До того як стати Приморським, бульвар вздовж міського пляжу називався Портовським шосе, Санаторним проспектом — і, навіть, Сталінським.
Перша назва була прагматичною, бо ця дорога вела, як веде і зараз, у порт. Наступна з’явилась ще до Другої світової разом з санаторіями для трудящих і селян. А третя народилася в улесливому нападі партійного екстазу і прослужила недовго. Розвінчання культу Сталіна повернуло бульвару логіку, мінімалізм, універсальність та ім’я.
Минулого разу ми почали нашу прогулянку по Приморському бульвару з Собачого пляжу і унікальних мозаїк, які, на жаль, потребують реставрації. Продовжимо прогулянку від панно на колишньому готелi “Турист”.
Кімната з видом на море
Поруч з пам’ятником радянському монументалізму на бульварі два досi нових тризіркових маріупольських готеля: Європейський і Чайка.
Вони приємно дивують затишними двориками, над якими ретельно попрацювали ландшафтні дизайнери. Гостиницi вигідно контрастують із замороженим будівництвом поруч та неабияк зарослим кущами — як замок Сплячої Красуні — санаторієм “Металург”.
Санаторій-привид
Сам “Металург”, хоч і навіває смутні спогади про минулу велич, гостро потребує реконструкції.
Побудований в 30-х роках “Металург” справно дбав про здоров’я громадян до недавнього часу. У 2014 році він остаточно закрився і з тих пір стрімко втрачає білокам’янi чари з колишньою привабливістю. Раніше до санаторію вели широкі сходи з класичними вазами і іншим бестіарієм, яки миготіли на багатьох довоєнних і післявоєнних фотографіях. Тепер їх закрили наглухо, а розглянути санаторний комплекс поблизу можна лише піднявшись по боковим сходам, що ведуть на оглядовий майданчик Приморського парку.
Напроти покинутого санаторію у нас яхт-клуб і пірс, якими ми вже гуляли, милуючись на порт і шлакову гору, де годували чайок і бакланів, дихали солоним маріупольським морським повітрям.
Місцева Санта-Барбара
За ним починається довга смужка міського пляжу, який в останні роки користується небувалою популярністю у приїжджих і потроху ушляхетнюється комунальними службами. Тут з’явилися зручні стаціонарні лежаки, пляж для людей з особливими потребами в районі Санта-Барбари… Ну да ладно: ми захопилися морською прогулянкою і мало не пропустили Білу дачу.
Біла дача і німці в місті
З Приморського бульвару можна розгледіти легендарний дитячий туберкульозний санаторій імені Крупської — він же Біла дача.
Відразу спойлер: йти сюди немає жодного сенсу. Від початкового дизайну практично нічого не залишилося. Сам санаторій досi працює та вилікував багатьох дітей, але до ремонту фасаду поставилися, на жаль, варварським способом.
Колись про Білу Дачу ходили справжні легенди. Побудували її ще коли у моря зводили собі дачі Хараджаев, Де Полоні і інші стовпи купеческо-міщанського суспільства. Після революції Дачу переробили в будинок відпочинку, потім вона служила за прямим призначенням директору Азовсталі Гугелю, поки той не став «ворогом народу» в 1937-му.
У 40-х Дача стала військовим госпіталем. Ходять чутки, тут зупинявся Гітлер, але документальних підтверджень немає. Після війни госпіталь перекваліфікували в кістково-туберкульозний санаторій для дітей ім. Крупської.
Годзилла маріупольська
На Приморському бульварі є ще один незвичайний пам’ятник, який легко пропустити. Біля входу в ресторан “Обана” лежить увічнена копія знаменитого крокодила Годзі. З ним пов’язана історія, гідна окремого сценарію.
Рептилія примудрилася втекти від дресирувальника в травні 2007 року і оселилася в акваторії Азовського моря, близько СРЗ. Якимось дивним чином вона адаптувалася до місцевої екосистемі.
Годзі тут же породив певну кількість чуток і навіть страхів в дусі “Легенди про динозавра”, “Щелеп” або похмурих прогнозів екологічної катастрофи. З настанням холодів його таки знайшли і виловили рятувальники — після чого удача змінила бідоласі. Годзі посадили в акваріум і відвезли до Донецька, де крокодил помер.
Розмовляючи про дачi та крокодилів, ми з вами дійшли до Водної станції «Маркохім». Поруч з нею в рамках програми “Громадський бюджет” в цьому році встановили спортивні тренажери. Любителі ранкових пробіжок уздовж моря можуть додати до свого активу невелику розминку.
І — та-та! — ми майже добралися до СРЗ. До речi, по дорозі до судоремонтного заводу стоїть паб “Фрау Анна”, задуманий в стилі німецької деревеньки, з величезним пивним кухлем на вході.
Тут ми попрощаємося. Прогулянка в порт — це вже зовсім інша розмова, що заслуговує окремої статті.
