Початок автомобілізації в Маріуполі
Сучасний ритм життя важко уявити без такого транспортного засобу як автомобіль. За більш ніж 130-річну історію розвитку автомобілебудівництва цей транспорт увійшов в усі сфери людського життя. Розпочинаючи від трудової діяльності, закінчуючи розвагами та відпочинком.
Незвичним фактом є те, що перша поява автомобілів в Україні відбулась в 1891 році – у Одесі, важливості та інтересу додає те, що це відбулось на 4 році раніше ніж у Петербурзі, який був столицею Російської імперії. Першим автомобілем в Україні володів редактор газети «Одеський листок» Навроцький Василь Васильович – відомий в Одесі прихильник усього нового та прогресивного.
Що стосується Маріуполя, то перші автомобілі на його території з’явилися пізніше ніж в Одесі, проте досить рано для більшості міст України.
Прізвища перших власників автомобілів зберіглися завдяки роботі маріупольських краєзнавців. За інформацією Сергія Бурова, піонерами масової автомобілізації були заможні маріупольці їздили винятково на іномарках.
На щастя, імена першопроходьців та піонерів масової, якщо можна так виразитись, автомобілізації Маріуполя збереглися. Точніше: не імена, а прізвища – Красовський та Мурза. Вони звернулися до Маріупольської думи за дозволом відкриття ними автомобільного руху містом.
В результаті, 29 жовтня 1907 року з’явився документ в якому йшлося про наступне: «Дума, визнавши в принципі бажаним введення в Маріуполі автомобільного руху, ухвалила: доручити міській управі запропонувати пану Красовському та Мурзе представити докладні умови, на яких вони хотіли б відкрити у нас автомобільний рух для загального користування».
Через три роки автомобілів, мотоциклетів (так тоді називали мотоцикли), а також велосипедів у Маріуполі з’явилась така кількість транспортних засобів, що владі довелося прийняти обов’язкову постанову про порядок їзди містом на цих видах транспорту. Цей документ було складено 22 вересня 1910 року, у витримці з нього можна побачити наступне: «дозволяється рух тільки тих автомобілів, які після випробувань будуть визнані придатними для їзди». Така перевірка мала проводитися рідше одного разу на рік.
За правилами кожен автомобіль повинен був постачатись «двома окремими номерними ярликами, один з яких прикріплюється позаду автомобіля, в іншій попереду його на видному місці».
Щоб сісти за кермо потрібно було мати права, а для їх отримання слід було скласти іспит перед комісією з представників влади та поціновувачів автомобільної справи.
З появою на вулицях Маріуполя автомобілів почалися неприємності у візників і взагалі у транспорту на кінній тязі, не тільки тому, що стрімко набирав сили могутній конкурент. А ще й тому, що почастішали дорожньо-транспортні пригоди. Коні, що не звикли до вигляду авто та реву мотору, часто лякалися та могли понести, і нерідко такі випадки супроводжувалися людськими жертвами. Особливо небезпечними були спуски по Марії-Магдалинівській (тепер вул. Грецька) до вокзалу і нового порту.
Вулиця Грецька (колишня Марії-Магдалиніньська)
Справа дійшла до того, що гласний міської думи Калері порушив це питання на черговій сесії. Міській управі було доручено заборонити з’їзд на автомобілях по Марії-Магдалинівському узвозу, починаючи від вулиці Малої Садової (вул. Семенішина) до Портової (тепер вул. Перша Слобідка), щоб уникнути нещасних випадків при зустрічі автомобілів з полохливими кіньми.
Але перші автомобілі були не лише джерелами проблем та небезпечних ситуацій. Після появи автомобілів у Маріуполі, їх власники отримували додаткову порцію популярності. Багато хто конвертував власну популярність у благодійність.
Після 1911 року, на кожному Святі Білої Квітки – яке проводилося з метою збору коштів для допомоги хворим на туберкульоз, Давид Хараджаєв разом з іншими автомобілістами використовували власний транспорт для привертання уваги до благодійного свята та міських парадів.
Наступні події Першої Світової війни та війна 1917-1921 років зупинили розвиток автотранспорту в Маріуполі, а його відродження відбулось лише за часів НЕПу у 1922-1928 роках.
