Віктор Нільсен – головний архітектор та громадянин Маріуполя

Коли маріуполець чує питання «кого з відомих маріупольців ви можете назвати?», більшість з нас одразу згадує тих маріупольців, хто отримав цей статус одночасно з народженням. Проте є велика кількість наших містян, які своїми справами доказали, що вони мають повне право зватися маріупольцями.

Один з таких «заслужених» маріупольців – Віктор Олександрович Нільсен. Більшість знає його як архітектора кількох маріупольських будівель та водонапірної вежі у центрі міста, але це не повний список його заслуг…

Віктор Олександрович Нільсен

Життєвий шлях майбутнього архітектора Нільсена розпочався у 1871 році, у Петербурзі. Батьком Віктора Олександровича був лютеранським пастор однієї з протестантських громад Петербургу. Як і більша частина цієї релігійної групи, родина Нільсенів була вихідцями із Скандинавії та німецьких держав.

Після отримання загальної освіти Віктор Нільсен вступив до одного з унікальних технічних інститутів того часу – Санкт-Петербурзького Інституту громадянських інженерів. Такий вибір майбутньої професії сина пастора не повинен дивувати, ще з часів Петра І німці та скандинави отримали репутацію здатних військових, інженерів, докторів та промисловців.

Санкт-Петербурзький Інститут громадянських інженерів

Після завершення навчання в Інституті Нільсен почав працювати над створенням системи водогону в місті Рибінськ. Цей факт підкреслює важливу характеристику – одразу після завершення навчання отримати можливість самостійної роботи удостоювалися не усі випускники інженерних закладів освіти. Цілком можливо, що успішне навчання дозволило обзавестися важливими рекомендаціями викладачів інституту, які забезпечили гарний старт кар’єри архітектора.

Водопровідна вежа в місті Рибінськ

Робота в Рибінську була проведена успішно, ми не можемо стверджувати, що Нільсен був присутній в місті від початку будівництва та до фінального пуску водопроводу. Але є матеріальні свідчення участі його у створенні рибінського водопроводу: книга «Опис і розрахунок пристрою водопроводу в місті Рибінську з додатком атласу креслень. Складено цивільним інженером В.А. Нільсеном», яка була випущена в Рибінську на початку XX століття, а також сам водопровід і водонапірна вежа (до речі – близнюк маріупольської вежі), яка стоїть до сих пір.

Після рибінського проекту у Віктора Олександровича з’явилось, свого роду, «портфоліо» з успішним проектом – а отже його репутація фахівця зросла.

Починаючи з кінця ХІХ століття міська влада Маріуполя шукає людину та спосіб для вирішення однієї з головної проблеми південного міста – забезпечення водою його містян. Саме тому на початку 1900-х років в Маріуполь приїздить Віктор Олександрович Нільсен. Скоріше за все, причиною його приїзду в місто було запрошення від представників міського самоврядування.

Маріуполь на початку ХХ століття.

Маріупольська влада запропонувала архітектору не тільки реалізацію одного міського проекту, а, якщо сучасною мовою, повну зайнятість – посаду міського архітектора. Важливо зазначити, що офіційне працевлаштування не стояло на заваді приватній практиці архітектора, що було додатковою причиною привабливості нашого міста для Нільсена.

Нагадуємо, що Маріуполь початку ХХ століття, це місто-порт з якого за кордон експортується вугілля та пшениця, на його околицях вже побудовано 2 металургійних підприємства «Нікополь» та «Провіданс», в місті на постійній основі проживають торгові консули 10 європейських держав, а купці та судновласники розширюють свою географію торгівлі.

У такому місті завжди є люди, які хочуть вкласти свої кошти в будівництво приватних маєтків – але не завжди є архітектор, який може реалізувати забаганки багатіїв. Але тепер він з’явився…

Сучасна школа №21 в Кальміуському районі Маріуполя.

Архітектурна діяльність Нільсена помітна у всіх районах старого Маріуполя – ним був спроектований власний будинок, серед містян відомий під назвою «будинок з левами» та «будинок з німфами» напроти Міського саду; Церква Костянтина та Єлени; школу при заводі «Нікополь» (сучасна школа №21); водонапірна вежа; водозабірні павільйони; будинок інвалідів І Світової війни, а також велику кількість приватних будинків та будівель.

Маріупольська водонапірна вежа.

На жаль через втрату міських архівів після 1943 року ми не маємо документальних підтверджень його приватної роботи. Потрібно зазначити, що існує версія, згідно якої перу Нільсена належать також проєкти маєтків відомих маріупольців Томазо, Гампера та Натана Рябінкіна.

Церква Святого Костянтина та Святої Єлени на Слобідці

Сам архітектор за час проживання у Маріуполі змінив декілька домівок. Нільсен встиг пожити в орендованій квартирі, власному будинку на вулиці Семенішина та у більш скромному домі на вулиці Георгіївській.

Сучасний вигляд будинку Нільсена на вулиці Семінішина (будинок з німфами). 

Завдяки своїй роботі та активній участі у муніципальних проектах Віктора Нільсена обрали гласним (депутатом) міської думи Маріуполя у 1907 році. Це досить нетиповий випадок, оскільки більшість гласних були місцевими, проте він підкреслює незвичайність цієї особистості.

Сучасний вигляд будинку авторства архітектора Нільсена на вулиці Нільсена (будинок з левами).

У тому ж році Віктор Олександрович одружився Єлизаветі Григорівні Коваленко – сестрою місцевого домовласника та гласного міської думи.

Подружжя Нільсенів

Протягом свого життя в Маріуполі Нільсен зарекомендував себе як відповідальна людина, яка сумлінно виконує свій обов’язок на ввіреному йому пості. Гарна робота, авторитет серед містян та гласних міської думи забезпечив архітектору непогане фінансове становище. Стабільність та забезпеченість опинились у минулому після Жовтневого заколоту та початку нестабільності на теренах колишньої імперії.

Після закріплення в Маріуполі більшовицької влади ставлення до успішних представників «старого режиму» було вкрай негативним – Віктор Олександрович лишився своєї нерухомості, а економічна ситуація не сприяла заробіткам на ниві архітектури. У роки НЕПу (Нова економічна політика) та після нього працював архітектором в одній з міських установ.

1935 року почалася чистка кадрів, що мали дворянське чи неробітниче походження. Архітектор був позбавлений права працювати архітектором-практиком і працював у технічному відділі нового заводу «Азовсталь». В 1936 році також була зруйнована церква Костянтина та Єлени в місті, створена і вибудувана ним.

Віктор Олександрович Нільсен разом із своїм онуком Віктором (кінець 1930-х років).

У роки війни Віктор Олександрович продовжував жити в місті, проте під час вигнання з міста нацистських загарбників у пожежі було знищено авторський альбом з роботами Нільсена. Його подальше життя в місті не було насичено яскравими подіями – містяни та сам Маріуполь відновлювався від війни.
Повоєннє фото Віктора Нільсена.

Пішов з життя головний архітектор міста Маріуполя у 1949 році. Як це не дивно, але місцем його смерті став Ташкент – саме там після війни частково оселилися його нащадки, під час подорожі до яких Віктор Олександрович Нільсен помер.

В Маріуполі пам’ять про одного з “батьків” архітектурного вигляду історичного центру міста зберігається у серії міні-скульптур Віктора Нільсена. Також у його честь названо вулицю на якій знаходится Вежа та будинок його авторства.