До повномасштабної війни маріупольчанка Тетяна Кармазіна розвивала свою стрітфуд-справу разом з подругою-киянкою. Цей київсько-маріупольський проєкт виріс з бажання робити щось цікаве. Засновниці «Дайте два» придбали у Маріуполі старий бус та рушили до Києва. Під час цієї довгої дороги він і зламався, але потім ще довго служив. Вони проїхали всю Україну, а найулюбленішим містом залишався Маріуполь. Дві активні та креативні молоді підприємиці – вони надихали своїм прикладом багатьох. Людей у команду набирали схожих за вайбом та надійних і доброчесних. Таким само якісним був і їхній продукт: «Ми не робили його аби продати, ми завжди купляли дорогі вина, свіжі продукти і самі пили та їли те, що готували. Ми робили те, що нам подобалось, і, здається, піднімали рівень культури вуличної їжі», – згадує Тетяна.

Проєкт працював з 2017 року: спочатку був перший літній Mrpl Fest, потім новорічний ярмарок біля Драмтеатру, а потім – Гоголь Фест. Для кожного фестивалю дівчата готували щось нове. Мабуть, багато хто пам’ятає чіпси на паличці та греки-чебуреки на літньому фесті, білий глінтвейн з ананасом на новорічних ярмарках та сангрію на весняних заходах. Можливо, хтось вигравав безкоштовні напої – дівчата любили пригощати. Вони планували розвиток та шукали місце для стаціонарного закладу, домовлялися щодо набережної…

Зараз засновниці проєкту у Штатах, де працюють поки не на повну силу: Тетяна стала мамою, і погоджувальні процедури вимагають набагато більше часу, ніж в Україні. Разом з тим наша співрозмовниця активно займається волонтерською діяльністю, постійно виступає та висвітлює питання Маріуполя і маріупольців. Маріуполь – її особистий біль, а розповідати людям правду про своє місто та спонукати до дій – і моральне зобов’язання, і терапія.

Невеличка інформація про Вас. Чи є Ви корінним мешканцем Маріуполя, чим надихало Вас місто, Ваша найяскравіша та найтепліша згадка про місто.

Я однолітка незалежної України та народилася у Маріуполі. Моє найтепліше у Маріуполі то наш родинний будинок біля моря, де так любила збиратися наша велика сім’я, адже в мене є ще два брати та ми дуже любили збиратися своїми сімʼями на шашлики у батьків. Найтепліше це навіть не будинок, а його дах під яким ми мали змогу зібратися усією сім’єю.

Опишіть шлях створення власного продукту/бізнесу. Які сенси та цінності були закладені у Ваш проєкт?

Наш бізнес був створений мною та моєю подругою з Києва. Таким чином проєкт був київсько-маріупольський. В нас було бажання робити щось цікаве, подорожуючи нашою країною. В так я ми разом працювали у сфері івентів ми зрозуміли що такого проєкту як «Дайте два» не вистачає. Ми заробили грошей та купили старий бус (до речі, купляли його також у Маріуполі) та повезли його до Києва. В першу довгу дорогу до Києва він і зламався, але потім ще довго працював. Ми їздили по Україні, але найулюбленіше місто було Маріуполь. Наша цінність була у нашому продукті та в нас самих. Бо ми були прикладом не просто бізнесу, а команди яка робила від душі та з задоволенням. Типу дві молоді дівчини-подруги змогли і ти зможеш. Людей ми також набирали за своїм вайбом. Ми були командою, за якою я дуже сумую. Ми розуміли, що наш бізнес то завжди ризик бути обманутим, бо стрітфуд – це завжди гроші, які ллються рікою і набираючи людей ти повинен бути в ним впевнений. І з нами були саме такі люди. Так само і наш продукт: ми не робили його аби продати, ми завжди купляли дорогі вина, свіжі продукти і самі пили та їли те, що готували. А це не аби який показник))). Ми робили те що нам подобалось і здається підіймали культуру вживання вуличної їжі та алкоголю, адже ми перші почали продавати глінтвейн у казанах на новорічних ярмарках. Привезли до Маріуполя свій досвід зі столиці, який був напрацьований роками.

Детальніше про продукт/бізнес. Скільки років проіснував, чим був цікавий, як планували розвивати ваш проєкт до повномасштабного вторгнення.

Ми працювали з 2017 року. Перший фест на я кому ми засвітилися у Маріуполі був перший Mrpl Fest улітку. Ми були представлені у будиночку з їжею, потом на новорічній ярмарці біля Драмтеатру, а потім на Гоголь Фесті. Кожен фестиваль ми готували щось нове. Мабуть, усі памʼятають наші чіпси на паличці та греки-чебуреки на літньому фесті, білий глінтвейн з ананасом на новорічних ярмарках та сангрії на весняних заходах. Можливо, хтось вигравав наші безкоштовні напої. Ми любили пригощати. Ми планували ще декілька напрямків та вже шукали місце для стаціонарного закладу у Маріуполі. Були домовленості про літні набережні. Але все сталося, як сталося.

Як склалось ваше життя після евакуації з Маріуполя? Де перебуваєте наразі?

Зараз ми у Штатах. Місто Денвер.

Чи відродили Вашу справу? Якщо так, опишіть чим саме займаєтесь? Якщо ні, напишіть чи плануєте відроджувати бізнес?

Ми трошки працюємо. Але це не у повному об’ємі. Бо по-перше, я стала мамою та мені ще поки складно працювати та дивитися за донькою. По-друге, система ліцензіювання тут більш складна тому ми готуємо документи для оформлення свого бізнесу.

З початком повномасштабного вторгнення чи займались волонтерською діяльністю?
Інакше і бути не може. Я волонтерю, постійно виступаю та висвітлюю питання Маріуполя та Маріупольців. Про донати кожен день- це як почистити зуби. Якщо мені трапилося жити та були здоровою то я повинна робити все щоб мати змогу повернутися у незалежну Україну.

Як ви почуваєте себе зараз, які цілі маєте на майбутнє, чи плануєте надалі розповідати про Маріуполь та привертати увагу до нього?

Маріуполі – це біль і я хочу і далі людям розповідати та спонукати до дій. Бо я не хочу щоб з роками хтось гадав що це місто яке зрадило Україну, як часто зараз можна почути про Донецьк. Ні! І ще раз Ні!

У Маріуполі Ви були в числі активної громади, яка розвивала місто, запроваджувала нове. Чи були у Вас упередження, які заважали розпочати або вести бізнес? Як Ви їх долали?

Ми жили на два міста тому сказати що ми були активною громадою я не можу. Але! Нам ніхто не вірив, що дівчата 23 та 25 років можуть податися на конкурс та без хабарів просто пройти відбір та робити свою справу. Це супер по європейському. Маріуполі- це приклад як можна даючи зелене світло молодим підприємцям покращувати рівень проведення заходів!

З якими радянськими/російськими наративами Ви або Ваше близьке оточення стикалося, зокрема і в собі, що заважали рухатися у напрямку майбутнього, залишаючи в минулому? Це може стосуватися і особистого розвитку, і розвитку громади. Чи долали їх і як?

1. Всі гадали що робити бізнес можна через хабар або якщо є «криша» це супер смішно було для нас молодих, але батьки реально були думки що просто так не можна. Кожен наш фестиваль нам не вірили що пройдемо конкурс)

2. Маріуполь- російське місто. Ідіть у д*пу, це росія- київсько государство. Це їх міста наші, а не навпаки.

Що Вас сьогодні надихає рухатися далі та крок за кроком створювати своє майбутнє?

Ми всі побиті. І ми не робимо великі проєкти у інших країнах не тому що не можемо, а просто в усіх українців зараз велика рана та туга. Я не можу зібратися та робити щось велике. Адже раніше я знала, що я роблю це для своїх людей та країни, а тут це буде просто бізнес. А я хочу як раніше. Щоб командою, весело зі своїми людьми для своїх.

Маріуполь — це не просто місто, це його люди, які, попри все, несуть його дух у кожен куточок світу. Історія Тетяни Кармазіної — це історія сміливості, віри в свою справу та відданості рідному місту. Вона не просто розвивала бізнес, а створювала спільноту, де кожен відчував себе частиною чогось більшого.

Сьогодні вона, як і багато маріупольців, далеко від дому, але не перестає говорити про своє місто, боротися за його майбутнє та підтримувати тих, хто цього потребує. Її шлях доводить, що Маріуполь — це не руїни, не окупація, не минуле. Це люди, які продовжують жити, творити, пам’ятати і наближати день повернення додому.