Перший газетний скандал Маріуполя

Однією з найбільш скандальних сфер людської діяльності є журналістика. Це характерно для всіх часів та народів, звісно що і до появи журналістики існували прояви того, що зараз називають «суспільним резонансом». І потрібно зауважити, що місто Маріуполь ці процеси не обходили…

Початок друкованої справи в Маріуполі починається з 1860-1870 років, але власною газетою місто обзавелося набагато пізніше, майже через чверть століття. Перша щоденна газета «Маріупольське життя» почала виходити 4 травня 1906 року. Тоді ж з нею спробував конкурувати «Вісник Маріуполя», але його випуск зупинився на тринадцятому номері.

«Маріупольське життя» була першою щоденною, але не першою маріупольською газетою. На межі ХІХ та ХХ століть у місті виник «Маріупольський довідковий листок». Газета називала себе «громадською торгово-промисловою газетою», виходила тричі на тиждень і майже повністю складався з рекламних оголошень. За 1899-1900 роки було випущено лише кілька десятків номерів.

Першим зразком маріупольської журналістики є робота Олександра Серафимовича, який на той час очолював маріупольське відділення ростовської газети «Приазовський край». Саме він опублікував відомості, з яких можна дізнатися про чи не найпершу спробу організувати в місті періодичне видання.

3 травня 1897 року Серафимович писав у «Приазовському краї», що у Маріуполі була книгарня пана Ротенберга, який з невідомих причин вирішив спробувати себе не лише у якості продавця книг, а почав випробувати себе у сфері аферизму. Ротенберг почав перевипускати телеграми «Російського телеграфної агенції».

Ось як писав сам Серафимович: «особливого тут, звичайно, нічого немає, справа природна, хочеться публіці мати свіжі новини, і ось Ротенберг задовольняє цю потребу. Але суть не в самому факті, а в тому, як він обладнаний. Завдяки підтримці однієї впливової та багатої особи, якій бажано було мати телеграфічні новини, пану Ротенбергу вдалося набрати 60-70 передплатників, кожен з яких вніс оплату в розмірі 5 карбованців. Цієї суми вистачило для того, щоб сплатити доставку «Агентством» телеграм.»

Як виявилось пізніше, передплата у розмірі 5 карбованців йшла як оплата першого місяця підписки; за кожен наступний місяць пан Ротенберг брав 2 карбованця на місяць. У підсумку виходило що за один рік телеграми обійдуться абоненту у 2 рублів. Серафимович питав читачів: «Не погано? Жодна газета не вартує стільки. Так, крім того, і різниця (прибуток) йде. Це вже називається «стригти публіку». Редагуються телеграми потворно, безграмотно».

Варто зазначити важливий факт, середня заробітна плата низькокваліфікованого  робочого у 1897 році складала приблизно 25 рублів на місяць.

Для нас ця подія цікава не лише з огляду на незвичайно високу ціну, але й з причини того, що такий тон публікації Серафимовича не міг вийти без дозволу редактора газети. Це дозволяє припустити, що в ростовській редакції «Приазовського краю» злякалися конкуренції на маріупольському ринку періодики.

Якщо дивитися об’єктивно, то Ротенберг організував перше періодичне видання в Маріуполі і це було фактом великого культурного значення. Що ж до того, що Ротенберг «стриг публіку», то варто зазначити головне: Серафимович та редакція робила це не з причини захисту інтересів введених в оману читачів Ротенберга, а для того, щоб «підмочити» репутацію людини, яка вирішила зруйнувати монополію «Приазовського краю».

Для редактора-видавця «Приазовського краю» Серафима Христофоровича Арутюнова газета була прибутковим підприємством. Лояльне відношення влади до газети та збільшення числа передплатників було основною турботою Арутюнова. Саме з цієї причини невгамовна спритність власника книгарні в Маріуполі могла відвернути частину передплатників і зменшити прибутки.

Саме тому версія про те, що Арутюнов скомандував своєму кореспонденту негайно нанести удар по небезпечному конкуренту. Саме тому, 25 травня 1897 року, по пану Ротенбергу було завдано другого удару.

У цей день була опублікована нова стаття Серафимовича: «Є дуже простий спосіб розбагатіти швидко, добре, без особливих турбот і з невеликим ризиком – це почати якусь справу, влізти в довіру, набрати грощі в кредит, покласти їх в кишеню і розплатитися півтинником за рубль. Спосіб цей особливо культивується в Маріуполі, цього року до нього вдається вже другий торговець.

Захотілося пану Ротенбергу розбагатіти: і ось він почав скуповувати хліб і зсипати його в комори. Ну, якщо займається хлібними операціями, – отже, людина гідна довіри, і пану Ротенбергу відкрили кредит. Він негайно та геніально скористався нагодою, заклав хлібні амбари у банк, та крім того наймав грошей усюди, де тільки можна було, поклав їх у кишеню, запасся закордонним паспортом і… вирушив подорожувати. Скільки він розорив народу достеменно невідомо, але тисяч до 50 собі поклав.

Коли стрепенулись кредитори, синок відсутнього татуся шаркнув ніжкою і промовив: «Тато поїхали, по півтинника бажаєте-с?» Що було робити взяли по півтинника. Але це лише частина кредиторів; інша ж частина й цього не отримала, у тому числі два поміщики, що зсипали хліба на кілька тисяч рублів: їх спритно обійшли і перед крахом узяли підписку, що «всі грошові рахунки скінчилися». Коли все так було оброблено, тато повернулися з подорожі, і тепер вони можуть знову починати торгівлю.»

Цікавим є те, що сучасна людина не знаючи контексту може подумати, що це матеріал типового журналістського розслідування в якому йдеться про чергову темну «схемку». Проте ні, це матеріали кінця ХІХ століття, які існують у вигляді цифрових копій. Але для нас, зацікавлених маріупольців, ця стаття може бути прикладом першої маріупольської «заказухи».

Суперництво між «Приазовським краєм» і бюлетенем Ротенберга скінчилося в незвичний спосіб. Коли Серафимович, не порозумівшись зі своїм ростовським редактором, пішов з газети, в ній з’явилося оголошення про те, що «з 12 січня цього 1898 року завідування відділенням контори газети «Приазовський край» у місті Маріуполі доручено М. С. Ротенбергу, власнику книгарні».

Справа була у тому, що помірно ліберальному Арутюнову спритник Ротенберг був більше до двору, ніж талановитий, але занадто «революціонер ний» Серафимович, який часто конфліктував із державною цензурою.

Стосовно бюлетеню телеграм «Російського телеграфного агентства», який виходив у Маріуполі в 1897 році, то його не можна назвати газетою в повному розумінні цього слова. Але безперечно, це було перше періодичне видання в Маріуполі, яке мало своїх передплатників та роздрібних покупців.

А історію розвитку газет в Маріуполі можна дізнатися тут.

Однією з найбільш скандальних сфер людської діяльності є журналістика. Це характерно для всіх часів та народів, звісно що і до появи журналістики існували прояви того, що зараз називають «суспільним резонансом». І потрібно зауважити, що місто Маріуполь ці процеси не обходили…

Початок друкованої справи в Маріуполі починається з 1860-1870 років, але власною газетою місто обзавелося набагато пізніше, майже через чверть століття. Перша щоденна газета «Маріупольське життя» почала виходити 4 травня 1906 року. Тоді ж з нею спробував конкурувати «Вісник Маріуполя», але його випуск зупинився на тринадцятому номері.

«Маріупольське життя» була першою щоденною, але не першою маріупольською газетою. На межі ХІХ та ХХ століть у місті виник «Маріупольський довідковий листок». Газета називала себе «громадською торгово-промисловою газетою», виходила тричі на тиждень і майже повністю складався з рекламних оголошень. За 1899-1900 роки було випущено лише кілька десятків номерів.

Першим зразком маріупольської журналістики є робота Олександра Серафимовича, який на той час очолював маріупольське відділення таганрозької газети «Приазовський край». Саме він опублікував відомості, з яких можна дізнатися про чи не найпершу спробу організувати в місті періодичне видання.

3 травня 1897 року Серафимович писав у «Приазовському краї», що у Маріуполі була книгарня пана Ротенберга, який з невідомих причин вирішив спробувати себе не лише у якості продавця книг, а почав випробувати себе у сфері афоризму. Ротенберг почав випускати телеграми «Російського телеграфної агенції».

Як писав сам Серафимович: «особливого тут, звичайно, нічого немає, справа природна, хочеться публіці мати свіжі новини, і ось Ротенберг задовольняє цю потребу. Але суть не в самому факті, а в тому, як він обладнаний. Завдяки підтримці однієї впливової та багатої особи, якій бажано було мати телеграфічні новини, пану Ротенбергу вдалося набрати 60-70 передплатників, кожен з яких вніс оплату в розмірі 5 карбованців. Цієї суми вистачило для того, щоб сплатити доставку «Агентством» телеграм.»

Як виявилось пізніше, передплата у розмірі 5 карбованців йшла як оплата першого місяця підписки; за кожен наступний місяць пан Ротенберг брав 2 карбованця на місяць. У підсумку виходило що за один рік телеграми обійдуться абоненту у 2 рублів. Серафимович питав читачів: «Не погано? Жодна газета не вартує стільки. Так, крім того, і різниця (прибуток) йде. Це вже називається «стригти публіку». Редагуються телеграми потворно, безграмотно».

Варто зазначити важливий факт, середня заробітна плата низькокваліфікованого  робочого у 1897 складала приблизно 25 рублів на місяць.

Для нас ця подія цікава не лише з огляду на незвичайно високу ціну, але й з причини того, що такий тон публікації Серафимовича не міг вийти без дозволу редактора газети. Це дозволяє припустити, що в таганрозькій редакції «Приазовського краю» злякалися конкуренції на маріупольському ринку періодики.

Якщо дивитися об’єктивно, то Ротенберг організував перше періодичне видання в Маріуполі і це було фактом великого культурного значення. Що ж до того, що Ротенберг «стриг публіку», то варто зазначити головне: Серафимович та редакція робила це не з причини захисту інтересів введених в оману читачів Ротенберга, а для того, щоб «підмочити» репутацію людини яка вирішила зруйнувати монополію «Приазовського краю».

Для редактора-видавця «Приазовського краю» Серафима Христофоровича Арутюнова газета була прибутковим підприємством. Лояльне відношення влади до газети та збільшення числа передплатників було основною турботою Арутюнова. Саме з цієї причини невгамовна спритність власника книгарні в Маріуполі могла відвернути частину передплатників і зменшити прибутки.

Саме тому версія про те, що Арутюнов скомандував своєму кореспонденту негайно нанести удар по небезпечному конкуренту. Саме тому, 25 травня 1897 року, по пану Ротенбергу було завдано другого удару.

У цей день була опублікована нова стаття Серафимовича: «Є дуже простий спосіб розбагатіти швидко, добре, без особливих турбот і з невеликим ризиком – це почати якусь справу, влізти в довіру, набрати грощі в кредит, покласти їх в кишеню і розплатитися півтинником за рубль. Спосіб цей особливо культивується в Маріуполі, цього року до нього вдається вже другий торговець.

Захотілося пану Ротенбергу розбагатіти: і ось він почав скуповувати хліб і зсипати його в комори. Ну, якщо займається хлібними операціями, – отже, людина гідна довіри, і пану Ротенбергу відкрили кредит. Він негайно та геніально скористався нагодою, заклав хлібні амбари у банк, та крім того наймав грошей усюди, де тільки можна було, поклав їх у кишеню, запасся закордонним паспортом і… вирушив подорожувати. Скільки він розорив народу достеменно невідомо, але тисяч до 50 собі поклав.

Коли стрепенулись кредитори, синок відсутнього татуся шаркнув ніжкою і промовив: «Тато поїхали, по півтинника бажаєте-с?» Що було робити взяли по півтинника. Але це лише частина кредиторів; інша ж частина й цього не отримала, у тому числі два поміщики, що зсипали хліба на кілька тисяч рублів: їх спритно обійшли і перед крахом узяли підписку, що «всі грошові рахунки скінчилися». Коли все так було оброблено, тато повернулися з подорожі, і тепер вони можуть знову починати торгівлю.»

Цікавим є те, що сучасна людина не знаючи контексту може подумати, що це матеріал типового журналістського розслідування в якому йдеться про чергову темну «схемку». Проте ні, це матеріали кінця ХІХ століття, які існують у вигляді цифрових копій. Але для нас, зацікавлених маріупольців, ця стаття може бути прикладом першої маріупольської «заказухи».

Суперництво між «Приазовським краєм» і бюлетенем Ротенберга скінчилося в незвичний спосіб. Коли Серафимович, не порозумівшись зі своїм ростовським редактором, пішов з газети, в ній з’явилося оголошення про те, що «з 12 січня цього 1898 року завідування відділенням контори газети «Приазовський край» у місті Маріуполі доручено М. С. Ротенбергу, власнику книгарні».

Справа була у тому, що помірно ліберальному Арутюнову спритник Ротенберг був більше до двору, ніж талановитий, але занадто «революціонер ний» Серафимович, який часто конфліктував із державною цензурою.

Стосовно бюлетеню телеграм «Російського телеграфного агентства», який виходив у Маріуполі в 1897 році, то його не можна назвати газетою в повному розумінні цього слова. Але безперечно, це було перше періодичне видання в Маріуполі, яке мало своїх передплатників та роздрібних покупців.

А історію розвитку газет в Маріуполі можна дізнатися тут.