В Маріуполі вже розпочинається підготовка до різдвяних свят та Нового року.
Привабловою особливістю Приазовського регіону є його етнічне різнобарв’я, а як наслідок – різні варіації святкувань та обрядів, пов’язаних з різдвяними святами.
Цікавим фактом є те, що в Україні християни святкують свято Різдва двічі – 25 грудня та 7 січня. Різниця у 13 діб пов’язана з використанням різних календарних систем – григоріанської та юліанської.
Переважна кількість греків Приазов’я використовує юліанський календар, тому відзначає Різдво 7 січня. Не менш цікавим є те, що греки, які проживають у континентальній Греції, відзначають Різдво 25 грудня, хоча обидві спільноти є православними.
Переселення греків із Криму було пов’язано не лише з переселенням людських мас, а і з міграцією християнської культури, яка існувала у Криму: греки принесли свою мову, культуру, а разом з ними і свої традиції святкування Різдва.
Під час святкування Різдва у грецьких селах дотримувалися строгої традиції, яка включала в себе кілька складових. Господар будинку, який зазвичай був і головою родини, збирав дітей та розповідав їм старовинні казки та легенди.
Однією з головних прикрас будинку був каллот – аналог ялинки, який використовували приазовські греки. Цікаво те, що каллот є відмінною ілюстрацією взаємопроникнення української та грецької культури, бо каллот є запозиченням української традиції встановлення різдвяного павука.
Після розповіді голови родини розпочинався наступний етап святкування за різдвяним столом: у випадку, якщо гості поспішали додому, то з собою їм давали святкову їжу та пригощення, а інші сідали за стіл, де центральним блюдом виступав пишний листковий пиріг, у якості начиння якого виступав гарбуз і м’ясо, а називався він – шмуш.
Фото з архіву Афіни Хаджинової
Після застілля готувалися приймати колядувальників. На жаль, до нас дійшло не так багато грецьких колядок, які не записувалися, а передавалися «із вуст в уста». До наших часів зберігся один з прикладів колядки, яка була записана у 1883 році грецьким фольклористом – Едуардом Хаджиновим. Її переклад з румейської виглядае так:
«Господар поруч з дітьми своїми
І доріжка поруч з добром
Сонце сяє цілий день
Місяць сяє всю ніч
До побачення, благословляю
Господаря будинку!»
Грецькі колядки своїм корінням сягають часів шанування давньогрецького бога Аполлона, а вже після прийняття християнства, цей звичай був адаптований до нових реалій.
Що стосується святкування Нового року, то традиційно, 1 січня (або з 13 на 14 січня – як приазовські греки) греки відзначали свято Святого Василя, який співпадає з сучасним Новим роком. Загалом, у часи домінування християнства, у якості державної релігії, населення, переважно, не святкувало Новий рік, а віддавало перевагу християнським святам.
День шанування Святого Василя пов’язаний з переказом, який оповідає історію про напад ворогів на візантійську провінцію Кесарію, коли у її мешканців забрали все золото. Якимось дивом коштовності були повернуті, але постала проблема, як знайти їх власників.
Саме з останнім фактом пов’язане частування, яке готують на це свято – пиріг, який має назву Василопіта. Завдяки цьому пирігу, Святий Василь зміг розподілити золото та повернути його власникам: він наказав зробити величезний пиріг, в який вклав коштовності, і кожен, хто брав пиріг, також отримував прикрасу.
Фото з архіву Афіни Хаджинової
Цей звичай греки зберегли, навіть у приазовських степах, і передавали його з покоління в покоління. На день святого випікався пиріг, в який ховали або прикрасу, або золоту монету і, згідно з повір’ям, той, кому дістанеться шматочок із монетою, буде щасливий весь рік.
Монетку зазвичай клали у гаманець, щоб гроші в ньому ніколи не закінчувалися.
