Звичаї та обрядові особливості греків Надазов’я

Поява на світ нової людини у всіх народів супроводжується особливою радістю та не менш особливими ритуалами. Наприклад, у греків Надазов’я існував звичай, згідно якого новонародженого обсипали сіллю (особливо ті частини тіла, які піддаються загрозі гниття). Це мало суто гігієнічне значення та зміцнювало організм дитини. Після посипання дитину одразу обмивали, можливо, що саме звідси і походить розповсюджений вираз «солоний грек».

За грецькими звичаями першими про народження дитини сповіщали дідуся та бабусю. Цього ж дня бабуся готувала для батька новонародженого частування, що складалося із закуски та вина. Однак за таке частування батько мав платити їй гроші.

Протягом трьох днів після родів жінку намагалися оберігати від пристріту (рос. – сглаз), казали, що «навіть сонце не повинно було бачити її». Тому породілля неохоче показували навіть жінкам, а щоб захистити себе від поганого ока, вона мала вдавати з себе змучену родами жінку.

На третій день жінку купали, при цьому кума приносила їй солодкий молочний суп із локшиною. До хрещення дитини знайомі та родички жінки приносили різноманітні ласощі для того, щоб вона була здоровою.

В обряді хрещення дитини заслуговує на увагу наступний звичай: усіх, хто брав участь у хрестинах пригощали дуже товстою яєчнею, яка була присипана цукром. Цю яєчню готувала бабуся, за що вона також отримувала гроші від усіх учасників трапези.

На третій день після хрещення мати мазала дитину мирою (миро – спеціально приготована і освячена ароматична олія, що використовується в таїнстві миропомазання) – звідси виникла фраза «одним миром мазані», і купала дитину вперше після хрещення.

40 днів породілля не виходили з дому – це вважалося великим гріхом, а на 40–й день мати новонародженого з бабусею замовляли молитву в церкві, після якої дитину відвозили до хрещеної матері (нуна), яка зустрічала їх зі склянкою води.

Особливий інтерес має весільний обряд. В даний час весільні обряди втратили багато рис оригінальності, перетворилися на дуже денаціоналізовані світські свята. Проте збереглися перекази старовини, які дозволяють реконструювати святкові звичаї греків Надазов’я.

Як і будь–яке весілля, воно починалося зі сватання: вибором нареченої займалися батьки нареченого. Вік нареченого та нареченої значення не мав. Прийшовши до будинку нареченої, свати здійснювали загальноприйнятий ритуал сватання. Ця процедура завершувалася тим, що батьки нареченої погоджувалися видати свою дочку, але традиція вимагала зробити застереження, що їм потрібно порадитися із іншими своїми родичами.

Після цього наставало частування сватів з боку дружини. У разі відмови ставили на стіл горіхи та виделки (іноді навіть гарбуза – так само як це було поширено серед українців), але це траплялося дуже рідко. Після попередніх переговорів призначався день офіційного сватання, в якому брали участь батьки нареченого та найближчі родичі.

Свати вручали нареченій подарунок від нареченого – хустку вишиту кольоровими або коштовними нитками. Батьки нареченої приймали подарунок і віддарювалися тим самим.

У старі часи наречена не показувалася сватам, але, за їхнім бажанням, наречена могла виходила до сватів, щоб поцілувати мовчки їм руку – це передбачалося етикетом.

Після отримання подарунків нареченій дозволялося відповідати на питання сватів однозначно: «так» чи «ні». У найбільш консервативних сім’ях, мовчання нової невістки могло тривати до 5 років (але тільки з батьком чоловіка – свекром). Це табу припинялося після того, як свекор дарував невістці кілька золотих монет.

Після взаємної домовленості сторін призначався день весілля – Вінчання. Зазвичай вінчання призначали на неділю.

У суботу у нареченого та нареченої влаштовували бенкет/частування. На наступний ранок розпорядник весілля посилав шаферів до нареченої з живим півнем. Подруги нареченої золотили півня та співали пісні, після чого шафери з позолоченим півнем поверталися до будинку нареченого.

День весілля починався із запрошення хрещеного батька (калота) нареченого на весілля: шафера вирушали до нього з музикою (зазвичай бузукі та бубон), на ганку будинку їх пригощали горілкою і запрошували увійти до будинку, а потім усе разом поверталися до будинку нареченого.

Напередодні обряду вінчання відбувалася церемонія гоління та вдягання нареченого, але спочатку голили хрещеного батька, який повинен тримати вінець під час вінчання у церкві. Ця церемонія обставлялася з великою урочистістю.

Костюм нареченого відносили до священика, який благословляв його. Речі укладали на спеціальну хустку, в якої зав’язувалися кінці – виходив вузол (бохча). Голили нареченого у присутності його друзів та молодих людей, які співали та бажали йому здоров’я.

Одягання в новий одяг також супроводжувалося піснями відповідного змісту: спочатку вони просили нареченого зняти старий одяг, одягали його у новий, а вже потім наречений із шаферами вирушав до нареченої (дорогою до дому нареченої обов’язково співали пісні),а вже звідти усією компанією вирушали до церкви на вінчання.

Після закінчення вінчання молоді люди виїжджали в будинок жениха, де їх зустрічали хрещений батько і мати нареченого з тарілкою, наповненою зерном пшениці та монетами. Після побажання молодим довгого і щасливого життя цю тарілку розбивали об підлогу.

Після входу молодих до будинку нареченого відбувалося запрошення батьків нареченої, за якими вирушали із музикою. З приходом сватів (батьків нареченої) починався весільний бенкет, на якому відбувався обряд дарування – шафер обходив гостей з тарілкою, яку її золотили. Зібрані подарунки передавалися хрещеному батькові нареченого, а він уже передавав нареченій. На весіллі відбувався обряд знайомства нареченого і нареченої, оскільки вони до того (як вважалося) не бачили один одного.

Весільний обряд закінчувався на другий день після вінчання. Родичі нареченого вітали молодих і пили горілку, підсолоджену медом і присмачену перцем. З такою ж горілкою сваха вирушала до батьків нареченої, прихопивши із собою речові докази цнотливості нареченої. Батьки нареченої, задоволені результатом, теж влаштовували гулянку.

Потрібно зауважити, що ця схема святкування не є еталонною, оскільки в середині одного (але великого) села звичаї могли відрізнятися один від одного, у зв’язку з різними факторами. Теж саме відбувалося й у інших селах.

Вже ближче до кінця ХІХ століття давало про себе знати й те, що навколо грецьких селищ з’являлися українські села та хутори, які впливали культурно на особливості святкування, а іноді навіть пересікалися між собою – як у прикладі з гарбузом.

Ця тема дуже недосліджена тому вимагає подальшого збору та систематизації інформації присвяченій обрядовим звичаям народів Надазов’я.