Свята народів Надазов’я. Ай-Василь
Свято «Ай-Василя» (Святого Василя) у греків Надазов’я святкувалось у кожній родині у ніч з 13 на 14 січня. Це християнське свято, яке святкують у православному світі, але найбільше святкування відбувається в Греції та грецьких діаспорах.
У зв’язку з тим, що у ХХІ столітті в Україні відбуваються процеси переходу церков на нові календарі, потрібно прояснити кілька важливих факторів.
Більшу частину часу існування у Надазов’ї спільноти кримських переселенців, греки користувалися юліанським календарем, згідно якого день Святого Василя святкували 13 січня (у день «Старого» Нового року), тому сучасне православне свято Святого Василя для прихожан Православної церкви України (ПЦУ використовує новоюліанський календар) буде припадати на 1 січня, а для прихожан Української православної церкви (УПЦ використовує юліанський календар) – 13 січня.
Звичаї вшанування Святого Василя були не зовсім звичні та традиційні. Як спадок від дохристиянських часів, у цей день духам предків залишали на столі (або під сімейними іконами) частування: готували коливо, страву більш відому українцям як кутя.
Головною стравою цього свята був пиріг – «Василопіта» – «Василів пиріг». Вважалося, що Василь опікується землеробами та господарством: вночі відвідує стайні та хліви і перевіряє, як господарі поводяться зі своєю худобою. Господарі обов’язково ділилися коливом і василопітою зі своїм господарством: землероби та скотарі – з худобою; рибалки – зі своїми човнами; мірошники (рос. «мельники») – з жорнами.
Історію та рецепт «Василопіти» можна дізнатися тут.
Цікаво, що у Надазов’ї, ці магічні/язичницькі прийоми трішки розширилися: у селах Чардакли та Бугас жінки кидали шматки пирога в криницю. Цілком можливо, що цей звичай з’явився у зв’язку з тим, що ці села знаходились на півночі над азовського регіону, де по сусідству знаходились поселення та хутори вже українських селян. Пов’язано це з тим, що в українському народному знанні у кожній криниці є свій дух/русалка, яка може як благоволити людині, так і шкодити.
Релігійні люди на день Ай-Василя (13 січня) ходили до церкви, а вже з полудня починали чекати на гостей. Дуже важливою була поява першого гостя: добре, якщо це був чоловік, його з радістю зустрічали, частували, а ось поява жінки в якості першого гостя вважалася поганою ознакою (ця прикмета жива і заразJ).
З настанням легких сутінків першими ходили колядувати дівчинки. Колядки греків дуже давнього походження, з’явилися вони разом із появою християнства. Колядка не румейській мові звучить як «каланда» і перекладається як новорічне свято. Під час святкування Різдва та Нового року виконувались колядки різдвяного та новорічного характеру.
Дівчата ходили з мотузкою через плече, на яку нанизували калачики. Грошей дівчатам не заведено було давати, їх пригощали калачиками та домашнім печивом (а пізніше – цукерками).
Як тільки запалювалася перша зірка, з 4 до 8 години вечора починали ходити «та підьічча» – хлопчики, а з 8 до 11 вечора ходили молоді хлопці. Ходили колядувати з плугом, ходили з ним по хатам, якщо в якомусь із дворів господар не відчиняв двері, йому на подвір’ї «камішкат алетр» -робили борозну, і вранці все село знало, що цей господар скупий і жадібний.
Пояснювалось це наступним чином: земля завжди годувала селян, не пустити в будинок плуг вважалося недостойним. Зауважимо, що не завжди мова йшла про повно розмірний плуг, частіше використовували його меншу модель. Коли хлопці заходили колядувати в будинок, цей плужок ставили «пас ту трапез» (перекл. «на стіл») і кажуть привітання: «Ашам Хаір! Сабан забіритет!» (Вечір добрий! Плуг прийшов!). Вже хлопцям хазяї давали гроші.
У деяких селах цього дня заводили до будинку теля або корову (годувальницю сім’ї), одягали на ріг калачик. А якщо у дворі була криниця, у неї теж кидали калач на врожай, щоб не було посухи.
З 12 години ночі до 3 години ранку, ходили співати «Арші та каланда» вже дорослі чоловіки які ходили групами по 8-10 людей.
Виконання «Арші та каланда» це цілий ритуал, їх виконували під іконами, коли господар запалював свічку або лампадку. Пісня була довга, її треба було доспівати і дослухати остаточно, тому її співали по черзі по 2 особи. Кожна «двійка» мала свою «партію». Зважаючи на відсутність писемності у наших предків лексика цих пісень дійшла до нас з великим спотворенням тексту. Дорослим колядникам господарі давали «хундра халача» – великі калачі.
У новорічну ніч – «руха ті валишкан» – спати не лягали і світло горіло до ранку (нагадуємо, що за юліанським календарем Новий рік відзначався у ніч з 13 на 14 січня по григоріанському календарю). Це був справжній Новорічний марафон: одні йшли, інші приходили, двері в будинках не замикалися.
Після того, як пройшли всі колядники, вранці 14 січня, о 3-4 годині, господар першим особисто проходив все своє носподарство і посівав ячменем. Рано-вранці починали ходити «посівники», посівали зерном – пшеницею, але це також було індивідуально, наприклад, у селищі Ялта посівали ячменем. Цього дня кожен двір чекав, щоби першим прийшов чоловік, жінки цього дня з дому не виходили.
14 січня вся родина збиралася за святковим столом «трапезом пас ту курват». У цей день на столі обов’язково мають бути халва, пиляв (рисова каша), кисіль у тарілках, шиміша (компот із сухофруктів), топлене масло з медом для шматочків пирога – їх мачали в солодку підливу.
Перед тим, як розрізати Василів пиріг з монетою всередині, глава сім’ї обов’язково охрестився. Пирогом пригощали в такій послідовності: перший шматок нарізався «для дому», якщо в будинку був Василій, перший шматок віддавали йому, потім дідусеві, бабусі, господареві, господині, дітям за віком, а останній шматок розрізався «на господарство».
Монета з пирога зберігалася «щасливою» цілий рік біля ікон. Якщо цього дня хтось із членів сім’ї чхнув першим, йому робили подарунок. Якщо під час нарізання пирога монета потрапляла під ніж, то це було поганою прикметою.
В різних родинах та селах могли бути різні звичаї пов’язані з Василопітою. У селі Старий Крим «Ай-Василь» готувався круглої форми з м’ясом. У селах Кирилівка та Келлерівка пиріг називали «Ай-Василь». Його розрізали на дві половини: права залишалася в будинку, а ліва – «с ту чол» – в полі. Якщо копійка потрапляла в половину «для дому», то в новому році в будинку буде багатство та благополуччя. Якщо на половину «в полі» – до багатого врожаю. А якщо копійка потрапляла під ніж – значить буде голод.
У більшості сіл, якщо сім’я була заможною, то пиріг робили із здобного тіста, у сім’ях по бідніше пиріг пекли із прісного тіста.
Важливо зрозуміти те, що звичаї святкування “загальноприйнятих” християнських свят завжди відрізняються серед представників різних народів. І майже у кожного народа є регіональні відмінності святкування християнських свят, але є момент який відрізняє святкування дня Святого Василя у надазовських греків, не лише від інших народів, а й від інших представників “грецького світу”.
Довга та незвична історія міграції надазовських греків дає про себе знати саме в таких моментах – ті греки, які сформували свої громади в Криму зазвичай були вихідцями з різних територій: Егейських островів, Криту, Кіпру, Анатолії та Греції; а на території самого Криму вони активно обмінувалися та переймали місцеві культурні особливості. Сукупність цих фактів дозволяє зрозуміти, чому спільнота яка проживає в одному регіоні (Надазов’я) та є вихідцями з одного регіону (Крим) має різні звичаї та обряди для одного й того ж свята в різних селах.
Цікаво, що цей процес не зупинявся і за часів переселення у Надазов’я, де грецькі громади почали взаємодіяти з українським народом.
