалися втілити їх в життя тут – у Маріуполі.
У 1899 році Маріупольська міська дума обрала комісію з улаштування електричного освітлення, трамваю та водопроводу. Її секретарем став гласний Н. С. Караманов, який виступив із ґрунтовною доповіддю на засіданні думи 26 листопада 1899 року, в якій, вказувалися населені пункти, які слід з’єднати трамвайними лініями.
Слід зазначити, що карта сучасного Маріуполя та Маріуполя на зламі ХІХ та ХХ століття сильно відрізняється. Тогочасне місто існувало в умовному квадраті, сторонами якого була: з півночі – сучасна вулиця Жовтнева; зі сходу – річка Кальміус; з півдня – Азовське море; з заходу – сучасний проспект Металургів.
Зображення з сайту Рapacoma
Сучасний Кальміуський район не існував, на його території були розташовані заводські колонії заводів «Нікополь» та «Провіданс». Територія сучасної Грецької площі була околицею міста – за її межами місто закінчувалося, на Лівобережному районі знаходилось кілька слобід, які не відносилися до Маріуполя та Катеринославської губернії.
Головною метою комісії з улаштування трамваю було з’єднання з містом заводських колоній. Ця перша лінія повинна була пройти в напрямку повз сади місцевих землевласників, через річку Кальчик, а потім -Таганрозькою вулицею (нині вул. Куінджі) до Олександрівської площі (нині Театральний сквер).
Друга лінія мала з’єднати Олександрівську площу з біржою по Катерининській вулиці (проспект Миру).
Подбали члени комісії і про те, щоб Маріупольці могли діставатися трамваєм до Міського саду – планувалася лінія від Олександрівської площ, по Лікарняній (частина вул. Куінджі від скверу в сторону моря) та Малій Садовій (вул. Семенішина).
Таким був план першої черги трамвайного будівництва в Маріуполі, складений наприкінці XIX ст.
Комісія Н.С.Караманова передбачила і другу чергу. Вона пропонувала з’єднати трамвайними лініями Карасівську вулицю, а потім повести її вгору Торговою до Катерининської
Також планувалося прокласти трамвайні колії від Олександрівської площі до залізничного вокзалу та з’єднати місто з новим портом в Зінцевій балці.
Потрібно звернути увагу, що у всіх документах міської думи йдеться не просто про трамваї, а про електричний трамвай. На той час рух трамваїв забезпечувався кількома способами: на кінній тязі, на тросах та на паровій тязі.
Цей проект був вражаючим за усіма характеристиками. Головною перевагою проекту було те, що запланована трамвайна мережа мала покрити усе місто та з’єднати з Маріуполем передмістя та навколишні колонії.
Але на заваді кожного новаторського проекту встають цілком традиційні проблеми – фінансування, а точніше – його відсутність.
Для реалізації цього проекту потрібно було зробити багато операцій: замовити трамвайні колії; закупити та встановити стовпи для контактної мережі; придбати рухомий склад трамваїв; навчити водіїв і технічний персонал та змонтувати усе це в єдину систему.
Але найголовніше – електрична енергія, без неї нічого не буде рухатися, а будівництво міської електростанції такої потужності могло перевищувати вартість всієї трамвайної інфраструктури.
Знаючи кошториси схожих за масштабами проектів, які реалізовувалися в місті, можна дійти висновку, що вартість появи трамваю могла перевищити річний бюджет Маріуполя (і не факт, що мова йде про бюджет одного року).
Для порівняння – вартість будівництва водопроводу в Маріуполі склала від 230 000 до 300 000 рублів, а його реалізація тривала кілька років.
Річні бюджети Маріуполя початку ХХ століття коливалися між 150 000 – 200 000 рублів, що пояснювало обережність міської влади під час розгляду кожного проекту. Власними коштами міська влада могла лише підтримувати інфраструктуру Маріуполя, будь-який великий проект був неможливий без допомоги кредиторів.
А спроба отримання кожного кредиту узгоджується з вищими ланками влади, які також не схильні до ризиків та марнотратства.
Фінансові данні краще за все ілюструють неможливість втілення в життя трамвайного проекту комісії Карманова. Проте, це не означало, що історія маріупольського трамвая була закінчена. Вона лише починалася…
