Я завжди подобався собі і своїм з висоти пташиного польоту – захоплений сонячним світлом чи дбайливо вкритий снігом. Зараз звідти я майже невидимий – всюди щільний дим. Він накриває ніби безжальна товща води, що змикається над тобою, забираючи останні сили, бо ти не пірнаєш – тебе топлять.
Мої контури нечіткі вже і з землі: будівлі, впорядковані вулиці, парки, труби та стріли портових кранів… – усе, що визначало мій неповторний силует, руйнується.
І в цих поламаних обрисах, коли тебе стирають, все чіткішим стає усвідомлення реальності того, що відбувається, все гострішими стають почуття.
Хтось прорвався до когось з моїх: «Що у вас там відбувається?!! Напишіть хоч слово!!!»
Мої останнім часом багато не говорять і не пишуть – лише те, що дійсно має значення: «Ми живі. Люблю тебе».
🖋️Щоденник Маріуполя. 6 березня 2022 року
#маріуполь
#щоденник
